Сіни
Сі́ни (від прасл. *sěnь — «тінь», «намет»[1]), діал. хоро́ми[2] — нежитлова частина селянських хат і невеликих міських будинків, що з'єднує житлове приміщення з ґанком, верандою або ділить будинок, хату на дві половини[3][4][5]. Невеликі сіни називалися ще присінками (рідше присінком)[6].
У родовому відмінку слово має закінчення -ей («сіней»), що пов'язане з давнім типом відмінювання з основою на *-ĭ (аналогічно гість, гусь, путь).
Призначення[ред. | ред. код]
У княжу добу сінями називали передпокій, де стояв княжий престол, відбувалася княжа дума й прийоми послів[7].
Довгий період часу житлове приміщення традиційної української оселі не мало сіней, але біля входу робили навіс, піддашшя, щось на зразок куреня з поставлених під кутом жердин, закиданих згори соломою[8]. Пізніше ця прибудова була трансформована в сіни. Пережитками цієї еволюції є влаштування стін сіней з менш міцного та більш дешевого будівельного матеріалу.
Сіни слугують для зберігання теплого верхнього одягу, взуття, реманенту. У них можна обтрусити вуличний пил і бруд, сніг у холодну пору року. Також сіни не дають вихолодити («вирипати»)[9] хату частим відчинянням вхідних дверей[10]. У сучасних будинках ці самі функції виконує передпокій.
Сіни є частиною двокамерного та/або трикамерного типу української сільської оселі. Двокамерна оселя має одне житлове приміщення (хату) та тепловий шлюз — сіни. Трикамерна хата складається з житлової частини, комори та сіней між ними. З сіней зазвичай влаштовували хід на горище — туди вела драбина[7]. Також там могли зберігати ручні жорна, товкач зі ступою, іноді терлицю. У поліських хатах у сінях часто відгороджували додаткову комору для зберігання овочів — степку, яку використовували замість льоху: високий рівень ґрунтових вод не дозволяв робити справжні погреби. Під час морозів степку опалювали жаровнею (для цієї мети застосовувався чавун з жаром)[11][12]. Якщо піч у хаті була без мурованого димоходу, у сінях розташовувався «бовдур» («верх», «димар») — плетений з хмизу і обмазаний глиною короб, що виводив дим наверх[13], під бовдуром могли влаштовувати маленьку пічку-кабицю[14].
Про хату без сіней казали, що вона «без штанів»[15].
Прислів'я[ред. | ред. код]
- Хату обдирає та сіни лагодить
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 5 : Р — Т / укл.: Р. В. Болдирєв та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2006. — Т. 5 : Р — Т. — 704 с. — ISBN 966-00-0785-X.
- ↑ Хороми // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ Шкаруба Л. М., Спанатій Л. С. Російсько-український словник художніх термінів: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. — К.: Каравела, 2004. — 320 с. ISBN 966-8019-23-7
- ↑ Тимофієнко В. І. Архітектура і монументальне мистецтво: Терміни та поняття / Академія мистецтв України; Інститут проблем сучасного мистецтва. — К.: Видавництво Інституту проблем сучасного мистецтва, 2002. — 472 с. ISBN 966-96284-0-7
- ↑ Сіни // Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / уклад. і гол. ред. В. Т. Бусел. — 5-те вид. — К. ; Ірпінь : Перун, 2005. — ISBN 966-569-013-2.
- ↑ Присінки // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ а б Сіни // Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 543.
- ↑ А. Русов Описание Черниговской губернии, т. II, стор. 158.
- ↑ Вирипати // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
- ↑ * Бєзух Ю. В. Затишок для тіла і душі // Мелітопольський краєзнавчий журнал, 2018, № 11, с. 43-53
- ↑ Історичний розвиток українського народного житла.
- ↑ Особливості традиційного українського житла // Історія української культури. Курс лекцій. Черкаси, 2012
- ↑ М. Русовъ. Очеркъ поселеній и построекъ Полтавской губерніи // Сборник Харьковского историко-филологического общества, ч. 1 и 2. — 1902. — Т. 13. — С. 109-110.
- ↑ Вовк Ф. К. Студії з української етнографії та антропології. — Київ : «Мистецтво», 1995.
- ↑ Хата // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
Посилання[ред. | ред. код]
- Сіни // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1965. — Т. 7, кн. XIV : Літери Сен — Сті. — С. 1745-1746. — 1000 екз.
| ||||||||||||||||||||||||||
|
Це незавершена стаття з будівництва. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |