Греко-Бактрійське царство

Греко-Бактрійське царство
256 до н. е. – 125 до н. е. ↓
Греко-Бактрійське царство: історичні кордони на карті Прибл. максимальне розширення Греко-Бактрійського царства біля 180 р. до н. е., в тому числі регіонів Табаристан і Великий Хорсан на Заході, Согдіана і Фергана на північ, Бактрія і Арахозія на півдні.
Столиця	Бактри Александрія в Оксузі
Мови	грецька бактрійська
Релігії	еллінізм Буддизм
Форма правління	Монархія
Греко-бактрійські царі
- 256–240 до н. е.	Діодот I
- 145–130 до н. е.	Геліокл
Історичний період	Античність
- Засновано	256 до н. е.
- Ліквідовано	125 до н. е.
Попередник Наступник Держава Селевкідів Індо-Грецьке царство Індо-скіфське царство Парфянська імперія
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Греко-Бактрійське царство

Греко-Бактрійське царство (грец. Βακτρία: Бактрія) — елліністична держава, що утворилася на території Бактрії і Согдіани в результаті розпаду імперії Селевкідів. Проіснувало одне сторіччя з 250 до н. е. до 125 до н. е. Занепало під ударами тохарів, проте перед загибеллю дало початок своєму дочірньому утворенню — Індо-Грецькому царству.

Становлення (близько 250 р. до н. е.)

Діодот, сатрап Бактрії (і, ймовірно довколишніх провінцій) заснував Греко-Бактрійське царство коли він відокремився від імперії Селевкідів близько 250 р. до н. е. (за різними джерелами 255 до н. е. — 246 до н. е.) і став царем Діодотом І Бактрійським.

Нове царство, мало високий рівень урбанізації і вважалося одним з найбагатших на Сході, тому мало великий потенціал територіальної експансії на схід і на захід.

У 247 р. до н. е., імперія Птолемеїв захопили столицю Селевкідів, Антіохію. В результаті вакууму влади, сатрап Парфії Андрагор проголосив незалежність від Селевкідів, оголосивши себе царем. Десять років по тому, він був переможений і убитий Аршаком Парфійським, що призвело до виникнення Парфянської держави. Ця подія відрізала Бактрію від контактів з грецьким світом. Торгівля між елліністичним Єгиптом і Бактрією суходолом вельми занепала, в той час як морська торгівля зазнала розвиток.

Діодоту І успадковував його син Діодот II, що вступив у союз з парфянським Аршаком в його боротьбі проти Селевка II.

Повалення Діодота II (230 р. до н. е.)

Пропарфянська позиція (союз з варварами) викликала невдоволення греко-македонських військових кіл всередині Бактрії, в результаті чого Бактрійський намісник Согдіани Євтидем I здійснив у 225 р. до н. е. державний переворот і став царем.

Вторгнення Селевкідів

Тим часом, Селевкідський правитель Антіох III, розбивши парфян і примусивши парфянського цара Артабана I визнати себе залежним від Селевкідів, у 208 р. до н. е. в битві при Арії завдав поразки десятитисячній кінноті Евтидема і обложив столицю Бактрії. Облога тривала близько двох років. У 206 р. до н. е. Евтидем уклав союз з Антіохом III для спільної боротьби проти варварських орд. Союз був скріплений династичним шлюбом сина Евтидема Деметрія з дочкою Антіоха III.

Експансія

Імперія Селевкидів і Греко-Бактрійське царство у 200 році до н. е.

Після відходу армії Селевкідів, Греко-Бактрійське царство пристало до експансії. На заході це північно-східній Іран, можливо, було поглинено, через те що Парфія, була переможена Антіохом Великим. Ці території, можливо, збігаються з Бактрійськими сатрапіями Тапурія і Траксанія.

Контакти з Китаєм

На півночі, Евтидем підкорив Согдіану і Фергану, і є ознаки, що з Александрії Далекосхідної греко-бактрійці мали експедиції у Кашгар і Урумчі на терен Східного Туркестану, що призвело до перших відомих контактів між Китаєм і Заходом близько 220 року до н. е.

Контакти з Індією (250—180)

Скориставшись ослабленням імперії Маур'їв і і похідними від цього, релігійними заворушеннями між буддистами і індуїстами, Деметрій в 180 році до н. е. перетинає Гіндукуш і вторгається в долину річки Інд, яку до того часу контролює індуїстська династія Шунга. У результаті військового походу під його владою виявляються території Арахозії і Пенджабу. Греко-бактрійське царство надає підтримку буддизму, що призводить появи вигадливого явища греко-буддизму. Занадто сильний акцент на індійському напрямку привів до консервативного військового заколоту Евкратиду, який заснував третю династію бактрійських царів. Від Бактрії незабаром відпало буддійське Індо-Грецьке царство, очолюване евтидемідом Менандром I. Незабаром від Бактрії відокремилася Согдіана, що увійшла пізніше до складу Хорезма. Приблизно в цей же час парфянський цар Мітрідат I захопив Маргіані. Власне Бактрія була завойована войовничими кочівниками тохари. Місто Ай-Ханум було повністю спалено і знищено у 140 до н. е., і далі вже не було відновлено.

Експансія номадів

Перша навала Юечжі (бл. 162 до н. е.)

Міграція Юечжів через Центральну Азію, у 176 до н. е.  — 30 по н. е.

За літописом хань, після нищівної поразки у 162 р. до н. е. від хунну, кочові племена юечжі втекли з Таримської западини на захід, перетнувши сусідню міську цивілізацію «Даюань» (ймовірно, грецькі володіння у Фергані), і зайняли терен на північ від Оксу (Аму-Дар'я) в сучасному Казахстані і Узбекистані, в північній частині території Греко-Бактрії.

Скіфи (бл. 140 до н. е.)

Близько 140 р. до н. е., східні скіфи (саки), зазнаючі тиск прямуючих до півдня юечжі розпочали низку вторгнень у різні частини Парфії та Бактрії. Їм вдалося перемогти і вбити парфянського царя Фраата II сина Мітрідата I, що мав під владою грецькі наймані війська (війська він придбав під час перемоги над Антіохом VII). Знову ж у 123 р. до н. е., наступник Фраату, його дядько Артабан II був убитий скіфами

Друга навала Юечжі (120 до н. е.)

Коли Чжан Цянь відвідав юечжі у 126 р. до н. е., намагаючись отримати союз для боротьби з хунну, він зазначив, що Юечжі кочували на північ від Оксу й мали під їх впливом територію на південь від Оксу, що є колишній терен Бактрії.

За словами Чжан Цянь, Юечжі мали значні війська між 100,000 і 200,000 кінних лучників, озброєних на кшталт хунну, які, ймовірно, легко перемогли Греко-Бактрійські війська (у 208 р. до н. е., коли Греко-Бактрійський цар Евтидем I протистояв навалі царя Селевкідів Антіоху III Великого, він мав лише 10 000 вершників). Чжан Цянь фактично відвідав Бактрію (Даксія китайською мовою) у 126 р. до н. е., і зображує країну, яка була повністю деморалізована і чия політична система зникла, хоча її міська інфраструктура залишилася:

«Даксія (Бактрія) розташована у 2,000 лі на південний захід від Даюань, на південь від Оксу. Тубільці є дехканами і мають міста і будинки. Їх звичаї, як у Даюань. Вони не мають унійного керманича, проте кілька дрібних начальників керують різними містами. Тубільці вельми кепсько розуміються у зброї і уникають військового конфлікту, проте вони файно розуміються на комерції. Населення країни велике, має мешканців біля 1,000,000 осіб. Столиця — Ланши (Бактри), яке має ринок, де всі види товарів продаються і купуються».

Юечжі розпочали наступ на південь Бактрії близько 120 року до н. е., мабуть далі витіснені почавшими наступ з північної усуні. Можливо, вони знову завдали тиск на скіфські племена, що попрямували до Індії, де вони згадуються як індо-скіфи.

Приблизно в той же час король Геліокл відмовився від Бактрії і переніс свою столицю до Кабулу, звідки він керував його індійськими володіннями. Залишивши території Бактрії, він технічно став останнім греко-бактрійським царем, хоча деякі з його нащадків, переходять Гіндукуш, що стане у майбутті західною частиною Індо-Грецького царства. Останній з цих «західних» індо-грецьких царів, Гермеус, керував близько до 70 р. до н. е., коли Юечжі знову вторглися на його територію з Паропамісади (у той час як «східні» індо-грецькі царі продовжували правити приблизно до 10 до н. е. на терені Пенджабу).

В цілому, Юечжі залишилися в Бактрії понад століття. Вони зазнали еллінізації у певній мірі — засвоїли грецьку абетку, задля транскрибації своєї іранської мови, і залишили численні монети, викарбувані у стилі Греко-Бактрійських царів, з текстом грецькою мовою.

Близько 12 р. до Р. Х. Юечжі рушили далі на північ Індії, де вони заснували Кушанське царство.

Населення

Населення греко-бактрійського царства було неоднорідним. Нечисленні, але маючі передові військові технології (гетайри, фаланга, бойові слони) греко-македонські колоністи («іонака») займали військові й адміністративні посади. По початку вони дбайливо зберігали свою елліністичну культуру (гимнасії, театр, мегарон, скульптура, вакханалії), про що свідчить городище Ай-Ханум. Вітали вони і еллінізіцію місцевого іраномовного населення (предків пуштунів), яка, втім, була безуспішна. Проте, археологи знаходять сліди греко-бактрійського впливу в західному Китаї (геометричний орнамент, статуетки грецьких солдатів).

Разом з тим, греко-македонське населення, активно вбирало елементи східної мудрості, породивши ефект греко-буддизму. У II столітті християнський автор Климент Олександрійський свідчить про існування буддистів (сарманів, грец.: «Σαρμάναι») серед бактрійців (у цей час «бактрійцями» називалися східні греки), і говорить про їх вплив на грецьку думку («Стромата», книга I, частина XV).

Основу економіки становив транзит Великого шовкового шляху, що зароджувався, і видобуток золота.

На території Греко-Бактрійського царства використовувалася грецька, а також арамейська абетка. Релігія колоністів (давньогрецька релігія) відрізнялася від релігії місцевого населення (зороастризм, ведійська релігія).

Ресурси Інтернету

• Greco-Bactrian and Indo-Greek Kingdoms in Ancient Texts(англ.)
• Some new hypotheses on the Greco-Bactrian and Indo-Greek kingdoms by Antoine Simonin(англ.)
• Catalogue of Greco-Bactrian and Indo-Greek Coins(англ.)