Пій VI

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Пій VI
(Pius PP. VI)
Pompeo Batoni - Ritratto di Papa Pio VI (National Gallery of Ireland).jpg
C o a Pio VI.svg
У миру Анджело Онофріо Мелькіоре Натале Джованні Антоніо Браскі
Народився 27 грудня 1717
Чезена, Чезена, Провінція Форлі-Чезена, Емілія-Романья, Італія
Початок понтифікату 15 лютого 1775
Інтронізація 22 лютого 1775
Кінець понтифікату 29 серпня 1799
Попередник Климент XIV
Наступник Пій VII


Портали: Католицтво

Пій VI (лат. Pius PP. VI; в миру Анджело Онофріо Мелькіоре Натале Джованні Антоніо, граф Браскі, італ. Angelo Onofrio Melchiore Natale Giovanni Antonio Braschi); (27 грудня 1717 — 29 серпня 1799) — 250-й папа римський з 15 лютого 1775 по 29 серпня 1799.

Життя[ред.ред. код]

Анджело Онофріо Мелькіоре Натале Джованні Антоніо, граф Браскі (в повсякденному житті відомий за скороченим варіантом імені - Джананджело або Джованні Анджеліко Браскі) народився 27 грудня 1717 в Чезені, що входила на той час до складу Папської держави в збіднілій, проте шляхетній родині. Його батьками були граф Марко Ауреліо Томмазо Браскі та графиня Анна Тереза Банді. Він був найстаршим з восьми дітей в родині, окрім нього були ще молодші брати і сестри: Феліче Сільвестро, Джулія Франческа, Корнеліо Франческо, Марія Олімпія (стала монахинею), Анна Марія Костанца, Джузеппе Луїджі та Марія Лючія Марґеріта.

Вивчав класичну античність та право в єзуїтській колегії в Чезені, де отримав в досить молодому віці (мав лише 17 років) в 1734 році вчену ступінь доктора utroque iure (обох прав). Потім навчався в університеті Флоренції. Після навчання працював секретарем у кардинала Томмазо Руффо, з 1753 - приватний секретар Папи Бенедикта XIV, котрий нагородив його саном каноніка Собору Святого Петра. В той час отримав пропозицію перейти в духовний стан, проте відмовився, оскільки до цього був нетривалий час одруженим. Проте, коли його колишня дружина сама прийняла чернецтво він також прийняв священицький сан в 1758 році. Згодом був секретарем кардинала Карло Реццоніко (брата Папи Климента ХІІІ), з 1766 - генеральний скарбник Апостольської палати (фактично скарбник Папи Климента ХІІІ). 26 квітня 1773 року Папа Климент XIV призначив його кардиналом, з 15 травня 1773 - з титулярним престолом в церкві Сант Онофріо в Римі.

Понтифікат[ред.ред. код]

Обраний конклавом 15 лютого 1775 після 174 днів засідання. Після вступу на трон Святого Петра Пій VI, всупереч забороні Інокентія XII, призначив кардиналами своїх непотів (близьких родичів) - дядька Джованні Карло Банді (29.05.1775) та брата Ромоальдо Браскі-Онесті (18.12.1786). Брат папи був проголошений князем Немі. Для свого непота папа збудував у центрі Риму, на п'яцца Навона, розкішний палац Браскі. Релігійна діяльність папи зводилася головним чином до організації чергових святкувань Ювілейного року: у 1775, 1782, 1790 і 1792. Розпуск ордена єзуїтів згубно відбився на папській адміністрації, особливо на місіонерських територіях. У 1784 папа призначив колишнього єзуїта Джона Керолла першим єпископом у Сполучених Штатах. Принцип відокремлення церкви від держави, проголошений в американській конституції з 1787року, дозволив католицизму вільно розвиватися в країні, де більшість населення становили протестанти.

У Європі важкою проблемою для папства було поширення етатизму і янсенізму в таких католицьких країнах, як Франція та Австрія. Поширенню ідей Фебронія, засуджених Климентом XIII, сприяв імператор Йосип II, монарх Австрії. Він вважав себе відповідальним за долю католицизму на території своєї держави і абсолютно не прислухався до думки апостольської столиці. Пій VI вирішив особисто поїхати до Відня, щоб підняти там авторитет римського єпископа. Імператор прийняв його з почестями, але не відмовився від своїх реформ. У 1786 в тосканському місті Пістоя відбувся синод, скликаний єпископом Річчі, прихильником ідей іосифізму і янсенізму. Синод прийняв багато рішень реформаторського характеру, які папа засудив у 1794 головним чином з тієї причини, що єпископ діяв самовільно, без згоди апостольської столиці. За часів Пія VI відбувся останній поділ Польщі. У цій справі папство 20 років дотримувалося нестійкої і невпевненої політики. У 1791 Пій VI визнав конституцію 3 травня, але з умовою, що права католицької церкви в Польщі не будуть порушені. У 1795 папа засудив повстання під проводом Тадеуша Костюшка, а в 1796 ліквідував нунціатуру у Варшаві.

У 1784 році Папа Пій VI також дозволив перенести мощі римського мученика Святого Парфенія (пом. у 304 р.) з Відня до Жовкви (на Львівщині) де вони зберігаються і до цього часу.

29 березня 1790 Пій VI зібрав кардиналів, щоб обговорити положення у Франції після початку революції. Тоді не було прийнято ніякого рішення. У 1791 папа засудив зміст революційних декретів. У 1796 переможний похід Наполеона в Італію розвіяв надії апостольської столиці на допомогу Бурбонів та Австрії. Толентінскій трактат (1797) підчинив папську державу владі французької Директорії. Двома роками пізніше за наказом Наполеона генерал Бертьє вивіз Пія VI у Сієну, а потім у фортецю Валанс на Роні, де папа влітку 1799 року і помер. Наступний папа Пій VII перевіз прах Пія VI і поховав його в ґротах Собору Святого Петра.

Посилання[ред.ред. код]