Координати: 43°45′1e-07″ пн. ш. 102°30′1e-07″ зх. д. / 43.750000000028° пн. ш. 102.500000000028° зх. д. / 43.750000000028; -102.500000000028

Бедлендс (національний парк)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 16:35, 13 лютого 2022, створена TohaomgBot (обговорення | внесок) (Перекладено дати в примітках з англійської на українську)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Перевірена версія цієї сторінки, затверджена 13 лютого 2022, заснована на цій версії.
Національний парк "Бедлендс"
англ. Badlands National Park
43°45′1e-07″ пн. ш. 102°30′1e-07″ зх. д. / 43.750000000028° пн. ш. 102.500000000028° зх. д. / 43.750000000028; -102.500000000028
Країна США
РозташуванняПівденна Дакота, США
Найближче містоРапід-сіті, size Південна Дакота
Площа98 240 га [1]
Засновано29.01.1939 як Національна пам'ятка,
10.11.1978 як Національний парк
ОператорСлужба національних парків США
Число відвідувачів996 263 на рік (2016[2])
Вебсторінкаnps.gov/badl
Бедлендс (національний парк). Карта розташування: США
Бедлендс (національний парк)
Бедлендс (національний парк) (США)
Мапа
CMNS: Бедлендс у Вікісховищі

Національний парк «Бедлендс» (англ. Badlands National Park, мовою Лакота: Makȟóšiča[3]) — це національний парк на південному-заході Південної Дакоти, який захищає 98 240 га сильно еродованих останців, пінаклів і шпилів, оточених найбільшою незайманою різнотравною прерією в США. Парк перебуває у віданні Служби національних парків США.

Заповідна зона Бедлендс Вайлдернесс (англ. Badlands Wilderness) захищає 25 958 га дикої природи з загальної території парку[4] і є місцем відновлення черноногого тхора, який перебуває під найбільшою загрозою зникнення з сухопутних ссавців у Північній Америці.[5]

Південний або Стронгхолд блок управляється спільно з племенем Оглала Лакота[6] і включає в себе ділянки т.зв. «Танців духів» 1890-х років,[7] колишнього полігону ВПС США для бомб і артилерії,[8]  та столову гору Ред Шерт Тейбл, найвищу точку парку (1020 м.н.м.).[9]

Перетворення Бедлендс на національну пам'ятку було погоджено 4 березня 1929 року, але створений він був лише 25 січня 1939 року. Він був перейменований у національний парк 10 листопада 1978 р.[10]

В рамках програми Служби національних парків «Місія 66», для пам'ятки у 1957-58 р.р. був збудований центр відвідувачів Бен Райфель. Парк також керує розташованим неподалік «Національною історичною ділянкою Мінітмен Міссайл», присвяченої історії Холодної війни та розробки міжконтинентальних балістичних ракет.

Передісторія

Роди скам'янілостей, які знаходять у парку:

Дика природа

Деякі тварини, які мешкають в цьому парку[6]:

  • Дикі тварини парку
  • Лучна собачка
    Лучна собачка
  • Товсторіг
    Товсторіг
  • Самець бізона
    Самець бізона

Клімат

Людська історія

Корінні Американці

Хибно-кольорове супутникове зображення парку

Корінні американці використовували цю місцевість 11 000 років як свої мисливські угіддя. Задовго до лакота, тут були мало вивчені палеоіндіанці, потім народність Арікара. Їхні нащадки живуть тепер у Північній Дакоті як частина «Трьох пов'язаних племен». Археологічні свідоцтва в поєднанні з усною традицією вказують, що ці люди розташовувалися в затишних долинах, де прісна вода та дичина були доступні увесь рік. Зараз з берегів струмків ерозією вимиваються камені та вугілля від їх багать, а також наконечники і інструменти, які вони використовували для патрання бізонів, кролів та іншої дичини. З верхньої частини Бедлендс Волл, вони могли сканувати околиці на предмет ворогів і мігруючих стад. Якщо полювання були вдалими, вони могли затриматись до зими, перш ніж  повернутись до їхніх сіл, розташованих уздовж річки Міссурі. Сто п'ятдесят років тому, Велика нація Сіу, що складалась з семи груп, у тому Оглала Лакота, завершила витіснення інших племен з північної прерії цього регіону.

Наступна велика зміна відбулася наприкінці 19-го століття, коли переселенці переїхали в Південну Дакоту. Американський уряд позбавив корінних американців значної частини їх території і змусив їх жити в резерваціях. Восени і на початку зими 1890 року, тисячі корінних американців, у тому числі багато Оглала Сіу, стали послідовниками індійського пророка Вовока. Його бачення закликало корінних американців танцювати танець духів і носити сорочки духів, які мали бути куленепробивними. Вовока передбачив, що біла людина зникне, а їх мисливські угіддя будуть відновлені. Один з останніх відомих Танців духів проводився на Стронгхолд Тейбл в Південному блоку Національного парку Бедлендс. Коли прийшла зима, танцівники повернулись в Пайн-Рідж. Кульмінацією боротьби став кінець грудня 1890 р. Прямуючи на південь від річки Шайєнн, група Міннеконжу (Minneconjou) Сіу перетнула перевал в Бедлендс Волл. Переслідувані підрозділами армії США, вони шукали притулок у резервації Пайн-Рідж. Групу, очолювану вождем Плямистий Лось,[11] солдати наздогнали біля струмка Вундед-Ні в резервації і наказав отаборитись на ніч. Війська спробували роззброїти групу наступного ранку. Перестрілка спалахнула, в які було вбити майже три сотні індіанців і тридцять солдатів. Різанина на Вундед-Ні була останнім великим зіткненням між рівнинними індіанцями і американськими військовими до появи Руху американських індіанців в 1970-х роках, зокрема протистояння 1973 року в Вундед-Ні, Південна Дакота.

Вундед-Ні розташований поза межами Національного парку Бедлендс, приблизно у 72 км на південь від парку у резервації Пайн-Рідж. Уряд США і народність Оглала Лакота домовилися, що ця історія повинна розповідатись Оглала у Пайн-Рідж і Міннеконжу (Minneconjou) з резервації Стендін-Рок. Інтерпретація ділянки та її трагічних подій вважаються основною відповідальністю цих вцілілих людей.

Мисливці за скам'янілостями

Історія Вайт Рівер Бедлендс як значного палеонтологічного ресурсу сходить до знання території корінними американцями. Лакота знайшли великі скам'янілі кістки, скам'янілі черепашки та панцирі черепах. Вони правильно припустили, що цей район був колись під водою, і що кістки належали істоти, якої вже не існувало. Палеонтологічний інтерес у цій області почався у 1840 році. Трапери і торговці регулярно їздив подорожували відстанню у 480 км між Форт-П'єр і Форт-Ларамі по тропі, яка огибала кордон сучасного Національного парку Бедлендс. Вони іноді збирали викопні рештки, і в 1843 році фрагмент скам'янілої щелепи, знайдений Олександром Калбертсоном з Американської хутряної компанії, потрапив до лікаря в Сент-Луїсї доктора Хірам А. Праутр.[джерело?]

У 1846 році Праут опублікував працю про щелепу в Американському журналі науки, в якій він заявив, що вона належала істоті, яку він назвав Paleotherium. Незабаром після публікації, Вайт Рівер Бедлендс стали популярною територією для шукачів скам'янілостей і протягом декількох десятиліть там були виявлені численні нові скам'янілості. У 1849 році доктор Джозеф Лейді опублікував працю про верблюда Олігоцену і перейменував Paleotherium Праута у Titanotherium prouti. До 1854 року, коли він опублікував серію статей про північноамериканські викопні рештки, 84 різних видів були виявлені в Північній Америці — 77 з яких були виявлені у Вайт Рівер Бедлендс. У 1870 році професор Єльського університету О. Сі. Марш відвідав регіон і розробив більш витончені методи вилучення та складання скам'янілості в майже повні скелети. З 1899 по сьогодні «Гірська школа Південної Дакоти»  посилає тули людей майже кожен рік і залишається одним з найбільш активних науково-дослідних інститутів, що працюють у Вайт Рівер Бедлендс. З кінця 19-го століття і  досі, науковці та інституції зі всього світу використали викопні рештки Вайт Рівер Бедлендс, адже цей район містить найбільші відомі поклади ссавців Олігоцену, що дає короткий погляд на життя в цій області 33 мільйони років тому.

Гомстеди

Аспекти американських гомстедів почалися ще до кінця американської Громадянської війни; однак, це не впливало на Бедлендс до початку 20-го століття. Тоді багато обнадіяних фермерів переїхали в Південну Дакоту з Європи або східної частини Сполучених Штатів, щоб спробувати жити в цьому районі. Стандартний розмір гомстедів 65 га, але у напівпосушливому, вітряному районі це виявилося занадто мало, щоб прогодувати сім'ю. У 1916 році в Західній Дакоті розмір гомстеду був збільшений  260 га. На землі випасали худобу і щорічно збирали озиму пшеницю та сіно. Тим не менш, Великий пиловий казан 1930-х років, в поєднанні з хвилями коників, виявилися занадто для більшості поселенців Бедлендс. Будинки, які були побудовані з блоків дерну і нагрівались сушеним лайном буйволів, були занедбані. Ті, хто залишився, сьогодні тримають ранчо і вирощують пшеницю.

Індіанська резервація Пайн-Рідж

Намет у кемпінгу Седар-Пасс

В рамках потреби для Другої світової війни, ВПС США (USAAF) заволоділи 138 292 га земель у Індіанській резервації Пайн-Рідж, домівці племені Оглала Сіу, для створення артилерійського полігону. В цю ділянку входить 136 га сучасного Національного пам'ятника Бедлендс. Ця земля широко використовувалась з 1942 по 1945 р.р. як полігон для ракет «повітря-повітря» і «повітря-земля», включаючи бомбометання на точність і руйнування. Після війни частина стрільбища використовувалась як артилерійський полігон в Національної гвардії Південної Дакоти. У 1968 році більшість полігону була оголошена надлишковою власністю ВПС США і передана до Служби національних парків; 1000 га залишились у ВПС США, але більше не використовуються.

Стрільби проходили на території більшої частини сучасного блоку Стронгхолд. Земля була куплена або орендована у окремих землевласників і Племені для того, щоб очистити область від людської діяльності. Старі кузова автомобілів і залізні бочки, пофарбовані в яскраво-жовтий колір, використовувались як мішені. Мішені 76 м в поперечнику виорані в землі і використовувались для прицілу бомбардирів. Малі автоматичні літаки під назвою «цілі-безпілотники» і екрани 18×2 м, закріплені позаду літаків, служили рухомими цілями. Досі земля всіяна викинутими гільзами куль і нерозірваними боєприпасами.

У 1940-х роках 125 сімей були примусово виселені зі своїх ферм і ранчо, включаючи Росисту Бороду, який пережив вундед-ні різанини. Люди, що залишилися жити поруч, згадують часи, коли їм доводилося пірнати під трактори під час косіння сіна, щоб уникнути бомб, скинутих літаками у декількох милях за кордонами полігону. У місті Інтеріор церква і будинок нинішнього поштамту були вражені 152 мм-снарядами через дах. Пілотам, що літали з бази Еллсворт ВПС США поблизу Рапід-Сіті, було важко визначати точні межі полігону. На щастя, обійшлося без жертв серед мирного населення. Однак, не менше десятка льотного персоналу загинули в авіакатастрофах.

Блок Стронгхолд Національного парку «Бедлендс» має не лише мальовничі пустки з приголомшливим виглядом. Під спільним управлінням Служби національних парків і  племені Оглала Лакота, це площа у 53900 га з багатою історією. Глибокі балки, високі столові гори та прерії містять історію перших рівнинних мисливців, палеоіндіанців, а також сучасних лакота.

Відвідування парку

Національний парк «Бедлендс» має два майданчики для кемпінгу з ночівлею.[12] Туристичний центр Бен Райфел на території парку має книжковий магазин, спеціальні програми та виставки.

  • Башточки і шпилі
    Башточки і шпилі
  • Захід Сонця на скелях
    Захід Сонця на скелях
  • Туристичні стежки
  • Дощана доріжка маршруту "Cliff Shelf Nature Trail" через кедровий (ялівцевий) ліс.
    Дощана доріжка маршруту "Cliff Shelf Nature Trail" через кедровий (ялівцевий) ліс.
  • Дощана доріжка маршруту Дор ("Двері") проходить над формацією Брюле, поверхнею часів еоцену (30-34 млн.років тому)
    Дощана доріжка маршруту Дор ("Двері") проходить над формацією Брюле, поверхнею часів еоцену (30-34 млн.років тому)
  • Сходи на маршруті Нотч ("Зарубка")
    Сходи на маршруті Нотч ("Зарубка")
  • Дощата доріжка до Вікон
    Дощата доріжка до Вікон
  • Види з оглядових майданчиків

Примітки

  1. ↑ "Listing of acreage as of December 31, 2011". Land Resource Division, National Park Service.
  2. ↑ "NPS Annual Recreation Visits Report". National Park Service
  3. ↑ Ullrich, Jan, ред. (2011). New Lakota Dictionary (вид. 2nd). Bloomington, IN: Lakota Language Consortium. с. 855. ISBN 978-0-9761082-9-0. LCCN 2008922508.
  4. ↑ Badlands Wilderness. Wilderness.net. Процитовано 5 березня 2012.
  5. ↑ Badlands Visitor Guide (PDF). National Park Service. 2008. с. 2. Процитовано 12 березня 2011.
  6. ↑ а б Badlands Visitor Guide: The official newspaper of Badlands National Park (PDF). National Park Service. 2016. Процитовано 25 липня 2016.
  7. ↑ Badlands National Park. Rand McNally. Архів оригіналу за 25 лютого 2011. Процитовано 12 березня 2011. The cultural centerpiece of this section is the Stronghold Table, where the Oglala Sioux danced the Ghost Dance for the last time in 1890.
  8. ↑ Pine Ridge Gunnery Range/Badlands Bombing Range. South Dakota Department of Environment & Natural Resources. Архів оригіналу за 9 березня 2011. Процитовано 12 березня 2011.
  9. ↑ U.S. National Park High Points. Peakbagger.com[d], (англ.). Процитовано 17 березня 2008.
  10. ↑ The National Parks: Index 2009–2011. National Park Service. Архів оригіналу за 10 липня 2012. Процитовано 5 березня 2012.
  11. ↑ Chief Spotted Elk on u-s-history.com
  12. ↑ http://www.nps.gov/badl/planyourvisit/camping.htm

Посилання

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Бедлендс_(національний_парк)&oldid=34589808