Кабиця
Каби́ця (можливо, від тур. kab(a) iğ — «великий кіл», через здогадне значення «рожен»)[1] — відкрита літня кухня (піч) у дворі або в садку[2]. Кабицею називалася також примітивна земляна піч, а також допоміжна піч у сінях[2][3].
У найпримітивнішій формі кабиця являє собою похилу горизонтальну нору, що сполучує нижню частину викопаної ями з поверхнею (полінезійське багаття). На дні ями розводять вогонь, підкладаючи в нього паливо через нору, а на верхній отвір ставлять посуд. Ця кабиця також називалася польовою, бо вона використовувалася для розкладання багать у польових умовах, наприклад, на пасовищах. Кабиці влаштовувалися і в сінях хат, у найпростішому варіанті їх робили так само, як польові (іноді з двома верхніми отворами), у складніших їх складали з глини за зразок маленьких печей, розташовуючи їх під димарем-бовдуром. На півдні України в XIX столітті кабиці влаштовували поза хатою, на дворі. Використовування літніх кухонь уможливлювало уникнути неминучих літньої пори хатньої духоти і скупчення мух.
У гончарів кабицею називалася кругла чи чотирикутна яма, де поміщалася гончарна піч[3].
Примітки
- ↑ Кабиця // Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1985. — Т. 2 : Д — Копці. — С. 332.
- ↑ а б Кабиця // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ а б Кабиця // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
Джерела
- Хведір Вовк. 8. Будівництво // Студії з української етнографії та антропології. — К. : «Мистецтво», 1995. — ISBN 5-7715-0729-6.
Посилання
- Кабиця // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1959. — Т. 3, кн. V : Літери К — Ком. — С. 568. — 1000 екз.
| ||||||||||||||||
