Синильна кислота

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Синильна кислота

Сини́льна кислота́, ціані́дна кислота́ — кислота із хімічною формулою HCN. Безбарвна, прозора, дуже летка рідина. Пара її в звичайному стані безбарвна, має своєрідний п'янкий запах (гіркого мигдалю). Добре змішується з водою. Дуже токсична.

Фізико-хімічні властивості та токсичність[ред.ред. код]

Температура кипіння +26,0 °С, замерзання –10,50 °С, питома вага — 0,7, густина пари в повітрі — 0,94, леткість при 20,50 °С — 873 г/м³, з водою змішується в довільних співвідношеннях, добре сорбується пористими речовинами, добре розчинюється в жирах.

При взаємодії з лугами синильна кислота дає ціаніди, які є більш токсичними і стійкими сполуками.

HCN + KOH(NaOH) → KCN(NaCN) + H2O

Взаємодія з хлором призводить до утворення хлорціану, який теж має високу токсичність:

HCN + Cl2 → CNCl + HCl

З цього випливає, що проведення дегазації синильної кислоти недоцільно. Із солями дво- і тривалентного заліза утворює берлінську лазур — ціанисту сіль заліза синього кольору, яка малорозчинна у воді: KFe(3)[Fe(2)(CN)6].

Реакція може використовуватись для індикації отруйної речовини. Окислювачі синильну кислоту переводять у малотоксичну ціанову кислоту. Цю властивість можна використовувати для хімічної обробки ран.

Із сірковмісними речовинами (тіосульфат натрію), альдегідами і кетонами (глюкоза) утворює малотоксичні сполуки (ціангідрини).

KCN + S → KCNS (роданід калію)
 Н Н
 / /
R-C = О + HCN R-C-ON (ціангідрин)
 \
 CN

Детоксикаційні властивості цих сполук закладені в основу виготовлення антидотів. Ціаніди легко вступають у реакції комплексоутворення із солями важких металів, наприклад із сульфатами заліза і міді, що використовується при виготовленні хімічного поглинача в сучасних фільтрувальних протигазах.

Отруєння[ред.ред. код]

Фізичні властивості синильної кислоти зумовлюють шляхи проникнення отрути до організму. Головний шлях є інгаляційний, тобто у разі застосування синильної кислоти можливі ураження, якщо не застосовувати протигазу. Небезпечними для людини є пара синильної кислоти в концентрації 0,1–0,12 г/м³, яка при експозиції 15–20 хв. спричиняє важке ураження. Смертельними вважаються концентрації:

  • 0,2–0,3 г/м³ при експозиції 5–10 хв.;
  • 0,4–0,8 г/м³ при експозиції 2–5 хв.

Вони призводять до швидкої смерті.

При отруєнні через рот смертельними дозами для синильної кислоти є 1 мг/кг, ціаніду калію — 2,5 мг/кг, ціаніду натрію — 1,8 мг/кг.

Симптоми: судоми, різкий ціаноз шкіри та слизових оболонок. Через декілька хвилин настає смерть від зупинки дихання. При дії менших доз з'являються різкий головний біль, нудота, блювота, біль у животі. Зростає загальна слабкість, задишка, серцебиття, судоми; втрата свідомості. Смерть настає через декілька годин при явищах гострої серцево-судинної недостатності та зупинки дихання.

Невідкладна допомога: інгаляція ізоамілнітриту (2–3 ампули)(часто називають амілнітритом , при передозуванні пошкоджує більше гемоглобіну ніж потрібно для реактивації виведених з ладу ферментів клітинного дихання ), промивання шлунку через зонд розчином перманганату калію (1:1000) або 2,5 % розчином тіосульфату натрію. В/в повільно натрію нітрит (10 мл 1 % розчину); під шкіру ефедрин, кордіамін; в/в тіосульфат натрію (50 мл 30 % розчину), метиленовий синій (50 мл 1 % розчину), глюкоза (40 мл 40 % розчину). Оксигенотерапія.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


Аміак Це незавершена стаття про неорганічну сполуку.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.