NML Лебедя
 H-Alpha light зображення зоряної асоціації Лебідь OB2, в якій перебуває NML Лебедя
| |
| Дані спостереження Епоха J2000 | |
|---|---|
| Сузір’я | Лебідь |
| Пряме піднесення | 20г 46х 25.6с |
| Схилення | +40° 06′ 59.4″ |
| Видима зоряна величина (V) | 16.60 |
| Характеристики | |
| Спектральний клас | M6I[1] |
| Показник кольору (B−V) | 2.0 |
| Показник кольору (U−B) | {{{u-b}}} |
| Тип змінності | Напівправильна |
| Астрометрія | |
| Променева швидкість (Rv) | {{{radial_v}}} км/c |
| Власний рух (μ) | Пр.сх.: −1.55[2] мас/р Схил.: −4.59[2] мас/р |
| Паралакс (π) | 0.620[2] ± 0.047[2] мас |
| Відстань | (1610[2] пк |
| Абсолютна зоряна величина (MV) |
{{{absmag_v}}} |
| Фізичні характеристики | |
| Маса | 25–40[2] M☉ |
| Радіус | 1,642–2,775[2] R☉ |
| Світність | 270,000[2] L☉ |
| Інші позначення | |
V* V1489 Cyg, RAFGL 2650, IRC +40448
| |
| Посилання | |
| SIMBAD | дані для NML+Cyg |
NML Лебедя (V1489 Лебедя) — зоря, червоний гіпергігант[2], яка перебуває в сузір'ї Лебедя. Це одна з найбільших зір, відомих станом на 2015 рік, з радіусом, що дорівнює 1650 радіусам Сонця. Відстань до неї оцінюють приблизно в 1,6 кілопарсека або близько 5300 світлових років[3].
Історія спостереження[ред. | ред. код]
NML Лебедя виявили 1965 року Нойгебауер, Мартц і Лейтон разом з іншою надзвичайно яскравою червоною зорею і описали їхній колір, як у об'єктів з температурою тіла 1000 кельвінів[4]. NML походить від перших букв відкривачів цієї зорі[5]. Другу зорю, яку вони відкрили, вони назвали NML Тельця[6], нині відома під назвою K Тельця[7]. NML Лебедя відтоді також дістала назву V1489 Лебедя, через малі напівправильні варіації яскравості[8], але дотепер її найчастіше згадують під назвою NML Лебедя. Її склад став відомий після відкриття космічного мазера (1612 MHz) в 1968 році[9]. Також у складі NML Лебедя виявлено речовини, такі як вода, монооксид кремнію, монооксид вуглецю, синильна кислота, моносульфід вуглецю, монооксид сірки, діоксид сірки, сірководень[10].
Опис[ред. | ред. код]
Діаметр NML Лебедя в 1650 разів більший, ніж діаметр Сонця. Якщо помістити її в центрі Сонячної системи, то вона займе весь космічний простір до орбіти Юпітера, заповнивши більш як половину проміжку між ним і Сатурном. Об'єм NML Лебедя дорівнює приблизно 4,5 млрд. об'ємів Сонця. Болометрична величина NML Лебедя становить приблизно -9.0Mbol. Це один з найбільш яскравих холодних гіпергігантів[11], а також одна із найяскравіших зір Чумацького Шляху. Це також напівправильна змінна зоря з періодом близько 940 днів[11].
NML Лебедя є розвинутою зорею і через це важкі елементи і молекули наявні в її атмосфері, зокрема, оксиген, гідроксил і вода. Навколо неї хмари зоряного пилу[2][11].
_(Apr_2015_update).png)
1. Меркурій < Марс < Венера < Земля
2. Земля < Нептун < Уран < Сатурн < Юпітер
3. Юпітер < Проксима Центавра < Сонце < Сіріус
4. Сіріус < Поллукс < Арктур < Альдебаран
5. Альдебаран < Рігель <Антарес <Бетельгейзе
6. Бетельгейзе < VY Великого Пса < NML Лебедя < UY Щита.
За оцінками, швидкість втрати маси NML Лебедя є однією з найвищих серед відомих зір і становить 2×10−4 мас Сонця на рік[10][12]. Вимірювання показали, що річний зоряний паралакс NML Лебедя становить близько 0,62 кутових мілісекунди[2]. Виходячи зі спостережень, передбачають, що NML Лебедя має дві дискретних оптично товстих оболонки пилу і молекул. Оптична товщина внутрішньої оболонки дорівнює 1,9, тоді як зовнішньої — 0,33[13].
Через своє розташування на околиці масивної асоціації Лебідь OB2, вимірюваний вплив випромінювання NML Лебедя на навколишній пил і газ обмежений регіоном, що далекий від центральних гарячих зірок асоціації[11].
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Monnier, J. D.; Millan‐Gabet, R.; Tuthill, P. G.; Traub, W. A.; Carleton, N. P.; Coude Du Foresto, V.; Danchi, W. C.; Lacasse, M. G.; Morel, S.; Perrin, G.; Porro, I. L.; Schloerb, F. P.; Townes, C. H. (2004). High‐Resolution Imaging of Dust Shells by Using Keck Aperture Masking and the IOTA Interferometer. The Astrophysical Journal. 605: 436. arXiv:astro-ph/0401363. Bibcode:2004ApJ...605..436M. doi:10.1086/382218.
- ↑ а б в г д е ж и к л м Menten K. M., A. Brunthaler The distance and size of the red hypergiant NML Cygni from VLBA and VLA astrometry // Astron. Astrophys. / T. Forveille — EDP Sciences, 2012. — Vol. 544. — P. 42–42. — ISSN 0004-6361; 0365-0138; 1432-0746; 1286-4846 — doi:10.1051/0004-6361/201219587 — arXiv:1207.1850
- ↑ Schuster, Michael Thomas (2007). Investigating the Circumstellar Environments of the Cool Hypergiants. ProQuest. с. 57. ISBN 978-0-549-32782-0. Процитовано 27 серпня 2012.
{{cite book}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання) - ↑ Neugebauer, G.; Martz, D. E.; Leighton, R. B. (July 1965). Observations of Extremely Cool Stars. Astrophysical Journal. 142: 399—401. Bibcode:1965ApJ...142..399N. doi:10.1086/148300.
- ↑ Hearnshaw, J. B. (2 травня 1996). New infrared sources and their interpretation. The Measurement of Starlight: Two Centuries of Astronomical Photometry. Cambridge University Press. с. 278. ISBN 978-0-521-40393-1. Процитовано 23 серпня 2012.
- ↑ Pesch, Peter (01/1967). Objective-Prism Spectra of Some Very Red Stars (англ.). Astrophysical Journal, vol. 147, p.381. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 3 серпня 2015.
{{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр:|description=(довідка) - ↑ Kukarkin, B. V.; Efremov, Yu. N.; Frolov, M. S.; Medvedeva, G. I. та ін. (8 November 1968). Identification List of the New Variable Stars Nominated in 1968. Information Bulletin on Variable Stars. 311 (1). Bibcode:1968IBVS..311....1K.[недоступне посилання]
- ↑ Kukarkin, B. V.; Kholopov, P. N.; Kukarkina, N. P. (27 November 1975). 61st Name-List of Variable Stars. Information Bulletin on Variable Stars. 1068 (1). Bibcode:1975IBVS.1068....1K.[недоступне посилання]
- ↑ Cohen, R. J.; Downs, G.; Emerson, R.; Grimm, M. та ін. (1 April 1987). Narrow polarized components in the OH 1612-MHz maser emission from supergiant OH-IR sources. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society. 225: 491—498. Bibcode:1987MNRAS.225..491C. doi:10.1093/mnras/225.3.491.
- ↑ а б Kevin Marvel (19 грудня 1996). NML Cygni. The Circumstellar Environment of Evolved Stars As Revealed by Studies of Circumstellar Water Masers. Universal-Publishers. с. 182—212. ISBN 978-1-58112-061-5. Архів оригіналу за 12 жовтня 2013. Процитовано 23 серпня 2012.
- ↑ а б в г Schuster, M. T.; Marengo, M.; Hora, J. L.; Fazio, G. G.; Humphreys, R. M.; Gehrz, R. D.; Hinz, P. M.; Kenworthy, M. A.; Hoffmann, W. F. (2009). Imaging the Cool Hypergiant NML Cygni's Dusty Circumstellar Envelope with Adaptive Optics. The Astrophysical Journal. 699 (2): 1423. arXiv:0904.4690. Bibcode:2009ApJ...699.1423S. doi:10.1088/0004-637X/699/2/1423.
- ↑ Combined Array for Research in Millimeter-wave Astronomy (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 6 жовтня 2014. Процитовано 27 серпня 2012.
- ↑ DanchiI, W. C.; Green, W. H.; Hale, D. D. S.; McEleroy, K. та ін. (July 2001). Proper Motions of Dust Shells Surrounding NML Cygni. The Astrophysical Journal. 555: 405. Bibcode:2001ApJ...555..405D. doi:10.1086/322237.
| ||||||||||||||||||||