Собор Покрови Пресвятої Богородиці (Луцьк)
| Собор Покрови Пресвятої Богородиці | |
|---|---|
 Собор Покрови Пресвятої Богородиці | |
| 50°44′20″ пн. ш. 25°19′02″ сх. д. / 50.73889° пн. ш. 25.31722° сх. д. | |
| Тип споруди | православний храм |
| Розташування |  Україна, Луцьк |
| Початок будівництва | 1637 |
| Кінець будівництва | 1876 |
| Будівельна система | цегла |
| Належність | православ'я (УПЦ МП) |
| Єпархія | Q4270044? |
| Стан | пам'ятка архітектури національного значення України |
| Адреса | вул. Галшки Гулевичівни, 1 |
| Оригінальна назва | Свято-Покровська церква в Луцьку |
| Епонім | Покрова Пресвятої Богородиці |
| Вебсайт | volyn-sob.church.ua |
  Собор Покрови Пресвятої Богородиці (Луцьк) (Україна)  Собор Покрови Пресвятої Богородиці (Луцьк) (Волинська область) | |
 | |
 Собор Покрови Пресвятої Богородиці у Вікісховищі | |
Собор Покрови Пресвятої Богородиці — кафедральний собор Луцької і Волинської єпархій УПЦ МП в Україні, одна з двох збережених православних церков Луцька королівського періоду історії, пам'ятка архітектури національного значення, розташована на вулиці Данила Галицького, 12, в історико-культурному заповіднику «Старий Луцьк».
Перший храм
У західній частині острівного Луцька між XIII та XV ст. був збудований храм, який міг мати й оборонне значення, позаяк розташовувався біля так званої другої лінії укріплень (другого оборонного кільця) міста[1]. Інших відомостей про цей храм нема, окрім того, що в документі 1583 року цей храм уже вважався старим і потребував ремонту, а в пізнішому акті луцького гродського суду зазначається, що храм фундований Вітовтом[2].
На початку XVII ст. перший храм згорів. Руїни простояли до 1625 року, коли й були розібрані повністю.
Другий храм
На місці першої церкви у 1637 році спорудили дерев'яну. А згодом на місці дерев'яної муровану[3]. Згідно з іншою думкою, в 1637 році вже мурований храм був збудований, а не дерев'яний[4]. Основним фундатором новобудови виступив член Луцького братства Іоан Федорович Вознесенський Яровицький[5].
У XVIII ст. храм опинився у володінні представників іншої конфесії — греко-католиків. Папа Пій VI надав цій церкві привілей на право давати індульгенції[6]. Після Третього поділу Речі Посполитої вона була відібрана в греко-католиків і простояла пусткою до 1803 року[7]. Можливо, наприкінці століття церква була дещо перебудована[8].
У 1803 році храм трохи постраждав від пожежі. Паралельно з цим від вогню постраждала і колишня братська церква, яка на той час знову належала греко-католикам, а саме Чину василіян. З певних причин греко-католицький собор перенесли з братської церкви до Покровської. Верх покрили сосновим гонтом[9]. У володінні василіян храм перебував до 1826 року, коли орден був скасований[10]. Після цього кафедра стала належати православним. У 1831 та 1845 роках потерпала від пожеж із наступними ремонтами.
Перебудова
Храм потребував ремонту. З ініціативи протоієрея Миколи Теодоровича було розроблено проект реконструкції, складено кошторис. У 1873 році будівництво почалося. нава була видовжена у півтора рази. Також була збудована дзвіниця із використанням цегли братської церкви, яка на той час уже перебувала у стані руїни. Будівельні роботи закінчилися у 1876 році. Остаточне відновлення церкви відбулося у 1887, коли виготовили новий іконостас[8]. Так завершилося формування вигляду, яким він є на сьогодні.
На початку ХХ ст. при церкві діяла школа, а також ще були залишки старого цвинтаря. У 1932 році виконано поновлення храмових розписів. Згодом у 1966 році розписи знову були поновлені. Виконував роботи один і той самий художник — Щукін Володимир. Під час буревію 1960 року була знесена маківка храму, яку відновили аж у 1988 році.
У 1992 році після суперечок між прибічниками Київського та Московського Патріархатів Покровська церква стала кафедральним храмом останнього. Розписи були реставровані, також позолочено іконостас. Трохи пізніше поряд із церквою була збудована Свято-Пантелеймонівська каплиця.
У стіні храму містяться два захоронення його настоятелів: протоієрея Олександра Теодоровича († 1879) та протоієрея Олександра Огибовського († 1938).
У 2002 році був встановлений пам'ятний знак на честь 1010 річниці заснування Волинської єпархії.
Архітектура
Сьогодні Покровська церква умовно складається із двох частин: східна частина храму є будовою середини XVII ст., а західна із дзвіницею — наслідок перебудови другої половини XIX. Це однонавна споруда зі звуженою абсидою. Прямокутна у плані. Прибудовані ризниця і паламарня. Дзвіниця з шатровим завершенням над бабинцем піднята на один ярус над усім храмом. Над середнім пряслом нави встановлена невелика баня на восьмигранному барабані, над апсидою — маківка. Довжина храму — 30.88 м. Давня частина має хрестові склепіння з розпалубками. Декор дзвіниці визначається нішами різних форм, лопатками, круглими та з напівциркульним завершенням вікнами. Стіни нави оздоблені пілястрами. Зовні вікна мають дугоподібне завершення[3].
Волинська Богоматір
Однією із давніх ікон, які зберігалися у Покровській церкві, є ікона Волинської Богоматері. Вона була написана на зламі XIII—XIV ст. в іконописній майстерні в Луцьку[1]. Висловлюється альтернативне датування ікони — середина XV ст.[11] Інша назва — Луцька Богоматір. Існує ще одна Луцька Богоматір — католицька чудотворна ікона, яка походить із луцького домініканського монастиря, куди була перевезена з Риму. Волинська Богоматір поєднує у собі європейські та візантійські традиції писання. Матеріал і техніка виконання: липа, паволока (лляне полотно, наклеєне на дошку), левкас, темпера, золочення[12].
Ікона належить до типу Одигітрія. На ній зображено Богоматір з Ісусом на лівій руці. Права рука звернена до нього, голова трохи нахилена. На голову накинутий плащ, який складками спадає із плечей. Права рука Ісуса зображена у зігнутій молитовній позі. Навколо голів — золотисті німби. Німб Ісуса розділений смугами хреста. Обличчя має вираз і форму дорослої людини. Цей прийом автора символізує готовність Ісуса захищати добро, викликає у глядача роздуми про відповідальність перед життям. Кольори на іконі мають таку символіку: золотисто-жовті кольори відображають божественне походження персонажів, біла сорочка Ісуса — його небесне походження, блакитно-зелена блуза Богоматері означає її земне походження, а коричневий плащ — ознака Божої ласки до неї[13].
У 1962 році ікона була реставрована у майстернях Державного Російського музею, а нині зберігається в Національному художньому музеї України в Києві. Копія ікони автора Анатолія Квасюка зберігається у Музеї волинської ікони в Луцьку.
Фото
-
Покровська і Пантелеймонівська церкви -
Копія ікони Волинської Богоматері -
Епітафія Теодоровичу О. -
Цвинтар з меморіальним пам'ятником Теодоровичу М.І.
Посилання
- ↑ а б Терський С. Історія Луцька. — Львів, 2006. — Т. 1 : Лучеськ Х—XV ст. — С. 73—75, Т. 2. — С. 189.
- ↑ Архив Юго-Западной России, издаваемый Комиссией для разбора древних актов, состоящей при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе, ч. 1, т. 6 — К., 1883 — С. 734
- ↑ а б Луцьк. Архітектурно-історичний нарис. Б.Колосок, Р.Метельницький — Київ, 1990. — С. 103—104
- ↑ Церква Покровська Пресвятої Богородиці на сайті Волинської єпархії УПЦ МП. Архів оригіналу за 8 листопада 2007. Процитовано 21 грудня 2010.
- ↑ П.Троневич, М.Хілько, Б.Сайчук. Втрачені християнські храми Луцька. — Луцьк, 2001. — С. 35
- ↑ Łuck w Słowniku geograficznym Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich, t. 1, pod red. F. Sulimirskiego, B. Chlebowskiego, W. Walewskiego, t. 5, 1884, s. 778—792
- ↑ Wojnicz A. Łuck na Wołyniu, — Łuck, 1922. — S. 37.
- ↑ а б Мандзюк Ф., Окуневич В. У Луцькому замку. — Луцьк, 2007. — С. 144—145.
- ↑ Покровська церква. Катерина Зубчук. // Незалежна громадсько-політична газета «Волинь», № 413 субота, 5 листопада 2005 р.
- ↑ Rąkowski G. Przewodnik po Zachodniej Ukrainie. — Część I: Wołyń. — S. 237. (пол.)
- ↑ Скоп Л. До проблеми атрибуції «Волинська Богоматір» з Покровської церкви у м. Луцьку // Пам'ятки сакрального мистецтва Волині на межі тисячоліть: питання дослідження, збереження та реставрації: Наук. зб.:Матеріали VI Міжнародної конференції по волинському іконопису. — Луцьк, 1999. — С. 98—100
- ↑ Лариса Обухович. Ікона «Волинська Богоматір». Волинські єпархіальні відомості. — 2009.– № 6–7 (55–56)[недоступне посилання з липня 2019]
- ↑ 100 найвідоміших шедеврів України. Ламонова О., Романовська Т., Русяєва М., Рябова В. та ін. — Київ: Автограф, 2004. — С. 258—262
Історико-культурний заповідник «Старий Луцьк» | ||
|---|---|---|
| Культові споруди-пам'ятки (збережені) |  | |
| Культові споруди (втрачені) | ||
| Інші пам'ятки | ||
| Майдани та вулиці | ||