Сіріус

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сіріус A/B
α Великого Пса (α CMa)
Locator Dot2.gif

Сіріус у сузір'ї Великого Пса.


Дані спостереження
Епоха J2000
Сузір’я Великий Пес
Пряме піднесення 06h 45m 08,9s
Схилення −16° 42′ 58″
Видима зоряна величина (V) −1,43/8,44
Характеристики
Спектральний клас A1V/DA2
Показник кольору (B−V) 0,00/−0,03
Показник кольору (U−B) −0,05/−1,04
Тип змінності None
Астрометрія
Променева швидкість (Rv) −7,6 км/c
Власний рух (μ) Пр.сх.: −546,01 мас/р
Схил.: −1223,08 мас/р
Паралакс (π) 380,02 ± 1,28 мас
Відстань 8,58 св. р.
(2,631 пк)
Абсолютна зоряна
величина
(MV)
1,47/11,35
Фізичні характеристики
Маса 2,14/0,98 M
Радіус 1,68/0,008 R
Світність 26,1/0,0024 L
Ефективна температура 9,900/24,790 K
Металічність 1,000%/?
Вік 2-3 × 108 млрд. років
Інші позначення
α Canis Majoris, 9 CMa, HD 48915, HR 2491, BD -16°1591, Gl 119-052, GCTP 1577.00 A/B, GJ 244 A/B, LHS 219, ADS 5423, LTT 2638, HIP 32349.
Посилання
SIMBADдані для HD48915

Сі́ріус α Великого Пса, (лат. Sirius; давноєгипетська Сопт, або не зовсім правильно — Сотіс; аккадською назва — Как сі ді («стріла»)) — найяскравіша зірка нічного неба. Хоча її світність в 25 разів перевищує світність Сонця, вона аж ніяк не є рекордною в світі зірок — високий видимий блиск Сіріуса обумовлений його відносною близькістю. Сіріус можна спостерігати з будь-якого регіону Землі, за винятком її північних областей. Сіріус віддалений на 8,6 св.року від Сонячної системи і є однією з найближчих до нас зірок. Він є зіркою головної послідовності, спектрального класу A1.

У 1844 році Фрідріх Бессель припустив, що Сіріус являє собою подвійну зірку. У 1862 році Алван Кларк виявив зірку-компаньйона, що отримала назву Сіріус B (тут латинська літера B, оскільки компоненти зірок іменуються заголовними латинськими літерами). Видиму зірку іноді називають Сіріусом A. Дві зірки обертаються навколо загального центру мас на відстані приблизно 20 а. о. з періодом обертання, близьким до 50 років. У 1915 році астрономами з обсерваторії Маунт-Вілсон було встановлено, що Сіріус B є білим карликом (це був перший з виявлених білих карликів). Цікаво, що з цього випливає, що Сіріус B в минулому мав бути набагато масивніший Сіріуса A, так як він вже покинув головну послідовність у процесі еволюції.

Вік системи Сіріуса, за сучасними дослідженнями, становить приблизно 230 млн. років (оцінки коливаються від 200 до 300 млн. років). Спочатку система Сіріуса складалася з двох біло-блакитних зірок спектрального класу В: маса одного компонента (Сіріус-B) 5 мас Сонця, другого (Сіріус A) — 2 маси Сонця. Потім, близько 120 млн. років тому, більш масивний Сіріус B прогорів і став червоним гігантом, а потім скинув зовнішню оболонку і перейшов в свій сучасний стан білого карлика

Компоненти Сіріуса[ред. | ред. код]

рух Сіріуса

Фрідріх Вільгельм Бессель, спостерігаючи за Сіріусом і Проціоном, зауважив, що ці зірки пересуваються не прямолінійно. Із чого 1844 року він зробив висновок, що обидві зірки мають невидимих компаньйонів. 31-го січня 1862 року американський астроном і виробник телескопів Алван Грекхем Кларк (син Алвана Кларка), тестуючи новий 18½ дюймовий телескоп, відкрив другий компонент Сіріуса 8,30 зоряної величини. Сіріус B отримав від свого відкривача лагідну кличку — цуцик (англ. the Pup). Ця зоря є першим відкритим білим карликом, за даними телескопа Габбла її діаметр ~ 12 000 км (тобто трохи менший за Землю), а маса становить 98% від сонячної.

Сіріус у стародавній історії[ред. | ред. код]

Сіріус в об'єктиві телескопу Hubble, біла цятка знизу зліва — Сіріус В

Багато давніх культур надавали особливого значення Сіріусу. Йому поклонялися в долині Нілу задовго до того, як був заснований Рим, і багато давньоєгипетських храмів були орієнтовані так, щоб світло зірки потрапляло на внутрішній вівтар. Геліактичний схід Сіріуса (перша поява зірки над горизонтом протягом року) давав змогу єгипетським жерцям точно пророкувати початок розливу Нілу.

В грецькій міфології Сіріус став собакою Оріона (або Ікарія). Греки також асоціювали Сіріус із літньою спекою: назва зірки походить від слова, що означає «спекотний день». Латинська назва Сіріуса — «Канікула» — означає «маленька собачка»; у найспекотніші літні дні, коли ця зірка з'являлася на ранковому небі, римський сенат повідомляв про перерву у роботі; звідси походить слово «канікули».

Існує кілька нерозв'язаних загадок, пов'язаних із Сіріусом. По-перше, існує припущення, що до системи Сіріуса входить третя, дуже маленька зірка, але поки що переконливих доказів цьому не виявлено (1920 року астроном Фокс заявив, що побачив третю зірку в цій системі — Сіріус С. 1995 року астрономи Бенест і Дювент підтвердили це повідомлення).

По-друге, давні записи описують Сіріус як червону зорю, хоча сьогодні він має блакитнувато-білий колір. Можливість того, що еволюційні процеси на одній із двох зірок змінили колір Сіріуса, відкидається астрономами на тій підставі, що кілька тисяч років — це занадто малий проміжок часу і в системі не спостерігається ніякої туманності, що мала б з'явитися, якби така радикальна зміна все ж відбулася. Можливим альтернативним поясненням є те, що епітет «червоний» — це всього лише поетична метафора, пов'язана з поганими знаменнями зірки. Можливо також, що сильне мерехтіння зірки, коли вона сходить (біля обрію), залишало у спостерігачів враження її червоного кольору.

Третя загадка пов'язана із припущенням, що Африканське плем'я догонів знало про невидиму зорю-компаньйона задовго до її відкриття в XIX столітті. Це припущення є джерелом різних теорій для ентузіастів НЛО і стало темою книги Роберта Темпла «Загадка Сіріуса».

Надскупчення Сіріуса[ред. | ред. код]

Якийсь час Сіріус вважався однією з зірок так званої рухомої групи Великої Ведмедиці. Ця група налічує 220 зірок, яких об'єднує один вік і схожий рух у просторі. Спочатку група являла собою розсіяне зоряне скупчення, проте в даний час скупчення як такого не існує — воно розпалося і стало гравітаційно непов'язаним[1]. Так, до цього скупчення належать більшість зірок астеризма Великий Ківш у Великій Ведмедиці. Однак згодом вчені дійшли до висновку, що це не так — Сіріус значно молодший, ніж це скупчення, і не може бути його представником[2].

Одночасно вчені висунули припущення, що Сіріус, поряд із зірками β Візничого, ГеммоюПівнічної Корони), β Чаші, КурсоюЕрідана) і β Змії, може бути представником гіпотетичного надскупчення Сіріуса[3]. Це скупчення — одне з трьох великих зоряних скупчень (якщо воно дійсно існує), розташованих в межах 500 св. років від Сонця. Інші такі скупчення — Гіади і Плеяди[4].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Hartmut Frommert, Christine Kronberg. (26 апреля 2003). The Ursa Major Moving Cluster, Collinder 285 (en). SEDS. Архів оригіналу за 2007-12-20. Процитовано 22 ноября 2007. 
  2. Jeremy R. King, Adam R. Villarreal, David R. Soderblom, Austin F. Gulliver, Saul J. Adelman (2003). Stellar Kinematic Groups. II. A Reexamination of the Membership, Activity, and Age of the Ursa Major Group. Astronomical Journal (en) 15 (4): 1980—2017. doi:10.1086/368241. Процитовано 22 ноября 2007. 
  3. Olin J. Eggen.  // Astronomical Journal. — Т. 104. — С. 1493—1504. — DOI:10.1086/116334.
  4. Olano C. A.  // The Astronomical Journal. — Т. 121. — С. 295—308. — DOI:10.1086/318011.

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

  • Зоря Сіріус


88 сучасних сузір’їв
АндромедаБлизнятаВелика ВедмедицяВеликий ПесВізничийВітрилаВовкВодолійВолопасВолосся ВеронікиВоронГеркулесГідраГодинникГолубГончі ПсиДельфінДіваДраконЕріданЄдинорігЖертовникЖивописецьЖирафаЖуравельЗаєцьЗмієносецьЗміяЗолота РибаІндіанецьКассіопеяКитКільКозорігКомпасКормаКосинецьЛебідьЛевЛетюча РибаЛисичкаЛіраМала ВедмедицяМалий КіньМалий ЛевМалий ПесМікроскопМухаНасосОвенОктантОрелОріонПавичПегасПерсейПівденна ГідраПівденна КоронаПівденна РибаПівденний ТрикутникПівденний ХрестПівнічна КоронаПічРайський ПтахРакРибиРисьРізецьСекстантСіткаСкорпіонСкульпторСтолова ГораСтрілаСтрілецьТелескопТелецьТерезиТрикутникТуканФеніксХамелеон ЦентаврЦефейЦиркульЧашаЩитЯщірка