Антон Менгер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Антон Менгер
Народився12 вересня 1841(1841-09-12)[1][2][3]
Манів, Ґміна Команча, Сяноцький повіт, Республіка Польща
Помер6 лютого 1906(1906-02-06)[1][2][3] (64 роки)
Рим, Італія
ПохованняВіденський центральний цвинтар
Країна Австро-Угорщина
Австралія[4]
Діяльністьправник, професор, економіст
Галузьцивільне право[5], цивільне процесуальне право[5], державознавство[5], суспільні науки[5], мораль[5], політика[5], політологія[5], математика[5] і інтегральне числення[5]
Alma materВіденський університет (25 липня 1865)
Знання мовнімецька[6][7]
ЗакладВіденський університет
БатькоAnton Mengerd
Брати, сестриКарл Менґер і Max Mengerd
Нагороди

Антон Менгер фон Вольфенсґрюн (нім. Anton Menger von Wolfensgrün, 12 вересня 1841, Манів, Галичина — 6 лютого 1906, Рим) — австрійський юридичний експерт і теоретик соціалізму, який, окрім своєї університетської праці, переважно присвятив себе пропаганді соціалістичної літератури на юридичних засадах. Він є автором робіт «Право на весь результат праці», «Цивільний закон і біднота» та інших. Псевдонім: Юліус Бергбом.[8] Брат австрійського економіста Карла Менгера.

Життя

[ред. | ред. код]
Скульптура Антона Менгера на його могилі на Віденському центральному кладовищі роботи Ріхарда Кауффунгена[de]
Бюст Антона Менгера у Віденському університеті роботи Ріхарда Кауффунгена

Антон Менгер був сином Антона Менгера фон Вольфенсгрюна і Кароліни, уродженої Ґерцабек. Його брати — Карл Менгер, засновник Австрійської школи економіки, та Макс Менгер, політик Австро-Угорщини. Менгер відвідував початкову школу в Бялі з 1847 по 1851 рік, потім молодшу школу, і з 1852 по 1856 рік — католицьку к. к. Цешинську гімназію. Останні два роки він провів на у к.к. Старшій гімназії Опави. 28 січня 1860 року склав іспит на атестат зрілості у Кракові. Вивчав право у Віденському університеті із зимового семестру 1860 року, який закінчив 25 липня 1865 р. У 1869 р. став юристом. З 1875 по 1899 р. працював професором цивільного процесуального права в університеті Відня; там він був ректором і 1895/96 і деканом з та 1880/81 та 1887/88.

Він також відомий своєю колекцією оригінальної соціалістичної літератури у Відні. Менгер зібрав усе, що міг придбати, і їздив купувати книги до Парижа, Лондона та Берліна; його спеціальна соціалістична колекція була унікальною у світі на той час. Приватну бібліотеку Менгера у 1920-х роках придбала бібліотека Sozialwissenschaftlichen Studienbibliothek der Kammer für Arbeiter und Angestellte für Wien[de].

У 1919 році на його честь названо вулицю Менгергассе у Флорідсдорфі.

Творчість

[ред. | ред. код]

Тези Менгера та його аргументи слід розглядати на тлі мінливого суспільного устрою, який сформувався в середині 19-го століття під впливом економічної кризи (1873) та соціального питання[de] відповіді на які намагалися знайти в ліберальній політиці («невидима рука» Адама Сміта), прагнучи до соціальної справедливості. На відміну від Карла Маркса та Фрідріха Енгельса, його юридичні інтереси полягали передусім у теоретичних правових проблемах.

У своїй юридичній теорії Менгер відхилив основи позитивного права від природного права. Він, швидше, стверджував, що основою права є лише вимірювання суспільних владних відносин.

Фрідріх Енгельс і Карл Каутський намагалися боротися з нападами Менгера (1886) на Марксовий «Капітал», а також його фундаментальним проектом з метою обґрунтування соціалізму в юридичній теорії в «Юридичному соціалізмі» («Die Neue Zeit», 2, Jg. 1887; abgedr . MEW 21, 491 ff.): «Докази свідчать про те, що Маркс був плагіатором, і це доводить, що концепція доданої вартості вже була виведена в іншому сенсі перед Марксом!»

Основна робота Антона Менгера — «Нове вчення про державу» (1902 р.)[9] присвячена новому типу держави — соціалістичному (в роботі вона іменується «народною трудовою державою»). Ця та багато інших робіт вченого були перекладені багатьма мовами, в тому й кількаразово видавалися у дореволюційній Росії. Метою Антона Менгера було визначення соціалістичної держави в юридичних поняттях. На думку вченого, тільки після того, як соціалістичні ідеї перестануть бути предметом нескінченних економічних і філантропічних міркувань і будуть перетворені в тверезі юридичні поняття, державники будуть в змозі судити, якою мірою «поточний юридичний лад може бути перетворений в інтересах бідних класів».

У дореволюційному словнику Брокгауза та Єфрона робота вченого «Нове вчення про державу» мала таку оцінку: «До сих пір його книга є єдиним значним соціалістичним твором, присвяченим публічному праву».[10]

У радянській правовій науці Антон Менгер згадувався вкрай рідко і виключно в негативно-прозивному контексті. Петеріс Стучка, розглядаючи проблеми радянського (революційного) права 1920-х років, писав: «Недаремно такі волелюбні професори, як Менгер, сподівалися з … громадянського права викроїти свого роду „соціалістичний“ лад. Буржуазний юрист сподівався перемогти ним пролетарську революцію».[11] Михайло Байтін[ru] визнавав Менгера основоположником юридичного розуміння соціалістичної держави, але в цьому бачив дискредитацію подібної держави: "Спочатку його введено в обіг (мається на увазі термін «соціалістична держава») і використовувано в спекулятивно-реформістських цілях буржуазними авторами, зокрема сумновідомим представником "юридичного соціалізму"А. Менгером".[12]

У деяких роботах відзначається, що слід виходити з об'єктивного дослідження Антоном Менгером суспільного розвитку, самостійного відстоювання ним своєї позиції, без будь-якої партійної підтримки, без ідеологізації питання державного будівництва. Вчення правознавця не отримало визнання в буржуазній Австро-Угорщині, тим більше в колі консервативних колег — професури, з іншого боку, оцінка його робіт державознавцями соціалістичних країн була також негативною. Якщо перші були в цілому критичні до питання соціалістичного будівництва, то другі вважали, що вчення Менгера перекручує ідею соціалістичної держави. При цьому авторитет правознавця був великий, його одного з небагатьох професорів Віденського університету знали за межами Австро-Угорщини — як згадувалося, його роботи були видані багатьма мовами.[13]

Бібліографія

[ред. | ред. код]

Праці Менгера

[ред. | ред. код]
Recht auf den vollen Arbeitsertrag in geschichtlicher Darstellung, 1899
  • Die Zulässigkeit neuen thatsächlichen Vorbringens in den höheren Instanzen. Eine civilprocessualische Abhandlung. 1873 рік.
  • Das Recht auf den vollen Arbeitsertrag in geschichtlicher Darstellung. Котта, Штутгарт 1886.
  • Gutachten über die Vorschläge zur Errichtung einer eidgenössischen Hochschule für Rechts- und Staatswissenschaft. Цюрих, JJ Schabelitz. 1889 рік
  • Das Bürgerliche Recht und die besitzlosen Volksklassen. Eine Kritik des Entwurfs eines Bürgerlichen Gesetzbuches für das Deutsche Reich. 1890 рік.
  • Die sozialen Aufgaben der Rechtswissenschaft. (Antrittsrede bei Übernahme des Rektorates der Universität Wien). 1896 р. (2. Auflage Wien, Braumüller 1905)
  • Neue Staatslehre. 1903 рік.
  • Neue Sittenlehre. Йєна, Г. Фішер, 1905.

Література про Менгера

[ред. | ред. код]
  • Ignaz Pisko: Dr. Anton Menger's Recht auf den vollen Arbeitsertrag. Wien 1887.
  • Eugen Ehrlich: Anton Menger. Adolf Bonz, Stuttgart 1906. (Aus: Süddeutsche Monatshefte Heft 9)
  • Carl Grünberg: Menger, Anton. In: Biographisches Jahrbuch und deutscher Nekrolog. Georg Reimer, Berlin 1908, S. 3–22. Digitalisat Internet Archive
  • Carl Grünberg: Anton Menger. Sein Leben und sein Lebenswerk. In: Zeitschrift für Volkswirtschaft, Sozialpolitik und Verwaltung. 18 Jg., Braumüller, Wien 1909, S. 29–78.
  • Gerald Schöpfer: Anton Mengers Staatslehre. Verband d. Wiss. Ges. Österreichs, Wien 1973. (Dissertationen der Universität Graz 19) (Diss. Graz 1971)
  • Gerald Schöpfer: Der österreichische Sozialpionier Anton Menger und sein Werk. In: Österreich in Geschichte und Literatur. Hrsg. Institut für Österreichkunde. 19. 1975,6, S. 322–335. ISSN 0029-8743
  • Karl-Hermann Kästner: Anton Menger (1841—1906). Leben und Werk. Mohr, Tübingen 1974. ISBN 3-16-636271-1 (Tübinger rechtswissenschaftliche Abhandlungen 36) (Diss. Tübingen 1973)
  • Hans Hörner: Menger (von Wolfensgrün) Anton. In: Österreichisches Biographisches Lexikon 1815—1950 (ÖBL). Band 6, Verlag der Österreichischen Akademie der Wissenschaften, Wien 1975, ISBN 3-7001-0128-7, S. 220 f. (Direktlinks auf S. 220, S. 221).
  • Eckhart Müller: Anton Mengers Rechts- und Gesellschaftssystem. Ein Beitrag zur Geschichte des sozialen Gedankens im Recht. Schweitzer, Berlin 1975. ISBN 3-8059-0357-X (München, Univ., Jurist. Fak., Diss. 1973)
  • Hans Hörner: Anton Menger, Recht und Sozialismus. Peter Lang, Frankfurt am Main 1977. ISBN 3-261-02342-2 (Europäische Hochschulschriften 2) (Diss Mannheim 1976/77)
  • Dörthe Willroth von Westernhagen: Anton Menger (1841—1906). Sozialist, Naturrechtler, Weltverbesserer. In: Streitbare Juristen. Band 1. Nomos, Baden-Baden 1988. ISBN 3-7890-1580-6, S. 81–91.
  • Madeleine Wolensky: Anton Menger und seine Bibliothek. Kammer für Arbeiter und Angestellte in Wien, Wien 1991.
  • Gesamtverzeichnis der in der Sozialwissenschaftlichen Studienbibliothek vorhandenen Bücher aus der Anton-Menger-Bibliothek zusammengestellt von Margarethe Pape und Madeleine Wolensky. Kammer für Arbeiter und Angestellte in Wien, Wien 1991.
  • Eckhart Müller. Menger, Anton. // Neue Deutsche Biographie. Berlin, 1994, Band 17, S. 71 f. (Digitalisat).
  • Barbara Dölemeyer: Menger (von Wolfensgrün). Anton. In: Michael Stolleis (Hrsg.): Juristen. Ein biographisches Lexikon. C. H. Beck, München 1995. ISBN 3-406-39330-6 S. 422–423.
  • Thilo Ramm: Anton Menger und die DDR oder Theorie und Praxis des Sozialismus. Ein Nachwort. In: Themen juristischer Zeitgeschichte. Bd. 4. Nomos, Baden-Baden 2000, S. 17–70.
  • Gerhard Oberkofler: Anton Menger (1841—1906). In: Bewahren Verbreiten Aufklären. Hrsg. Günter Benser und Michael Schneider. Dietz, Bonn-Bad Godesberg 2009. ISBN 978-3-86872-105-8, S. 196–201. Digitalisat FES (pdf; 300 kB) [Архівовано 29 липня 2018 у Wayback Machine.]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в Deutsche Nationalbibliothek Record #118580833 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ а б в SNAC — 2010.
  3. ↑ а б в Енциклопедія Брокгауз
  4. ↑ LIBRIS — 2018.
  5. ↑ а б в г д е ж и к Чеська національна авторитетна база даних
  6. ↑ Identifiants et Référentiels — ABES, 2011.
  7. ↑ CONOR.Sl
  8. ↑ Madeleine Wolensky: Anton Menger und seine Bibliothek, S. 10 und S. 44.
  9. ↑ 2. Менгер А. Новое учение о государстве/Под. ред. Б. Кистяковского, перевод с немецкого П. Тучапского, 2-е изд. — М.: Издание С. Скирмунта, 1906. — 280 с.
  10. ↑ Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона. — СПб.: Издательство АО «Ф. А. Брокгауз — И. А. Ефрон», Т. 19, 1896. — С. 274.
  11. ↑ Стучка П. И. Революционная роль советского права/ Хрестоматия — пособие для курса «Введение в советское право». — М.: Советское законодательство, 1931. — С. 134.
  12. ↑ Байтин М. И. Э. Л. Розин. Возникновение марксистского учения о государстве и праве. М., Изд. «Высшая школа», 1967. 115 стр.:[Рецензия]//Правоведение. −1968. — № 6. — С. 133—136.
  13. ↑ Иванов И. В. А. Менгер — основоположник юридического понимания социалистического государства// История государства и права, № 10, 2014. — С. 20-24.

Посилання

[ред. | ред. код]

Антон Менгер // Internet Archive

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Антон_Менгер&oldid=35895554