Марта Ґеллгорн

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Марта Ґеллгорн
англ. Martha Gellhorn
Ім'я при народженніМарта Елліс Ґеллгорн
Народилася8 листопада 1908(1908-11-08)[1][2][…]
Сент-Луїс, Міссурі, США[4]
Померла15 лютого 1998(1998-02-15)[1][2][…] (89 років)
Лондон, Велика Британія
·отруєння ціаністим каліємd
Країна США
Діяльністьжурналістка, письменниця-романістка, письменниця, військова кореспондентка
Галузьтворче та професійне письмоd[5], проза[5], мандри[d][5], журналістика[5] і воєнна журналістика[5]
Alma materJohn Burroughs Schoold і Коледж Брін Мар[4]
Знання мованглійська[1][5][6]
ЗакладThe New Republic[4], United Pressd, The Atlantic і Collier'sd
Роки активності1934-1989
Конфесіяатеїзм
МатиEdna Fischel Gellhornd[4]
У шлюбі зЕрнест Гемінґвей[4], Thomas Stanley Matthewsd[4] і Бертран де Джувенел[7]
Нагороди
IMDbID 0312433
Сайтgellhornmartha.blogspot.com

Марта Елліс Ґеллгорн (англ. Martha Ellis Gellhorn; 8 листопада 1908 — 15 лютого 1998) — американська журналістка, письменниця, одна з найвизначніших військових кореспондентів ХХ століття. Писала практично про кожен великий світовий конфлікт, який відбувався під час її 60-річної кар'єри.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Марта Ґеллгорн народилася 8 листопада 1908 року в місті Сент-Луїс, США. Батько Джордж Ґеллгорн був лікарем-гінекологом з німецьким корінням[8][9], мати — Една Фішелл (18 грудня 1878 — 24 вересня 1970), була феміністичною активісткою. Обоє батьків наполовину були євреями.

З дитинства Марта писала вірші та короткі оповідання. У 1926 році закінчила школу. Рік навчалася у Коледж Брін Мар, залишила його у 1927 році. Після коледжу пішла у «The New Republic». Потім поїхала в Європу на пошуки пригод і нових тем.

У Франції почала працювати у «United Press International» та «Vogue». У Парижі почала стосунки з письменником Бертраном де Жувенелем. За неофіційними даними, вони одружилися, але документально це не підтверджено.

Перебуваючи в Європі, Ґеллгорн стала прихильницею пацифістських рухів, що описала пізніше у книзі «What Mad Pursuit» (1934).

Після приїзду в Америку Марта Ґеллгорн стала репортеркою однієї з великих газет. Тоді ж заприятелювала з першою леді США Елеонорою Рузвельт. Крім загальних інтересів, вони з'ясували, що Рузвельт добре знала матір Марти Едну Фішелл по коледжу. Через Елеонору Рузвельт Марта Ґеллгорн познайомилась з Гаррі Гопкінсом. Біографія журналістки містить факти, що вказують на її співпрацю з урядом Франкліна Рузвельта. За дорученням адміністрації президента Марта Ґеллгорн проїхала по містах Америки і написала ряд нарисів про наслідки Великої депресії для різних верств населення. Результати спостережень вона виклала не лише в статтях, але й у книзі «Лихо, яке я бачила» (англ. The Trouble I've Seen, 1936). Ця збірка оповідань стала першим літературним твором Марти Ґеллгорн.

Під час поїздки у 1936 році в Кі-Вест познайомилась з Ернестом Гемінґвеєм. Вирішили разом їхати до Іспанії, щоб стежити за ходом громадянської війни. У 1937 відзначили різдво в Барселоні. Після 4-х років стосунків одружилися в грудні 1940. Проте незабаром Гемінґвей поставив ультиматум: «Або ти кореспондентка на цій війні, або жінка в моєму ліжку», і в 1945 вони розлучилися.

Після Другої світової війни Марта Ґеллгорн працювала у «The Atlantic Monthly». Описуювала війну у В'єтнамі, Шестиденну війну на Близькому Сході та громадянські війни в Центральній Америці.

У 1954 році Марта Ґеллгорн одружилася з головним редактором «Таймс» Томасом Стенлі Меттьюсом. Цей шлюб був розірваний у 1963, після того, як Ґеллгорн дізналася про зраду чоловіка[10]. Після цього Марта Ґеллгорн остаточно розчарувалася в інституті шлюбу і більше не одружувалася.

У 81-річному віці вона приїхала в Панаму, де написала про вторгнення військ США.

15 лютого 1998 року Марта Ґеллгорн наклала на себе руки, прийнявши смертельну дозу ліків, після довгої боротьби з раком яєчників.

Вшанування

[ред. | ред. код]

22 квітня 2008 року в США випустили поштову марку на честь Марти Ґеллгорн.

У 2012 році Ніколь Кідман зіграла Марту Ґеллгорн у фільмі Філіпа Кауфмана «Гемінґвей та Ґеллгорн».

Бібліографія

[ред. | ред. код]
  • What Mad Pursuit (1934);
  • The Trouble I've Seen (1936, 2012);
  • A Stricken Field (1940);
  • The Heart of Another (1941);
  • Liana (1944);
  • The Undefeated (1945);
  • Love Goes to Press: A Comedy in Three Acts (1947);
  • The Wine of Astonishment (1948);
  • The Honeyed Peace: Stories (1953);
  • Two by Two (1958);
  • The Face of War (1959);
  • His Own Man (1961);
  • Pretty Tales for Tired People (1965);
  • Vietnam: A New Kind of War (1966);
  • The Lowest Trees Have Tops (1967);
  • Travels with Myself and Another: A Memoir (1978, 2002);
  • The Weather in Africa (1978, new edition by Eland, 2006);
  • The View From the Ground (1989; new edition by Eland, 2016);
  • The Short Novels of Martha Gellhorn (1991);
  • The Novellas of Martha Gellhorn (1993);
  • Selected Letters of Martha Gellhorn (2006).

Література

[ред. | ред. код]
  • Hardy Dorman, Angelia (2012). Martha Gellhorn: Myth, Motif and Remembrance.[11]
  • Rollyson, Carl (2000). Nothing Ever Happens to the Brave: The Story of Martha Gellhorn.
  • Moorehead, Caroline (2004). Martha Gellhorn: A Life. (a.k.a. Gellhorn: A Twentieth-Century Life)
  • Rollyson, Carl E. (2007). Beautiful Exile: The Life of Martha Gellhorn.
  • Moreira, Peter (2007). Hemingway on the China Front: His WWII Spy Mission With Martha Gellhorn.
  • McLoughlin, Kate (2007). Martha Gellhorn: The War Writer in the Field and in the Text.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ а б в Encyclopædia Britannica
  3. ↑ а б в SNAC — 2010.
  4. ↑ а б в г д е Blain V., Grundy I., Clements P. The Feminist Companion to Literature in English: Women Writers from the Middle Ages to the Present — 1990. — P. 416.
  5. ↑ а б в г д е Чеська національна авторитетна база даних
  6. ↑ CONOR.Sl
  7. ↑ https://www.lexpress.fr/culture/livre/martha-gellhorn_811046.html — L'Express, 2006.
  8. ↑ Ware, Susan; Stacy Lorraine Braukman (2004). Notable American Women: A Biographical Dictionary Completing the Twentieth Century. Harvard University Press. с. 230. ISBN 0-674-01488-X.
  9. ↑ Review [Архівовано 5 квітня 2019 у Wayback Machine.] by Kirkus (UK) of Caroline Muirhead: Martha Gellhorn (2003)
  10. ↑ I didn't like sex at all. Salon. 12 серпня 2006. Архів оригіналу за 26 лютого 2012. Процитовано 23 лютого 2012.(англ.)
  11. ↑ Angelia Hardy Dorman. Martha Gellhorn: Myth, Motif and Remembrance eBook. Kindle Store.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Марта_Ґеллгорн&oldid=43425560