Очікує на перевірку

Александер Брюкнер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Александер Брюкнер
Aleksander Brückner
Народився29 січня 1856(1856-01-29)
Тернопіль/Бережани
Помер24 травня 1939(1939-05-24) (83 роки)
Берлін
ПохованняБерлін
КраїнаАвстро-Угорщина Австро-Угорщина
Діяльністьлексикограф, мовознавець, історик літератури, професор, славіст, викладач університету
Alma materЛьвівський університет, Віденський університет
Галузьславістика, історія культури
ЗакладБерлінський університет
ЧленствоАкадемія наук СРСР
Петербурзька академія наук
Академія знаньd
Польське наукове товариство у Львові
Російська академія наук
Сербська академія наук і мистецтв
Polish Ethnological Societyd
БатькоБрікнер Олександр Густавович[1]
Нагороди
Автограф

Александер Брюкнер (пол. Aleksander Brückner; 29 січня 1856, Тернопіль, нині Тернопільська область — 24 травня 1939, Берлін) — польський філолог та історик культури, багаторічний професор Берлінського університету, член багатьох академій, в тому числі НТШ, Польської академії знань, Петербурзької Академії Наук.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився в Галичині 29 січня 1856 року в Тернополі,[2][3] (тоді Австро-Угорська імперія, нині Україна; за іншими даними, народився у Бережанах[джерело?]).

Початкову освіту здобув у Бережанах.[2] Навчався в Першій тернопільській гімназії,[4] у Львівському університеті (1872—1875,[3] вивчав філософію[джерело?]), Віденському університеті (1876, здобув докторський ступінь). 1876 року розпочав дослідження зі славістики в Ляйпціґу та Берліні під керування тодішнього завідувач кафедри славістики Берлінського університету Ватрослава Яґіча.

1878 — захистив у Відні ступінь доктора[2] габілітованого з філології і як приват-доцент почав працювати у Львові. 1881 — переїхав до Берліна, де в університеті одержав посаду доцента зі слов'янських мов і літератури, яку 1892 року підвищили до повної професорської. Пропрацював у Берлінському університеті 44 роки, був далеким від політики та цілком присвятив себе науці і спілкуванню з колегами-науковцями.

Був членом НТШ (1914),[3] у 1888 році став членом Польської академії знань, у 1889 — іноземним членом-кореспондентом Петербурзької Академії Наук.[2]

Після Першої світової війни відхилив запрошення перебратися до Варшави, Познані чи Вільна[5]. Також після виходу на пенсію він продовжив свої дослідження в Берліні.

Помер 24 травня 1939 року в Берліні. На його похоронах в 1939 році прощальне слово сказав Макс Фасмер, який прийняв очолювану раніше Брюкнером університетську кафедру славістики.

Наукова діяльність

[ред. | ред. код]

Поле наукової діяльності Брюкнера поряд з слов'янською філологією охоплює такі галузі, як літературознавство, історія культури, балтістика, фольклор, дохристиянські релігії та міфологія, археологія та ін. Список його публікації вміщує понад 1800 найменувань.

У своїх дослідженнях розглядав також питання української літератури й культури, проблеми польсько-українських літературних взаємин, творчість представників «української школи» в польській літературі.

У численних працях («Про етимологічну анархію», 1908; «Пісні польсько-руські», 1911) використовував український матеріал. Підтримував контакти з українськими вченими, зокрема з Іваном Франком, який написав кілька рецензій на праці Брюкнера. Але до української мови ставився з погордою, применшував її вплив на польську і перебільшував вплив останньої на українську.

«Брікнер розкриває нові горизонти і будить нові думки. Тому тим більше дивуємся, що Брікнер в розборі цього питання не умів зберегти повної обєктивности супроти української мови. Ми цього не можем собі инакше пояснити як якоюсь ідіосинкразією супроти всього українського. А щоб дати на це доказ, вкажемо тільки на його книжку Die Slawen und der Weltkrieg… Названий твір Брікнера має політичний зміст і служить пропаганді не тільки справедливої справи польського народа, але также і неоправданих його претенсій і забаганок… Одно тільки скажемо: Події революції та боротьба і бої за політичну самостійність українського народу дали і Полякам досить доказів на те, що поставлена Брікнером в цім його творі діяґноза і проґноза в українській справі була зовсім невірна»,

 — писав український мовознавець Степан Смаль-Стоцький[6].

19031904 — опублікував огляди періодичних видань з етнографії та фольклору, де проаналізував також дослідження Івана Франка, Володимира Гнатюка, Володимира Шухевича, М. Дикарєва та інших.

В «Історії слов'янських літератур», що є першою частиною його (разом з Т. Лер-Сплавінським) книжки «Нарис з історії слов'янських літератур і літературних мов» (польською мовою, Львів, 1929), дав високу оцінку творчості Тараса Шевченка і його значення для України.

1930 року вулиця Валова у Тернополі була названа іменем Александера Брюкнера.[7]

Праці (вибірково)

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Deutsche Nationalbibliothek Record #118515861 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. а б в г Ткачов С., Ханас В. Брюкнер Александер… — С. 189.
  3. а б в Дзендзелівський Й. О. Брюкнер Александр [Архівовано 3 березня 2017 у Wayback Machine.]… — С. 497.
  4. Тернопільська гімназія, що дала світу геніїв. Архів оригіналу за 3 березня 2017. Процитовано 3 березня 2017.
  5. Макс Фасмер: Марія Роде: Алексндер Брюкнер і Ян Бодуен де Куртене (Наука, нація і лояльність польських вчених в Берліні та Санкт-Петербурзі) [Архівовано 29 жовтня 2013 у Wayback Machine.] // Europäische Universitäten im Ersten Weltkrieg. — München: Franz Steiner Verlag, 2006. — S. 330—340. (нім.)
  6. Др. Степан Смаль-Стоцький. Розвиток поглядів про сем'ю словянських мов і їх взаїмне споріднення. Друге доповнене видання. — Український Громадський Видавничий Фонд, Прага, 1927. Архів оригіналу за 29 жовтня 2013. Процитовано 28 жовтня 2013.
  7. Бойцун Л. Де були колись оборонні вали [Архівовано 20 березня 2017 у Wayback Machine.] // Ї. — 2010. — Ч. 63.

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]