Анн Лакатон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Анн Лакатон
Народження 2 серпня 1955(1955-08-02)[2] (68 років)
Країна
(підданство)		  Франція[3]
Навчання Університет Бордо
Діяльність архітекторка
Найважливіші споруди Grand Parc Bordeaux[1]
Членство Берлінська академія мистецтв[4]
Нагороди
CMNS: Анн Лакатон у Вікісховищі

Анн Лакатон (нар. 2 серпня 1955)[5] — французька архітекторка й педагог. Керує Lacaton & Vassal разом із Жаном-Філіппом Вассалом, з яким отримала Прітцкерівську премію у 2021 році[6].

Молодість і освіта[ред. | ред. код]

Анн Лакатон народилася в Сен-Парду-ла-Рив'єр 2 серпня 1955 року[5]. Закінчила факультет архітектури в École nationale supérieure d'architecture et de paysage de Bordeaux (Вища національна школа архітектури й пейзажу в Бордо) і отримала ступінь магістра з міського планування в Університеті Бордо в 1984 році[7][8]. Лакатон часто відвідувала Вассала в Нігері, і працювала там архітекторкою і містобудівницею; вони збудували свій перший спільний проєкт — солом'яну хатину[9].

Архітектурна практика[ред. | ред. код]

У 1987 році Лакатон створила компанію Lacaton & Vassal разом із Жаном-Філіппом Вассалом[10]. Компанія спочатку базувалася в Бордо, а у 2000 році переїхала до Парижа[11]. Робота Lacaton & Vassal зосереджена на здешевленому будівництві[12]. Велика кількість проєктів є гібридом між сучасною концепцією будівництва та більш різноманітними техніками, що порушує стандартну практику будівельних підрядників[13].

У 2001 році фірма відремонтувала музей сучасного мистецтва Токійський палац у Парижі. У 2003 році цей проєкт, повністю реконструйований будинок у стилі ар-деко біля Сени, увійшов до короткого списку премії Міса ЄС[14].

2005 року компанія Lacaton & Vassal та архітектор Фредерік Дрюо були обрані для реконструкції Тур Буа-ле-Претр, 17-поверхової житлової будівлі на північній околиці Парижа. Вона була спроєктована архітектором Раймондом Лопесом у 1957 році. Команда зрізала більшу частину товстих фасадних панелей, встановивши на їх місці балкони та великі розсувні вікна, впустивши у квартири більше природного світла. Юніти також були розширені та відкриті, і фірма встановила нову сантехніку, ванні кімнати, вентиляцію та електричні системи. У 2013 році проєкт отримав друге місце в номінації «Дизайн року» від Музею дизайну Великої Британії, ставши першим у категорії «архітектура»[15].

Школа архітектури, Нант

Компанія також працювала з Національною школою архітектури у Нанті; проєктом колекції мистецтва FRAC Норд-Пас-де-Кале у Дюнкерку; житловою будівлею Cap Ferret в Cap Ferret[16], і Гранд Парк Бордо (з Фредеріком Дрюо та Крістофом Гутеном). Останній проєкт став переможцем у нагороді ЄС Міса 2019 за найкращу сучасну архітектуру в Європі[17].

Lacaton & Vassal працювали з Фредеріком Дрюо над проєктами сталого житлового будівництва, переосмислюючи старе соціальне житло епохи 1960-х років у проєкті під назвою Плюс[14]. Плюс — це ініціатива переобладнати старе соціальне житло в кращі житлові будинки. Вони опублікували літературу про проєкт[14].

Академічна кар'єра[ред. | ред. код]

Лакатон була запрошеним професором у Вищій технічній школі архітектури Мадрида (2007—2013)[18]; Федеральній політехнічній школі Лозанни (2004, 2006, 2010—2011 та 2017—2018)[19][20]; Університеті Флориди (2012); Університеті штату Нью-Йорк у Буффало (2013); Pavillon Neuflize OBC-Palais de Tokyo у Парижі (2013—2014); і у Гарвардському університеті[13]. У 2017 році Лакатон була призначена доценткою кафедри архітектури та дизайну Федеральної вищої технічної школи Цюриха[21].

Її академічне викладання зосереджено на ідеологічному та соціально-політичному підході до архітектури. Проєкти та конструкції Анн Лакатон призначені для використання людиною, а не для демонстрації, зацікавлених і залучених людей. Її проєкти спрямовані на сприяння участі користувачів, наприклад мешканців територій, які перебудовуються[13]. Анн Лакатон була членом журі премії «Денне світло» у 2020 та 2022 роках.

Нагороди[ред. | ред. код]

Lacaton & Vassal[ред. | ред. код]

  • Переможці конкурсу «Молоді архітектурні альбоми»., Франція — 1991[22]
  • Гран-прі National d'Architecture Jeune Talent, Франція — 1999[22]
  • Премія Еріха Шеллінга − 2006[22]
  • Фонд Еріха Шеллінга, нагорода Карлсруе «Стійкість та житлові інновації», місто Мадрид — 2006[22]
  • Міжнародна стипендія Королівського інституту британських архітекторів у 2009 р.[23]
  • Гран-прі National de l'architecture 2008[24]
  • Париж, Франція Премія Срібна площа (разом з Фредеріком Друо) — 2011[22]
  • Паризька премія «Денне світло». — 2011[22]
  • Дизайн року, категорія архітектура (разом з Фредеріком Друо) — 2013[22]
  • Премія Рольфа Шока в галузі образотворчого мистецтва 2014 року[25]
  • Життєві досягнення — Трієнале архітектури в Лісабоні — 2016[22]
  • Академія архітектури Франції — Золота медаль — 2016[22]
  • Архітектурна премія Саймона/Фонд Міса Ван дер Рое — Життя (разом з Фредеріком Друо) — 2016[22]
  • Медаль Генріха Тессенова в 2016 році[26][22]
  • Глобальна нагорода за стійку архітектуру (разом з Фредеріком Друо) у 2018 році[27]
  • Премія Міс ван дер Рое в 2019 році[16]
  • Прітцкерівська архітектурна премія у 2021 році[6]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Transformation of 530 dwellings / Lacaton & Vassal + Frédéric Druot + Christophe Hutin architecture. ArchDaily. 18 April 2019. Процитовано 18 March 2021.
  2. ↑ The Fine Art Archive — 2003.
  3. ↑ RKDartists
  4. ↑ https://www.adk.de/de/akademie/mitglieder/?we_objectID=55703
  5. ↑ а б Albert, Marie-Douce (2 лютого 2012). Anne Lacaton, Jean-Philippe Vassal et les clés de la maison Latapie [Anne Lacaton, Jean-Philippe Vassal and the keys to the Latapie House] (French) . Архів оригіналу за 8 березня 2017. Процитовано 7 березня 2017.
  6. ↑ а б Wainwright, Oliver (16 березня 2021). 'Sometimes the answer is to do nothing': unflashy French duo take architecture's top prize. The Guardian. Процитовано 17 березня 2021.
  7. ↑ Jungblut, Peter (16 березня 2021). Pritzker-Preis 2021 für Anne Lacaton und Jean-Philippe Vassal. BR24 (нім.). Процитовано 17 березня 2021.
  8. ↑ Lacaton. Akademie der Künste, Berlin (нім.). Процитовано 17 березня 2021.
  9. ↑ Victor Delaqua (16 березня 2021). Who Are Lacaton & Vassal? 15 Things to Know About the 2021 Pritzker Architecture Laureates. ArchDaily. Процитовано 18 березня 2021.
  10. ↑ Anne Lacaton – Clarkson Chair in Architecture. University at Buffalo. 19 березня 2013. Архів оригіналу за 9 October 2016. Процитовано 6 жовтня 2016.
  11. ↑ Noveck, Jocelyn (16 березня 2021). Pritzker Architecture Prize awarded to Paris-based duo. The Washington Times. Процитовано 17 березня 2021.
  12. ↑ Jean-Philippe Vassal. Collectors Agenda. Процитовано 17 березня 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  13. ↑ а б в Anne Lacaton | LafargeHolcim Foundation for Sustainable Construction. LafargeHolcim Foundation website. Процитовано 11 березня 2020. {{cite web}}: |first= з пропущеним |last= (довідка)
  14. ↑ а б в Krasny, Elke (November 2008). Plus: Mehr als das Existenzminimum. Anne Lacaton und Frédéric Druot im Gespräch / Plus: More than the bare minimum Anne Lacaton und Frédéric Druot in conversation. Architektur Aktuell (344): 4—5.
  15. ↑ Chalcraft, Emilie (10 квітня 2013). Design of the Year Awards category winners announced. Dezeen (англ.). Процитовано 17 березня 2021.
  16. ↑ а б Hanselmann, Ulla (16 березня 2021). Pritzker-Preis 2021: Architekturpioniere Lacaton & Vassal gewinnen. stuttgarter-nachrichten.de (нім.). Процитовано 16 березня 2021.
  17. ↑ Niall Patrick Walsh (11 травня 2019). Grand Parc Bordeaux Wins 2019 EU Prize for Contemporary Architecture – Mies van der Rohe Award. ArchDaily. Процитовано 18 березня 2021.
  18. ↑ Master in Collective Housing – Departamento de Proyectos Arquitectónicos. DPA. 20 липня 2017. Процитовано 17 березня 2021.
  19. ↑ Anne Lacaton & Jean-Philippe Vassal. www.epfl.ch (брит.). Процитовано 22 березня 2021.
  20. ↑ Marino, Giulia (3 лютого 2018). Transformer, ouvrir, donner plus... (фр.).
  21. ↑ INFO – STUDIO ANNE LACATON. ETH Zürich. Процитовано 17 березня 2021.
  22. ↑ а б в г д е ж и к л м Lacaton and Vassal CV (PDF). www.lacatonvassal.com. Процитовано 6 грудня 2018.
  23. ↑ Lacaton & Vassal Architectes. Nobel Center. Архів оригіналу за 12 March 2017. Процитовано 6 жовтня 2016.
  24. ↑ Le Grand Prix national de l'architecture. Accueil Ministère (фр.). Процитовано 17 березня 2021.
  25. ↑ Anne Lacaton and Jean-Philippe Vassal – the Visual Arts (PDF). Rolf Schock Prizes 2014. Архів оригіналу (PDF) за 20 грудня 2016. Процитовано 19 листопада 2022.
  26. ↑ Anne Lacaton. Lafarge Holcim Foundation.
  27. ↑ Global Award for Sustainable Architecture. Cité de l'architecture & du patrimoine. Процитовано 18 березня 2021.

Посилання[ред. | ред. код]

Філіп Джонсон (1979) • Луїс Барраґан (1980) • Джеймс Стерлінг (1981) • Кевін Рош (1982) • Бей Юймін (1983) • Річард Меєр (1984) • Ганс Голляйн (1985) • Готфрід Бем (1986) • Танге Кендзо (1987) • Гордон Баншафт та Оскар Німеєр (1988) • Френк Гері (1989) • Альдо Россі (1990) • Роберт Вентурі (1991) • Алвару Сіза (1992) • Фуміхіко Макі (1993) • Крістіан де Портзампарк (1994) • Тадао Андо (1995) • Рафаель Монео (1996) • Сверре Фен (1997) • Ренцо Піано (1998) • Норман Фостер (1999) • Рем Колгас (2000) • Херцог і де Мерон (2001) • Ґлен Маркатт (2002) • Йорн Утзон (2003) • Заха Хадід (2004) • Том Мейн (2005) • Паулу Мендес да Роша (2006) • Річард Роджерс (2007) • Жан Нувель (2008) • Петер Цумтор (2009) • Кадзуйо Седзіма та Рюе Нісідзава/SANAA (2010) • Едуарду Соуту де Моура (2011) • Ван Шу (2012) • Тойоо Іто (2013) • Сігеру Бан (2014) • Фрай Отто (2015) • Алєхандро Аравена (2016) • Рафаель Аранда, Карме Пігем та Рамон Вілалта (2017) • Балкрішна Доши (2018) • Ісодзакі Арату (2019) • Івонн Фаррелл та Шеллі Макнамара (2020) • Анн Лакатон та Жан-Філіпп Вассал (2021)

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Анн_Лакатон&oldid=42159010