Маркус Валерій Сергійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Маркус.
Валерій Маркус
 Головний сержант
Загальна інформація
Народження14 липня 1993(1993-07-14) (31 рік)
Первомайськ, Миколаївська область, Україна[1]
Військова служба
Роки служби2011—2016
з 2022
ПриналежністьУкраїна Україна
Формування
 47 ОМБр[уточнити] (2022-2023)
 25 ОПДБр (2011—2016)
Війни / битвипротистояння у Слов’янську, Бої за Дебальцеве, Битва за Краматорськ, Бої за Шахтарськ, Війна на сході України і російське вторгнення в Україну (з 2022)
Нагороди та відзнаки
Пам'ятний знак «За воїнську доблесть» (Міністерство оборони України)
Пам'ятний знак «За воїнську доблесть» (Міністерство оборони України)
Іменна вогнепальна зброя
Іменна вогнепальна зброя
CMNS: Маркус Валерій Сергійович у Вікісховищі

Валерій Сергійович Маркус (нар. 14 липня 1993, Первомайськ на Миколаївщині[2], Україна, за іншими даними, на Луганщині[3]) — український військовий, письменник і мандрівник, колишній головний сержант 47-ї окремої механізованої бригади «Маґура».

У 2014 році у складі 25-ї ОПДБр Валерій Маркус брав участь у боях за звільнення Краматорська, Жданівки, Вуглегірська, Шахтарська, Добропілля, Комунара та Дебальцевого.[4] Після початку повномасштабного російського вторгнення 24 лютого 2022 року воював у складі 30-ї ОМБр розвідником. У квітні 2022 року Валерію Маркусу запропонували взяти участь у формуванні 47-го окремого стрілецького батальйону.[5] Маркус обійняв посаду головного сержанта військової частини. У вересні 2022 батальйон розширився до полку, а вже у листопаді 2022 року на базі окремого штурмового полку створено 47-му окрему механізовану бригаду.[6]

Лідер серед військових за загальною кількістю підписників у соцмережах.[7] У січні 2023 опублікував на своєму YouTube каналі відео з лекцією для сержантського складу 47 ОМБр «Маґура»[8], яке тільки за першу добу зібрало 1 млн переглядів.[9]

Входить до рейтингу «30 до 30: обличчя майбутнього»[10] від Forbes Україна, списку «25 найвпливовіших українських військових»[11] від NV та рейтингу «30 Under 30»[12] від Kyiv Post.

Автор бестселера «Сліди на дорозі».

Співзасновник Markus Foundation — благодійного фонду, що забезпечує потреби бійців 47 Бригади «Маґура».[13]

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився 14 липня 1993 року. У дитинстві захоплювався боксом і футболом[14], але з 15 років знав, що хоче бути серед «найкрутіших хлопців на планеті» — у повітряно-десантних військах. Наступного дня після 18-го дня народження не чекаючи повістки він прибув у військкомат, щоб піти на службу в ДШВ. З вересня 2011 року почав службу у 25-ій бригаді ДШВ.[15][16] У 2014, коли до кінця контракту Валерія залишалося пів року, почалося російське вторгнення в Україну. 8 березня 2014 Валерій отримав свій перший бойовий наказ. Він потрапив на фронт під Слов'янськ.[17] За словами Валерія, влітку 2014 року російські бойовики призначили винагороду за його вбивство, після чого він змінив в соцмережах прізвище на вигадане — «Валерій Ананьєв», також прибравши місце народження[18]. 2020 року Валерій відмовився від псевдоніма й повернув на всі свої сторінки в соцмережах справжнє прізвище за паспортом — «Маркус»[18][19].

Валерій із побратимами, 12 серпня 2014, АТО

Під час служби в АТО Валерій вів відеоблог, намагаючись показати армію такою як вона є: не перебільшуючи жахи війни й не применшуючи помилок командування. Публікував відео з передової: про звільнення Вуглегірська, Дебальцевого, результати боїв, обстріли, армійське життя[15].

2016 року був госпіталізований. Після проходження лікування у Дніпрі, Старокостянтинові та Одесі, був звільнений з лав ЗСУ.

У 2017 році вирушив у пішу подорож шляхом святого Якова довжиною у 2000 км з Парижу до мису Фіністерре.

13 серпня 2018 року вийшла його перша художня книга «Сліди на дорозі», яку Маркус почав писати ще у 2015.

Перед презентацією книги у Дніпрі Валерія Маркуса затримали для проведення слідчих дій щодо бійки у 2016 році.[20] Згодом суд зняв усі звинувачення і справу закрили.[21]

У 2019 році пішов у наступну пішу мандрівку довжиною 3500 км через гори Скандинавії за полярне коло до Північно-Льодовитого океану.

Став героєм повнометражного документального фільму Сергія Дмитренка «Вільна людина. Проща».[22][23][24]

Піднявся на дві з семи «Вершин світу»: у 2019 році на найвищу вершину Африки — Кіліманджаро, а в січні 2022 — Аконкагуа, найвищу вершину Південної Америки. Також у 2019 році піднявся на вершину гори Айленд Пік (Гімалаї). У травні 2022 мала відбутись експедиція на вершину Евересту, але почалось повномасштабне російське вторгнення. Не зволікаючи, Маркус доєднався до лав ЗСУ.[25]

Військовий досвід

[ред. | ред. код]

Свою військову кар'єру Валерій Маркус розпочав у 25-тій окремій повітряно-десантній бригаді. У 2014-му брав участь у боях за Краматорськ, Слов'янськ, Дебальцеве. У 2016 році після отриманого поранення залишив службу через стан здоров'я.

Після повномасштабного вторгнення російських військ до України, Маркус повернувся до ЗСУ у складі 30 бригади.[26] Перші кілька місяців воював у складі розвідувального підрозділу. Зокрема, у місті Троїцьке. Працював під командуванням Героя України Володимира Гринюка.

В кінці квітня 2022 отримав пропозицію посісти посаду головного сержанта 47 окремого батальйону. Займався відбором до військової частини, розбудовою сержантського корпусу, створенням ідеології та символів військової частини. Згодом батальйон став 47-ю бригадою «Маґура», де Маркус обійняв посаду головного майстер-сержанта і продовжував займатися розбудовою сержантського корпусу за натівськими стандартами[27][28] до липня 2023 року, коли добровільно залишив посаду[29] та був переведений у інший підрозділ.

Благодійний фонд

[ред. | ред. код]

Валерій Маркус є ідеологом та співзасновником благодійного фонду Markus Foundation.[30] Співзасновником та директором фонду є IT-підприємець Василь Васильєв, операційною директоркою — Олена Гашинська, українська підприємиця.

Фонд Markus Foundation забезпечує 47 Бригаду «Маґура», допомагає виключно їй та напряму співпрацює з військовим формуванням. Фонд є неформальною тиловою службою 47 Бригади, що допомагає у мобілізаційній роботі, закриває побутові та фінансові питання. Завданнями фонду є матеріальне та технічне забезпечення 47-ї Бригади «Маґура», організація навчання, тренування, а також розробка програми турботи для підтримки сімей загиблих героїв та програми піклування про поранених побратимів.

Вихід книги

[ред. | ред. код]

2015 року ще на війні Валерій почав писати книгу[31], на початку лютого 2018 року рукопис було завершено і почалась підготовка до друку. Не дійшовши згоди із жодним з українських видавництв, він, заручившись підтримкою близьких друзів, зайнявся цим процесом із ними. 13 серпня 2018 року книга надійшла у продаж та одразу стала бестселером. За перші три тижні розкупили увесь 5-ти тисячний тираж, що є величезним успіхом для українського книжкового ринку[32]. З вересня 2018 розпочався всеукраїнський тур автора на підтримку книжки.

Станом на початок 2023 продали понад 80 тисяч друкованих примірників лише в Україні[джерело?], витримала вже 19 перевидань, перекладена п'ятьма мовами й перекладається ще на чотири.[33] Також існує аудіокнига, начитана автором ексклюзивно для українського книжкового додатка АБУК[34], та електронна версія книги у форматі самостійного додатка для мобільних платформ.

Подорожі

[ред. | ред. код]
2017 рік, на Шляху Святого Якова

У 2017 році Валерій Маркус здійснив пішу подорож із Парижа до мису Фіністерре, через Францію та Іспанію стародавнім паломницьким шляхом святого Якова — Ель Каміно де Сантьяго.[35] З військовим наплічником за спиною, без знання мови та з мінімально необхідною кількістю грошей Валерій вийшов із Парижа та пішов на південь. Дійшовши до міста Санте, попрямував на захід, до Атлантичного океану вздовж узбережжя через заповідник Ланд де Гасконь, перейшов кордон Іспанії, далі вздовж океану по Кантабрійському хребту.

Перейшовши гори, знову вирушив на південь, відвідавши місто Сантьяго-де-Компостела, звідки пішов далі на захід до Мису Фіністерре, де встановив український прапор, підписаний українцями на Майдані Незалежності у Києві.[36][37][38][39][40] Загалом Валерій подолав 2000 кілометрів пішки. Усю свою подорож він фільмував та описував в публікаціях на Facebook.[41]

У травні 2019 року вирушив у наступну подорож країнами Скандинавії. 24 травня він прилетів до Осло і звідти пішов пішки на північ. Метою мандрівки було дійти до Північного Льодовитого океану. Валерій був у дорозі з травня по жовтень 2019 року. Шлях проходив через Норвегію, Швецію і Фінляндію.[42] У горах Валерій отримав травму обличчя і був змушений самостійно його зашивати. Загалом Валерій пройшов пішки близько 3500 км горами. Згодом він взявся за фільм про цю мандрівку, що має називатися «Вільна людина: Горизонт». Виробництво стало на паузу з початком повномасштабного вторгнення, а всі гроші на фільм пішли на військове спорядження для його підрозділу.

Під час повномаштабного вторгнення

[ред. | ред. код]

З лютого 2022 Валерій повернувся до ЗСУ, пізніше очолив навчальний центр.

У квітні 2022 року Валерію Маркусу разом з капітаном Іваном Шаламагою, запропонували очолити й сформувати 47-й окремий стрілецький батальйон.

З жовтня по листопад 2022 року 47-ий окремий штурмовий полк проходив переформування як 47-ма окрема механізована бригада. В бригаді Маркус обіймав посаду майстер-сержанта 47-ї ОМБр «Маґура»

У середині червня 2023 року брав участь у контрнаступальних діях у Запорізькій області.[43][44]

11 липня 2023 року у своєму телеграм-каналі виклав фото рапорту і заявив, що йде з посади головного сержанта військової частини на командира бойової машини-командира механізованого відділення.[45] Він заявив, що категорично не погоджується з рішеннями щодо застосування та розвитку бригади. На посаді головного сержанта його замінив Віталій Аверін, сам Маркус зник із медійного поля та, за словами стрільчині-санітарки 47 ОМБр Олени Риж, змінив місце служби.[46]

Нагороди та відзнаки

[ред. | ред. код]
  • Пам'ятний знак «За воїнську доблесть» (2014)[47]
  • Іменна вогнепальна зброя (2022) — за значні заслуги в забезпеченні обороноздатності України, зміцненні національної безпеки, бездоганну військову службу, зразкове виконання військового обов'язку під час збройної агресії РФ проти України та виявлені при цьому високий професіоналізм, честь і доблесть[48]
  • Нагороджений медаллю «За особливу службу III ступеня» (2022)[49]

Галерея

[ред. | ред. код]

Бібліографія

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б https://www.5.ua/suspilstvo/za-chaysom-desantnyk-pysmennyk-veteran-rosiisko-ukrainskoi-viiny-valerii-ananiev-na-5-kanali-190302.html
  2. ↑ "ЗА ЧАЙ.СОМ": десантник, письменник, ветеран російсько-української війни Валерій Ананьєв на "5 каналі" — 5 канал. web.archive.org. 10 серпня 2020. Архів оригіналу за 10 серпня 2020. Процитовано 31 травня 2023.
  3. ↑ Ветеран АТО Валерій Ананьєв у паломництві Західною Європою подолав уже півтисячі кілометрів і перейшов на українську мову | Новинарня. web.archive.org. 4 грудня 2020. Архів оригіналу за 4 грудня 2020. Процитовано 31 травня 2023.
  4. ↑ Валерій Маркус: Біографія, досьє, фото Валерій Маркус. forbes.ua (укр.). 22 серпня 2022. Архів оригіналу за 31 травня 2023. Процитовано 31 травня 2023.
  5. ↑ Yuzefyk, Kateryna (19 липня 2022). Ніякої армійщини: 47-й батальйон Валерія Маркуса • Ukraїner. Ukraїner. Архів оригіналу за 22 травня 2023. Процитовано 31 травня 2023.
  6. ↑ Цензор.НЕТ (20 січня 2023). Сак, Шаламага, Маркус про 47 ОМБр: "Наша бригада сформувалася як бригада прориву. Деталей ми не розкриваємо, але сценарій нашого застосування виходить зі слова – ПРОРИВ". Цензор.НЕТ (укр.). Архів оригіналу за 3 квітня 2023. Процитовано 31 травня 2023.
  7. ↑ Бог війни та соцмереж. Військовий Маркус має 600 000 підписників у соцмережах. Як він конвертує популярність у стартап-підрозділ — Forbes.ua. forbes.ua (укр.). 25 серпня 2022. Архів оригіналу за 3 червня 2023. Процитовано 31 травня 2023.
  8. ↑ "Дезертирство на фронті" - Валерій Маркус Головний сержант 47 Бригади «Маґура» (укр.), архів оригіналу за 23 березня 2023, процитовано 31 травня 2023
  9. ↑ Лекція сержанта Валерія Маркуса «Дезертирство на фронті» за добу набрала 1 млн переглядів. Чому її варто послухати й бізнес-лідерам — Forbes.ua. forbes.ua (укр.). 11 січня 2023. Архів оригіналу за 11 січня 2023. Процитовано 31 травня 2023.
  10. ↑ 30 до 30: обличчя майбутнього — Forbes.ua. forbes.ua (укр.). 22 серпня 2022. Архів оригіналу за 12 березня 2023. Процитовано 31 травня 2023.
  11. ↑ Взвод № 1. НВ називає 25 найвпливовіших українських військових. nv.ua. Архів оригіналу за 25 лютого 2023. Процитовано 31 травня 2023.
  12. ↑ Meet Top 30 Under 30 winners of 2020. Get the Latest Ukraine News Today - KyivPost (англ.). Архів оригіналу за 31 травня 2023. Процитовано 31 травня 2023.
  13. ↑ Markus Foundation – це благодійний фонд, який працює на потреби 47 бригади. Markus Foundation (англ.). Архів оригіналу за 5 червня 2023. Процитовано 31 травня 2023.
  14. ↑ Бабій, Олег (6 квітня 2021). "Я з міста, де прояв сили – у пошані": ветеран Валерій Маркус (Ананьєв) – про футбол, війну і шкарпетки від Зозулі. Футбол 24. Архів оригіналу за 31 травня 2023. Процитовано 31 травня 2023.
  15. ↑ а б Валентина Ємінова (2 серпня 2017). Той самий Валера Ананьєв з ПДВ: про те, чому пішов з армії, найбільший страх у житті і дівчину своєї мрії (російською) . depo.ua. Архів оригіналу за 7 листопада 2017. Процитовано 6 листопада 2017.
  16. ↑ Шрамович, В'ячеслав (18 жовтня 2018). "На війні класно, інакше б люди не воювали" - десантник-письменник Валерій Ананьєв (брит.). Архів оригіналу за 15 грудня 2020. Процитовано 8 квітня 2019.
  17. ↑ Ветеран Валерій Маркус: "Ніщо не буває поза політикою". BBC News Україна (укр.). Архів оригіналу за 31 травня 2023. Процитовано 31 травня 2023.
  18. ↑ а б Секс-символ на передовій! Хто такий Валерій Маркус, який підкорив серця всіх українок?. stars.segodnya.ua (укр.). Архів оригіналу за 19 квітня 2022. Процитовано 11 липня 2022.
  19. ↑ Тепер Маркус: Письменник і ветеран АТО Валерій Ананьєв розповів, чому змінив прізвище. https://www.depo.ua/ukr. 24 грудня 2020. Архів оригіналу за 24 грудня 2020. Процитовано 26 грудня 2020.
  20. ↑ У Дніпрі поліція затримала блогера, учасника бойових дій на Донбасі Валерія Ананьєва. web.archive.org. 10 вересня 2018. Архів оригіналу за 10 вересня 2018. Процитовано 31 травня 2023.
  21. ↑ Свобода, Радіо (5 жовтня 2018). Суд закрив справу проти блогера, учасника бойових дій на Донбасі Ананьєва. Радіо Свобода (укр.). Архів оригіналу за 28 січня 2021. Процитовано 31 травня 2023.
  22. ↑ detector.media (3 травня 2022). Прем'єра документальної стрічки про блогера та військового Валерія Маркуса відбудеться 6 травня. detector.media (укр.). Архів оригіналу за 31 травня 2023. Процитовано 31 травня 2023.
  23. ↑ Вільна людина. Проща / Спільнокошт. BiggggIdea. Архів оригіналу за 21 січня 2021. Процитовано 7 травня 2022.
  24. ↑ Вільна людина. Проща: прем'єра документального фільму про десантника Валерія Маркуса. kinowar.com (рос.). 2 травня 2022. Архів оригіналу за 2 травня 2022. Процитовано 7 травня 2022.
  25. ↑ nadiyka.blomqvist (19 травня 2022). Валерій Маркус: “Я путіну бажаю здоров’я! Щоб він жив, був міцним і всі хвороби його оминали”. ҐРУНТ (укр.). Архів оригіналу за 29 травня 2023. Процитовано 31 травня 2023.
  26. ↑ Я знав, що війна з росією буде. Валерій Маркус про те, чому ця війна має продовжуватись (укр.), архів оригіналу за 31 травня 2023, процитовано 31 травня 2023
  27. ↑ Валерій Маркус у Рандеву з Яніною Соколовою.//5 канал, 21 травня 2022. Архів оригіналу за 22 травня 2022. Процитовано 22 травня 2022.
  28. ↑ В Україні планують створити новий 47 батальйон ЗСУ: 4 травня у Києві пройде співбесіда з бійцями.//Київ.Media, 26 Квітня 2022. Архів оригіналу за 26 квітня 2022. Процитовано 22 травня 2022.
  29. ↑ Рапорт вже у командира, – Маркус хоче піти з посади головного сержанта 47-ї бригади. 24 Канал (укр.). 11 липня 2023. Архів оригіналу за 3 серпня 2023. Процитовано 3 серпня 2023.
  30. ↑ Коломієць, Вікторія (9 листопада 2022). Озброюємо, навчаємо та одягаємо. Як фонд Markus Foundation забезпечує необхідним тисячі бійців 47-го штурмового полку. ШоТам (укр.). Архів оригіналу за 24 грудня 2022. Процитовано 31 травня 2023.
  31. ↑ а б Протистава нестерпності світу. Збруч (укр.). 18 лютого 2020. Архів оригіналу за 13 липня 2020. Процитовано 31 травня 2023.
  32. ↑ Ірина Сатарова. Валерій Ананьєв: «Сліди на дорозі» не про війну.//I-UA.tv Суспільство, 17 вересня 2018. Архів оригіналу за 30 червня 2023. Процитовано 30 червня 2023.
  33. ↑ Оголошено лонгліст номінантів премії Drahomán Prize 2022. Українська правда _Життя. Архів оригіналу за 31 травня 2023. Процитовано 31 травня 2023.
  34. ↑ АБУК - АУДIО КНИГАРНЯ. abuk.com.ua (англ.). Архів оригіналу за 31 травня 2023. Процитовано 31 травня 2023.
  35. ↑ Вільна людина Валерій Ананьєв. Архів оригіналу за 30 січня 2021. Процитовано 6 листопада 2017.
  36. ↑ Пригоди українського прапора в Європі. Архів оригіналу за 31 січня 2021. Процитовано 6 листопада 2017.
  37. ↑ Валерий Ананьев: «К концу путешествия подошвы до того стерлись, что я чувствовал каждый камешек на дороге» (фото). Архів оригіналу за 7 листопада 2017. Процитовано 6 листопада 2017.
  38. ↑ Пішки обійшов Європу — в гостях Сніданку ветеран АТО Валерій Ананьєв. Архів оригіналу за 23 листопада 2017. Процитовано 6 листопада 2017.
  39. ↑ Історія українського десантника, який пройшов 1800 км по Франції та Іспанії. Архів оригіналу за 31 січня 2021. Процитовано 6 листопада 2017.
  40. ↑ В.Кіртока, Десантник Валерій Ананьєв: «за 68 днів я пройшов по Франції та Іспанії 1811 кілометрів. Зустрічав і німців, і поляків, і американців, і жодного росіянина, хоча мені казали, що їх там бачили» [Архівовано 7 листопада 2017 у Wayback Machine.] // Цензор.нет, 14 вересня 2017
  41. ↑ Валерій Маркус, вільна людина. Збруч (укр.). 7 липня 2022. Архів оригіналу за 31 травня 2023. Процитовано 31 травня 2023.
  42. ↑ Валерій Ананьєв: "Мені подобається жити в ці часи в Україні, хоча це постійна боротьба". ukrainiantime.org. Архів оригіналу за 16 червня 2021. Процитовано 1 квітня 2021.
  43. ↑ Маркус після успіхів 47-ї ОМБр в наступі зустрівся із Зеленським та отримав зауваження від Залужного. Архів оригіналу за 28 червня 2023. Процитовано 28 червня 2023.
  44. ↑ Контрнаступ | 47-ма ОМБр «Маґура» прориває оборону росіян на півдні (укр.), процитовано 2 липня 2023
  45. ↑ Сержант Маркус. Telegram. Архів оригіналу за 11 липня 2023. Процитовано 11 липня 2023.
  46. ↑ "Живий. Не в 47-й бригаді, але продовжує військову службу" — військова розповіла про Маркуса. Суспільне Новини. 26 січня 2023. Архів оригіналу за 13 лютого 2024. Процитовано 13 лютого 2024.
  47. ↑ Пост у ФБ 9 липня 2015. www.facebook.com (англ.). Архів оригіналу за 15 липня 2020. Процитовано 3 січня 2019.
  48. ↑ Franceschini, Dario [@dariofrance] (17 березня 2022). Italy is ready to rebuild the Theatre of Mariupol (Твіт) (англ.). Процитовано 20 березня 2022 — через Твіттер.
  49. ↑ Дорога святого Якова: Валерій Маркус. kultura-poltava.gov.ua. Архів оригіналу за 5 липня 2023. Процитовано 5 липня 2023.

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Маркус Валерій Сергійович

Інтерв'ю

[ред. | ред. код]


Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Маркус_Валерій_Сергійович&oldid=43659318