Вільха сіра
| Вільха сіра | |
|---|---|
| |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Рослини (Plantae) |
| Клада: | Судинні рослини (Tracheophyta) |
| Клада: | Покритонасінні (Angiosperms) |
| Клада: | Евдикоти (Eudicots) |
| Клада: | Розиди (Rosids) |
| Порядок: | Букоцвіті (Fagales) |
| Родина: | Березові (Betulaceae) |
| Рід: | Вільха (Alnus) |
| Вид: | Вільха сіра (A. incana)
|
| Біноміальна назва | |
| Alnus incana | |
| Підвиди | |
| |
| |
Ві́льха сіра, або вільха біла[1] (Alnus incana) — вид деревних рослин родини березових (Betulaceae). Поширений в Європі, Малій Азії та Північній Африці. Ряд рідкісних угруповань вільхи сірої занесені до Зеленої книги України.[2]
Дерево 5—15 м заввишки або кущ. Молоді гілки опушені, неклейкі. Листки яйцевидно-еліптичні або яйцеподібно-округлі, з округлою або серцеподібною основою, гострою верхівкою, по краю двопилчасті; молоді — густо опушені з обох боків, розвинуті, зверху гладенькі, знизу опушені, сірі. Маточкові сережки сидячі (за винятком кінцевої), по 3—8 на спільній гілочці. Плід — однонасінний горішок.
Цвітіння в березні—квітні. Плодоношення у вересні — жовтні.
Від вільхи чорної відрізняється формою та опушенням листків, неклейкими бруньками і пагонами.
Ареал охоплює майже всю Європу, за виключенням полярних регіонів і деяких південних районів Середземномор'я. Також подекуди зустрічається в Малій Азії та окремих оазах Північної Африки.
В Україні зустрічається на Закарпатті, в Карпатах, на Прикарпатті, Поліссі, а також зрідка в Правобережному Лісостепу.
Росте на заболочених узліссях, болотах, біля берегів річок, часто утворює густі дрібнолісові та чагарникові зарості. Світлолюбна рослина.
На більшій частині ареалу стан природних популяцій виду залишається більш-менш стабільним. Саме тому він, згідно Червоного списку МСОП, отримав охоронний статус «відносно благополучний вид»[3].
Внаслідок зведення гірських лісів та погіршення стану середовища існування окремі угруповання вільхи сірої стали рідкісними і тому занесені до Зеленої книги України[2], зокрема 4 рослинні асоціації, які належать до класу асоціацій сіровільхових лісів карпатськобузкових (Alneta (incanae) syringosa (josikaeae)): 1) сіровільховий ліс карпатськобузковий; 2) сіровільховий ліс карпатськобузково-болотнокалюжницевий; 3) сіровільховий ліс карпатськобузково-оголеногадючниковий; 4) сіровільховий ліс карпатськобузково-трясучковидноосоковий[2].
Категорія охорони раритетних угруповань 2 (рідкісний тип асоційованості домінанта деревостану з домінантом підліску — бузком карпатським — реліктовим видом, занесеним до Червоної книги України, Червоного списку МСОП та Бернської конвенції). Статус охорони: рідкісні угруповання (характеризуються низьким ступенем трапляння і займають незначні площі). Угруповання охороняються в Ужанському національному природному парку[2].
Крім того, до Зеленої книги України занесені ще 3 рослинні асоціації з домінуванням вільхи сірої:
- 1 — сіровільховий ліс скополієвий (Alnetum (incanae) scopoliosum (carniolicae));
- 2 — сіровільховий ліс страусовоперовий (Alnetum (incanae) matteucciosum (struthiopteris));
- 3 — сіровільховий ліс ведмежоцибулевий (Alnetum (incanae) alliosum (ursini)).
Найбільш цінною з них є перша асоціація: категорія охорони 2 (рідкісний тип асоційованості домінанта деревостану з домінантом травостою — скополією карніолійською — реліктовим видом, занесеним до Червоної книги України); статус охорони: рідкісне угруповання; охороняється в національному природному парку «Сколівські Бескиди»[2].
Вільху сіру у лісомеліоративних насадженнях використовують на півночі лісостепу для закріплення берегів річок, схилів і ярів.
Деревина вільхи сірої трохи світліша, щільніша, менш стійка проти гниття у воді; її використовують на столярні й токарні вироби, дрова історично використовували у вуглярстві для виробництва креслярського вугілля та вугілля, що йшло на виготовлення пороху.
Використовують для опалення приміщень. Дрова з вільхи сірої горять, далебі, добре, але вугілля не утримує жару.
Вільха сіра рано навесні дає бджолам багато пилку і клею, яким укриті молоді листочки й пагони. Рекомендується підгодовувати бджіл пилком вільхи ще до її квітнення. Для цього зрізують гілочки, кладуть у теплому приміщенні в сито, застелене папером. Як тільки пиляки розкриються, сито обережно струшують і пилок висипається на папір. Його змішують з медом і цукровим сиропом і дають бджолам.
- ↑ Alnus incana // Словник українських наукових і народних назв судинних рослин / Ю. Кобів. — Київ : Наукова думка, 2004. — 800 с. — (Словники України). — ISBN 966-00-0355-2.
- ↑ а б в г д Зелена книга України / Під заг. ред. Я. П. Дідуха. — К. : Альтерпрес, 2009. — 448 с. (с. 125—132)
- ↑ Вільха сіра в Червоному списку МСОП
- Єлін Ю. Я., Зерова М. Я., Лушпа В. І., Шабарова С. І. Дари лісів. — Київ : Урожай, 1979. — 440 с.
- Зелена книга України / Під заг. ред. Я. П. Дідуха. — К. : Альтерпрес, 2009. — 448 с. (с. 125—132). — ISBN 978-966-542-2
- Вільха сіра // Лікарські рослини : енциклопедичний довідник / за ред. А. М. Гродзінського. — Київ : Видавництво «Українська Енциклопедія» ім. М. П. Бажана, Український виробничо-комерційний центр «Олімп», 1992. — С. 88. — ISBN 5-88500-055-7.
- Вільха сіра, вільха біла Alnus incana (L.), Moench. Аналітичний огляд (№ 08 2007р) [Архівовано 25 липня 2014 у Wayback Machine.]
- Вільха сіра, вільха біла Alnus incana (L.), Moench. Аналітичний огляд (продовження) (№ 09 2007р) [Архівовано 19 грудня 2007 у Wayback Machine.]
|
Це незавершена стаття про квіткові рослини. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
 | |
|---|---|
| Словники та енциклопедії | |
| Довідкові видання | |
| Нормативний контроль |
