Діндо Жозефіна Костянтинівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Перевірена версія цієї сторінки, затверджена 21 січня 2022, заснована на цій версії.
Діндо Жозефіна Костянтинівна
Народилася11 грудня 1902(1902-12-11)
Варшава, Російська імперія
Померла18 травня 1953(1953-05-18) (50 років)
Київ, Українська РСР, СРСР
ПохованняДержавний історико-меморіальний Лук'янівський заповідник
Діяльністьскульпторка
Alma materХарківська державна академія дизайну та мистецтв
Відомі учніСорокін Олександр Дмитрович, Чубін Антон Юхимович, Мухін Віктор Іванович і Бєляєва Олена Григорівна
ЗакладГородницький порцеляновий завод, Одеське художнє училище і Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури
Автограф
Могила Жозефіни Діндо і Бернарда Кратко

Діндо́ Жозефі́на Костянти́нівна (11 грудня 1902, Варшава, Варшавська губернія, Царство Польське, Російська імперія — 18 травня 1953, Київ, Українська РСР, СРСР) — українська скульпторка польсько-єврейського походження.

Біографія

Народилась 11 грудня 1902 року у Варшаві, ще дитиною залишилась сиротою. У роки Першої світової війни переїхала до Риги, восени 1917 року до Харкова, де в 1920 році стала студенткою Харківського художнього інституту, який закінчила 1926 року. Вчителем Діндо був Бернард Кратко, з яким взяла шлюб. Працювала в галузі монументальної та станкової скульптури, пластики малих форм. Член АРМУ з 1927 року. Починаючи з 1930 року викладала в Одеському художньому інституті, де організувала скульптурно-керамічний факультет, а з 1933 року стала доценткою Київського художнього інституту, згодом — професоркою цього ж інституту. Серед учнів — скульптори Віктор Мухін і Іван Шаповал.

12 червня 1937 заарештована НКВД «за звинуваченням в шпіонажі в інтересах Польщі»[1]. Засуджена до 10 років у виправно-трудових таборах, відбувала покарання в Карагандинській області. Восени 1940 року судово-слідчу справу Діндо було переглянуто і за відсутністю складу злочину художницю звільнили. 1988 року реабілітована.

До Києва Діндо повернулася перед початком німецько-радянської війни. Через поранення не змогла евакуюватися з Києва і тільки 1943 року почала працювати в майстернях при Київському художньому інституті.

Трагічно загинула в своєму помешканні (вулиця Січових Стрільців, Київ). Похована в Києві на Лук'янівському цвинтарі (ділянка № 25, ряд 1, місце 26), поряд з чоловіком[2], надгробок з написом: «Скульптор Жозефина Константиновна Диндо 1902—1953, Бернард Михайлович Кратко 1884—1960».

Творчість

Творчий доробок Жозефіни Діндо складають численні жанрові композиції 1928–1948 років, значна кількість станкових скульптур 1920—1948 років, а також:

Діндо монументалістка з синтезованою формою великого стилю, її твори виявляють складне психологічне напруження: «Селянка» (1920), «Мати», «Пастушка» (1926), «Молочниця» (1929), «Безпритульний», «Життя», «Крик», «Мольба»; серія постатей фізкультурників.

Працюючи на Городницькому порцеляновому заводі, Діндо вдало виступала в жанрі скульптури малих форм, виконаної у порцеляні.

Скульпторка неодноразово виставляла свої твори на численних виставках. За проект пам'ятника під девізом «Вічність» їй призначена заохочувальна премія.

На момент арешту Діндо у 1937 в майстерні миткині було 22 скульптури. Всі їх знищили співробітники НКВС. Робіт Діндо майже не залишилося. Відомо лише про шість скульптур, що збереглися[3].

Примітки

  1. ↑ Списки репрессированных деятелей украинской культуры, образования, науки (рос.)[недоступне посилання з квітня 2019]
  2. ↑ Лукьяновское кладбище. Надгробие — Кратко Б. М. и Диндо Ж. К. — «Интересный Киев». (рос.)
  3. ↑ Сервіз ім. Леніна: як мистецтво служило пропаганді. BBC News Україна. 24 березня 2017. Процитовано 05.07.2019.

Посилання

Джерела

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Діндо_Жозефіна_Костянтинівна&oldid=34360851