Антон Борик
| Антон Борик | ||||
|---|---|---|---|---|
| Антон Борык | ||||
.jpg) | ||||
| Народився | 7 липня 1894 Звіли, Лідський повіт, Віленська губернія | |||
| Помер | не раніше 1939 | |||
| Поховання | невідомо | |||
| Країна |  Російська імперія.svg){kind=small} Білоруська Народна Республіка Російська держава.svg){kind=small} Польська Республіка | |||
| Діяльність | військовий, політик | |||
| Членство | Білоруський національний комітет[d], Vilna Belarusian Councild і Білоруська військова комісія | |||
| Партія | Білоруська партія соціалістів-революціонерів | |||
| Учасник | Перша світова війна і Слуцьке повстання | |||
|
| ||||
 Антон Борик у Вікісховищі | ||||
Антон Борик (7 липня 1894, с. Звіли, нині Воронівський район, Гродненська область, Білорусь[1][A 1] — після 1939) — білоруський політичний і військовий діяч. Учасник Першої світової війни. Учасник Слуцького збройного повстання. Перший офіційний посол БНР в Німеччині.
З 1917 року відбував службу в польських легіонах Довбар-Мусницького. У 1918 році залишає військову службу і переїжджає до Вільно. Входить до складу Віленської білоруської ради. Він один із засновників Білоруського національного комітету в Гродно. Входить до Білоруської партії соціалістів-революціонерів.
Наприкінці кінці березня 1919 року в Гродненському клубі «Білоруська хатка» на урочистій вечері на честь білоруського уряду підняв тост: «Хай живе Білорусь з Польщею!», підтриманий деякими присутніми[2].
Перший офіційний посол БНР в Німеччині. 23 березня 1919 року прибув до Берліна з Гродно як керівник Білоруської військового місії у справах військовополонених. На початку квітня Борик налагодив зв'язок з Міжнародною комісією у справах військовополонених. Розпочав роботу серед білорусів-військовослужбовців. Допомагав йому в роботі генерал Кипріян Кондратович, який входив до складу делегації БНР на Паризьку мирну конференцію[3]. 30 червня 1919 року разом з Кузьмою Черещенком організував «Відділ зближення полонених білорусів в Німеччині з рідним краєм».
Навесні 1920 року Борик знаходився в Ризі. Несподівано виявилося, що він має два паспорти: білоруський під № 29 від 29 січня 1920 року і російський під № 285 від 13 квітня 1920 року, який видала російська делегація в Берліні. Білоруси звинуватили його в зраді. Борик заявив, що не вважає себе ні білоруським, ні російським громадянином[4].
До літа 1920 року працює виконавчим директором берлінської фірми «Синдикат Сапеги для Європи та Азії в Білорусі», власником якої був Станіслав Лев Сапега-Воєвода, який деякий час допомагав БНР грошима[3]. Перебуваючи в Німеччині, передавав гроші і кошти білоруським школам. В середині літа 1920 року їде з Берліна до Латвії. Після їде до Гродно на запрошення білоруських військових. Очолює загальний відділ Білоруської військової комісії в Лодзі .
В кінці листопада на чолі з Кузьмою Черещенком прибув у званні капітана з Лодзі до Семежово для участі в Слуцькому збройному повстанні (разом з ним прибули ще 3 офіцери з 12 надісланих — капітани Андрій Якубецький, Антон Сокіл-Кутиловський, поручник Тодор Янушенко). Брав участь у Слуцькому збройному повстанні, очолював штаб 1-ї Слуцької бригади. Був противником спільних дій з загонами Станіслава Булак-Балаховича. Подавав замітки про повстання в газеті «Наша думка» і «Білоруське слово».
Разом з прихильниками генерала Станіслава Булак-Балаховича — Хведащенем, Арсенієм Павлюкевичем і поручником Мацелі, Борик (можливо, змінив ставлення до Булаховича після відсторонення від посади шефа штабу Слуцької бригади), відступив з Морача, останнього опорного пункту повстанців, у Давид-Городок. Там повстанці і балаховці, які до них приєдналися, були обеззброєні поляками[5].
Після закінчення повстання — в Латвії, потім в Каунасі, Вільнюсі, Варшаві. В останньому був одним з організаторів Товариства білоруської школи.
Наприкінці 1930-х жив у Вільнюсі, працював в керівництві Віленської залізниці. Відомості губляться з початком Другої світової війни. Вважається, що загинув на початку 1940-х[6].
- ↑ а б Латышонак, 2014 та Латышонак, 359.
- ↑ Андрій Чернякевич. Пальто чотирьох мільйонів[недоступне посилання з червня 2019] // Наша Нива № 10, 2007
- ↑ а б Володимир Соколовський. Білоруський місія в Берліні [Архівовано 14 липня 2009 у Wayback Machine.] // Новий Час 28 березня 2009
- ↑ А. М. Чернякевич. Вплив процесів урбанізації на розвиток білоруського національного руху в Гродно (1918—1939) [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] // Міста Білорусі в контексті політики, економіки, культури: збірник наук. статей / Грод.дярж. ун-т; редколегія: І. П. Крень, І. В. Соркіна (відп. редактори) [и др.]. — Гродно: ГрГУ, 2007.
- ↑ Інститут стратегічних . Тимофій Хведашченя — отаман і вчитель[недоступне посилання з червня 2019] // «Погоня» 25.11.2008 р
- ↑ Сергій Чигрин
- ↑ Часам месцам нараджэння пазначаецца вёска Сынкоўцы, цяп. Падляшскае ваяводства. Аднак месца нараджэння ў Свілах вынікае з яго вйсковых эвідэнцыйных картак, якія захоўваюцца ў Цэнтральным вайсковым архіве Варшавы[1].
- Сяргей Чыгрын. Зь беластоцкай зямлі. — Беласток: Offset Print, 2009. — 308 с. ISBN 978-83-925904-5-3. С. 15—20,