AAV-P7

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
LVTP-7.jpg

AAV-P7
Виробництво та застосування
країна-виробник Flag of the United States.svg США
розробник FMC Corporation
компанія-виробник United Defense
роки виробництва 1972-
Основні параметри
бойова маса, т 18
23 (бойова)
екіпаж, осіб 3
десант 25
довжина, мм 7940
ширина, мм 3270
висота, мм 3120
Броня
тип броні алюмінієва
  лоб корпусу, мм/град. 30
  борт корпусу, мм/град. 35-45
  корма корпусу, мм/град. 35
  дах корпусу, мм/град. 30
  днище, мм/град. 30
Озброєння
калібр, марка та тип гармати 1×40-мм MK-19
1×25-мм M242 Bushmaster

M242 Bushmaster

боєкомплект гармати 900
додаткове озброєння 1×12,7-мм Browning M2
Силова установка, маневреність та мобільність
тип, марка двигуна Detroit Diesel 8V-53T (P-7)
Cummins VT 400 903 (P-7A1)
потужність двигуна, к.с. (кВт) 400
525
підвіска торсіонна
швидкість по шосе, км/год. 70
швидкість по перетятій місцевості, км/год. 13 (по воді)
запас ходу по шосе, км 480
питома потужність, к.с./т 18
подоланний рів, м 2,4

AAV-P7 (англ. Assault Amphibious Vehicle) (укр. Атакуюча плавуча машина) — плавучий бронетранспортер Корпусу морської піхоти США. На відміну від інших десантних плавучих панцирних транспортерів може застосовуватись у бойових діях на суші. Раніше позначався LVTP-7 (Landing Vehicle, Tracked, Personnel-7) (укр. Десантна машина, гусенична, екіпаж -7). Використовується для десантування штурмових батальйонів з універсальних десантних кораблів класу Tarawa, Wasp, San-Antonio і їхньої бойової підтримки. Здатен перевозити до 25 морських піхотинців з озброєнням. Їх повинні були замінити транспортери нового покоління EFV.

Історія[ред. | ред. код]

Десантування AAV-P7 на берег
Пересування AAV-P7 по воді
AAV-P7 на десантній палубі USS Rushmore (LSD 47)

У березні 1964 Корпус морської піхоти США виробив вимоги для нового плавучого транспортера на заміну LVT-5. Контракт на виробництво у червні 1970 на 942 машин (78,5 млн. Долар США) отримала корпорація FMC (сьогодні United Defense[1], яка у вересні 1967 надала 15 прототипів LVPTX12 (Landing Vehicle Personnel Tracked Experimental, Model 12) на тестування морській піхоті. У серпні 1971 перші LVTP-7 передали Корпусу морської піхоти (1974 останні), де у березні 1972 з ними сформували перші підрозділи.

У ході першої програми по підвищенні захисту машин (1977) LVTP-7 було модернізовано і вони отримали позначення AAV7-A1 (1980/85). Нові серії AAV7-A1 виготовили 1980 і 1984 роках (понад 330).

Крім водія, командира, стрільця у задній частині AAV7-A1 на трьох лавах розміщується 25 морських піхотинців у повному озброєнні.

Справа у передній частині машини AAV7 розміщено моторний відсік з 8-циліндровим дизелем з турбонаддувом Detroit Diesel потужністю 400 к.с. У AAV7 А1 встановлено мотор Cummins Engine. Для руху на воді використовують два водометИ.

AAV-P7 призначені для транспортування морської піхоти з десантних кораблів на берег для захоплення плацдарму. Оскільки під час десантування передбачається вогнева підтримка з літаків, кораблів, озброєння самих AAV-P7 може використовуватись проти невеликих цілей — піхоти і легко захищених машин.

Модифікації[ред. | ред. код]

  • LVTP-7: базова модифікація. 1972
  • LVTP-7A1: модифікація з системою інтерком AN/VIC-2. 1982
  • AAVP-7A1: нове позначення моделі LVTP-7A1
  • AAVC-7A1: командирська машина для 2 офіцерів і 5 операторів з розвинутими системами зв'язку
  • AAVR-7A1: інженерна машина з стрілою крана на кулеметній вежі. У середині розміщені запчастини, інструменти і 3 механіки

Джерела[ред. | ред. код]

  • Christopher F. Foss (Hrsg.): Jane's Armour & Artillery. 2009–2010. Jane's Information Group Inc, Coulsdon u. a. 2009, ISBN 978-0-7106-2882-4 (англ.)

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]