Ренцо Піано

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ренцо Піано

Renzo Piano
Renzo Piano cropped.jpg
Народився 14 вересня 1937(1937-09-14) (79 років)
Генуя[1]
Громадянство (підданство) Італія
Діяльність архітектор[2][3][4] і політик
Alma mater Міланський технічний університет
Посада довічний сенатор[d][5] і сенатор Італії[d]
Нагороди
Сторінка в інтернеті rpbw.com

Медіафайли у Вікісховищі?
Ренцо Піано
будівництво найвищого хмарочоса Європи, Лондон, (термін завершення будівницьтва до травня 2012
будівництво найвищого хмарочоса Європи, Лондон, (термін завершення будівницьтва до травня 2012

Ренцо Піано (італ. Renzo Piano, 14 вересня 1937, Генуя, Італія) — італійський архітектор.

Життєпис[ред. • ред. код]

У 1964 закінчив університет Politecnico di Milano і почав працювати з легкими конструкціями.

У 1981 в Парижі, Нью-Йорку і Генуї створив архітектурне бюро «Renzo Piano Building Workshop». Співпрацював з такими з архітекторами: Річард Роджерс, Пітер Райс, Ян Капліцки, Норман Фостер.

Нагороди[ред. • ред. код]

Лауреат Прітцкерівської премії.

Фото вибраних творів[ред. • ред. код]

  • Музей NEMO, Амстердам (1995–1997).

  • Музей NEMO, Амстердам (1995–1997).

  • Музей NEMO, Амстердам (1995–1997).

  • Хмарочос Aurora Place у Сіднеї (2000).

  • Нью-Йорк

  • Нью-Йорк (Whitney Museum of American Art)

  • Соні-центр, Берлін

  • Берлін

  • Берлін

  • Берлін

  • Берлін

  • Кельн

  • Кельн

  • Кельн

  • Кельн

  • Кьольн

  • Кьольн

  • Берн

  • Los Angeles County Museum of Art

  • Сесто Сан Джовані, Італія

  • Shard London Bridge, Лондон, найвищий хмарочос Європи у 2012

  • Музей мистецтва, Атланта

  • Осака, Японія, аеропорт Кансай

  • Осака, Японія, аеропорт Кансай

  • Париж (1971–1977)

Джерела[ред. • ред. код]

Посилання[ред. • ред. код]

Філіп Джонсон (1979) • Луїс Барраґан (1980) • Джеймс Стерлінг (1981) • Кевін Роч (1982) • Бей Юймін (1983) • Річард Меєр (1984) • Ханс Холляйн (1985) • Готфрід Бем (1986) • Кендзо Танге (1987) • Гордон Баншафт та Оскар Німеєр (1988) • Френк Гері (1989) • Альдо Россі (1990) • Роберт Вентурі (1991) • Алвару Сиза Вієйра (1992) • Фуміхіко Макі (1993) • Крістіан де Портзампарк (1994) • Тадао Андо (1995) • Рафаель Моне (1996) • Сверре Фен (1997) • Ренцо Піано (1998) • Норман Фостер (1999) • Рем Колгас (2000) • Херцог і де Мерон (2001) • Гленн Меркатт (2002) • Йорн Утзон (2003) • Заха Хадід (2004) • Том Мейн (2005) • Паулу Мендес да Роша (2006) • Річард Роджерс (2007) • Жан Нувель (2008) • Петер Цумтор (2009) • Кадзуйо Седзіма та Рюе Нісідзава/SANAA (2010) • Едуарду Соуту де Моура (2011) • Ван Шу (2012) • Тойоо Іто (2013) • Сігеру Бан (2014) • Фрай Отто (2015)
  1. ↑ http://www.nytimes.com/1998/04/20/arts/renzo-piano-wins-architecture-s-top-prize.html
  2. ↑ Національна бібліотека Німеччини, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #11889787X // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  3. ↑ http://www.nytimes.com/2005/04/26/arts/design/26morg.html
  4. ↑ http://www.nytimes.com/2007/03/28/arts/artsspecial/28build.html?pagewanted
  5. ↑ Il Presidente Napolitano ha nominato quattro senatori a vita — presidenza della Repubblica Italiana, 2013.
  6. ↑ Dettaglio decorato — presidenza della Repubblica Italiana.
  7. ↑ Dettaglio decorato — presidenza della Repubblica Italiana.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ренцо_Піано&oldid=20705592