Ернест Хемінгуей

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Ернест Гемінґвей)
Перейти до: навігація, пошук
Ернест Хемінгуей
Ernest Miller Hemingway
Ернест Хемінгуей, 1923 рік

Ернест Хемінгуей, 1923 рік
При народженні Ернест Міллер Хемінгуей
Народження 21 липня 1899(1899-07-21)
  Оук-Парк[en], Іллінойс, США
Смерть 2 липня 1961(1961-07-02) (61 рік)
  Кетчум, Айдахо, США
Громадянство Flag of the United States.svg США
Мова творів англійська
Рід діяльності Письменник та журналіст
Роки активності: 19171961
Жанр проза і публіцистика
Magnum opus: По кому подзвін
Дружина Hadley Richardson[d], Pauline Pfeiffer[d], Марта Ґеллгорн і Mary Welsh Hemingway[d]
Діти Jack Hemingway[d], Patrick Hemingway[d] і Gregory Hemingway[d]
Нагороди та премії
Кавалер Срібної медалі «За військову доблесть» (Італія)
Пулітцерівська премія 1953 року
Nobel prize medal.svg Нобелівська премія з літератури (1954)
Автограф: Автограф
Q: Висловлювання у Вікіцитатах
CMNS: Ернест Хемінгуей на Вікісховищі
Nobel prize medal.svg

Ерне́ст Міллер Хемінгуей, також Гемінґвей[1][2][3] (англ. Ernest Miller Hemingway); 21 липня 1899 — 2 липня 1961) — американський письменник та журналіст, лауреат Нобелівської премії з літератури 1954 року, лауреат Пулітцерівської премії 1953 року.

Здобув широку популярність завдяки своїм романам та оповіданням, а також завдяки активному та наповненому пригодами життю. Його лаконічний і насичений стиль оповіді відіграв значну роль у літературі XX століття. У 1993 році на його честь названо малу планету 3656 Хемінгуей[4]. За своє життя написав та опублікував 7 новел, 6 збірників оповідань та 2 документальні роботи. Додаткові роботи, які включають в себе 3 новели, 4 збірки оповідань, 3 документальні праці, опубліковано посмертно. Багато з його праць вважаються класикою американської літератури.

Біографічні відомості[ред.ред. код]

Дитинство[ред.ред. код]

Ернест в дитинстві

Ернест Хемінгуей народився 21 липня 1899 в Оук-Парку[en], що у передмісті Чикаго, штат Іллінойс, США. Майбутній письменник ріс у культурній, забезпеченій родині, і батьки, кожен по-своєму, намагалися спрямувати його інтереси. Його батько, Кларенс Едмот Хемінгуей, працював лікарем, а його мати, Грейс Ґолл — музикантом. Ернест був другою дитиною в сім'ї (першою була донька Марселіна, яка народилася 1898 року). Його назвали на честь діда Ернеста, маминого батька. Проте, власне ім'я Хемінгуею не подобалося, і він пов'язував його з наївним, навіть дурнуватим, героєм комедійної п'єси Оскара Вайльда «Як важливо бути серйозним».

Будинок Хемінгуеїв в Оук-Парку

Мати Хемінгуея часто давала концерти у містечку Оук-Парк[en] та навколишніх селах. Майбутнє сина вона теж пов'язувала з музикою і тому змушувала його співати у церковному хорі та грати на віолончелі. Малий Ернест зовсім не хотів музикувати чи співати, але його супротив було придушено, і він щодня мусив відвідувати уроки музики. Вже дорослим Хемінгуей часто стверджував, що ненавидить свою матір, хоча біограф Майкл Рейнольдс відзначав, що Хемінгуей з матір'ю були дуже схожими за характерами. Пізніше Хемінгуей відзначав, що уроки музики були корисним для його творчості.

Сім'я Хемінгуеїв, крім зимового будинку в Оук-Парку, мала ще й котедж «Віндемер» на озері Валлун. Кожного літа Ернест з батьками, братами й сестрами вирушав у ці тихі місця. Для хлопчика поїздки у «Віндемер» означали повну свободу. Його ніхто не змушував грати на віолончелі, і він міг робити улюблені речі — сидіти на березі з вудкою, блукати лісом, гратися з дітьми з індіанського селища. У 1911 році, коли Ернесту виповнилося 12 років, дідусь Хемінгуей подарував йому однозарядну рушницю 20-го калібру. Цей подарунок зміцнив дружбу діда і онука. Хлопчик обожнював слухати розповіді дідуся і на все життя зберіг про нього добрі спогади, часто переносячи їх у свої твори в майбутньому.

Перша світова війна[ред.ред. код]

Ернест Хемінгуей, 1918 рік
Сім'я та Хемінгуей у 1905 році

Коли Хемінгуею виповнилось 19 років, США вступила у Першу світову війну, і він вирішив піти добровольцем до війська. Проте йому довший час відмовляли через поганий зір. Проте він все-таки зумів потрапити на Італійський фронт Першої світової війни, записавшись шофером-добровольцем Червоного Хреста. У перший же день його перебування в Мілані Ернеста Хемінгуея та інших новобранців прямо з поїзда послали розчищати територію підірваного заводу боєприпасів. Через кілька років він опише свої враження від першого зіткнення з війною у своїй книзі «Прощавай, зброє!». На наступний день молодого Хемінгуея відправили як водія санітарної машини на фронт у загін, що дислокувався в містечку Скіо. Однак майже весь час тут проходив у розвагах: відвідування салунів, грі в карти та бейсбол.

Хемінгуей набридло таке життя і домігся переведення на річку П'яве, де став займатися обслуговуванням армійських крамниць. А незабаром він опинився на передовій, зголосившись підвозити продукти солдатам прямо в окопи.

У ніч на 9 липня 1918 року Хемінгуей, рятуючи пораненого італійського снайпера, потрапив під вогонь австрійських кулеметів і мінометів, був важко поранений під Фоссальта-ді-П'яве. Незважаючи на свої ушкодження, він залишився допомагати пораненим солдатам. Ось що вісімнадцятилітній Хемінгуей сказав про цей інцидент:

« «Коли ти йдеш на війну хлопчаком, маєш величезну ілюзію безсмертя. Вбивають інших; не тебе… Але потім, коли тебе серйозно ранять вперше, ти втрачаєш цю ілюзію і знаєш, що це може статися і з тобою.»  »

У шпиталі з нього витягли 28 осколків, при цьому на тілі Ернеста було більше двохсот ран. Незабаром його перевезли до Мілана, де прострілений колінний суглоб лікарі замінили алюмінієвим протезом. У військовому шпиталі Ернест закохався у медсестру Агнес фон Куровські, що не відповіла йому взаємністю. Біограф Джефрі Мейерс у своїй книжці Хемінгуей: Біографія (англ. Hemingway: A Biography) стверджує, що ця відмова сильно вплинула на нього, і в подальших стосунках він кидав жінок, перш ніж вони кидали його. Цих найяскравіших спогадів юності Хемінгуей ніколи не забував.

21 січня 1919 року Хемінгуей повернувся у США. Про нього писали всі центральні газети як про першого американця, пораненого на італійському фронті. Король Італії нагородив Хемінгуея срібною медаллю «За військову доблесть» і «Військовим хрестом».

Літературна діяльність[ред.ред. код]

Літературне покликання Хемінгуея виявилося ще в шкільні роки. Після випуску із середнього навчального закладу він вирішив не вступати до університету, а переїхав до Канзасу, де влаштувався працювати у місцевій газеті «Star».

Після війни Ернест почав працювати журналістом у Чикаго й повернувся до своїх літературних експериментів. Тоді ж він перший раз (із чотирьох) одружився.

У Парижі, куди його відрядила газета Toronto Star, Хемінгуей познайомився з такими літературними корифеями, як Ф. С. Фітцджеральд, Гертруда Стайн і Езра Паунд, що оцінили праці юнака. У Парижі в 20-ті роки Ернест Хемінгуей бачився з Джойсом. Хемінгуей описав ці події в своїх мемуарах Свято, що завжди з тобою (англ. A Moveable Feast). Вже у 1925 році опублікували книгу Хемінгуея — «У наші часи» («англ. In Our Times»). Перший по-справжньому письменницький успіх прийшов до Хемінгуея у 1926 році після виходу в світ «І сонце сходить»[5] або «Фієста» («англ. The Sun Also Rises»), песимістичного, але водночас блискучого роману про «втрачене покоління» французьких та іспанських репатріантів 1920-х років. Післявоєнні роки Хемінгуей повністю присвятив літературі.

Ернест Хемінгуей працює, 1939 рік

Основним його місцем проживання був Париж, одначе він дуже багато подорожував, бо захоплювався гірськими лижами, полюванням і рибальством. 1927 року вийшов збірник оповідань «Чоловіки без жінок» («англ. Men Without Women»), а 1933 року — «Переможець не отримує нічого» («англ. Winner Takes Nothing»), які остаточно затвердили Хемінгуея в очах читачів як виняткового автора коротких оповідань. До найвідоміших з них належать «Вбивці», «Коротке щасливе життя Френсіса Макомбера» і «Сніги Кіліманджаро». І все ж більшість читачів запам'ятала Хемінгуея за його роман «Прощавай, зброє!» («англ. A Farewell To Arms»), 1929 — оповідь про історію нещасливого кохання, що розвивалося на тлі баталій Першої світової війни.

Любов Хемінгуея до Іспанії та кориди відбилася у романі «Смерть після полудня» («англ. Death In The Afternoon»), 1932, а враження письменника від Танганьїки зафіксовано в оповіданні «Зелені пагорби Африки» («англ. The Green Hills Of Africa»), 1935. Роки Великої депресії описано в романі «Маєш і не маєш» («англ. To Have And Have Not», 1937). Хемінгуей дуже переймався Громадянською війною в Іспанії середини 1930-х років. Він навіть організував збір пожертв на користь республіканців, що воювали проти генерала Франко. Враження від війни знайшли відбиток в іншому відомому романі — «По кому подзвін» («англ. For Whom The Bell Tolls»), 1940. Цей роман багато критиків уважають за найкращу роботу письменника. Річ у тім, що військова тема була однією з найулюбленіших у творчості Хемінгуея. З початком Другої світової війни він відновив свою журналістську діяльність, переїхавши до Лондона. Хемінгуей завжди опинявся в найгарячіших точках та був свідком подій, які згодом стали хрестоматійним матеріалом. Тому його записи мають не лише літературну, але й історичну цінність.

Після війни письменник переїхав на Кубу, де відновив літературну діяльність. Він продовжував подорожувати і 1953 року десь в Африці потрапив у серйозну авіакатастрофу. Того ж року Ернест Хемінгуей отримав Пулітцерівську премію за повість «Старий і море» («The Old Man and The Sea», 1952). Цей твір вплинув також на присудження Хемінгуею Нобелівської премії з літератури за 1954 рік.

1959-го року Фідель Кастро прийшов до влади на Кубі. 1960-го року письменник повернувся до США, Айдахо. Останні роки життя Хемінгуей страждав на тяжку депресію і розлади психіки на тлі цирозу печінки. У 1960 році він лікувався в клініці Майо в Рочестері (штат Міннесота) з діагнозом депресії і серйозного розумового розладу. Після повернення з лікарні Хемінгуей вкоротив собі віку, вистріливши собі в лоба з мисливської рушниці, яку подарував йому його дідусь. Це відбулося 2 липня 1961 в його власному будинку в Кетчемі, штат Айдахо, США.

Родина[ред.ред. код]

Хемінгуей з сином «Бамбі», 1926 рік
  • Перша дружина — Елізабет Гедлі Річардсон (1891—1979).
    • Син — Джон Гедлі Никанор Хемінгуей («Бамбі») (1923—2000).
      • Внучки:
        • Марго (1954—1996),
        • Маріель (нар. 1961).
  • Друга дружина — Паулина Пфайфер (1895—1951).
    • Сини:
      • Патрік (нар. 1928),
      • Грегорі (1931—2001).
        • Онук:
          • Шон Хемінгуей (нар. 1967).
  • Третя дружина — Марта Геллгорн (1908—1998).
  • Четверта дружина — Мері Велш (1908—1986).

Вибрані твори[ред.ред. код]

Видання творів українською мовою[ред.ред. код]

На початку 2017 року після переговорів, що тривали понад рік[10], правовласники творів Ернеста Хемінгуея — Hemingway Foreign Rights Trust — погодилися надати право публікувати їх «Видавництву Старого Лева» і воно, вперше з часів Незалежності України, видасть їх у перекладах провідних сучасних українських перекладачів[11].

Цікаві факти[ред.ред. код]

  • Віктор Гілл кілька місяців поспіль переслідував Ернеста Хемінгуея, вимагаючи від нього автографа. Зрештою, письменник здався і власноруч написав на внутрішній стороні обкладинки: «Віктору Гіллу, справжньому сучому синові, який не розуміє відповіді „ні“».
  • Ернест Хемінгуей застрелився з рушниці Vincenzo Bernardelli. Тепер ця модель двостволки так і називається — Hemingway.
  • Улюбленими коктейлями Ернеста Хемінгуея були мохіто та дайкірі.
  • У Хемінгуея був шестипалий кіт Сноубол (Сніжок), нащадки якого успадкували шестипалість і дотепер є однією з цікавинок будинку-музею письменника на Кі-Весті («коти Хемінгуея»).

Примітки[ред.ред. код]

  1. TAG: Ернест Гемінґвей Друг читача
  2. Ернест Гемінґвей. «Старий і море» Буквоїд
  3. Ернест Гемінґвей: українське перезавантаження Видавництво Старого Лева
  4. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York : Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.
  5. «Так само і сонце сходить, і сонце заходить і поспішає до свого місця, де воно має заходити», Святе письмо, Проповідник:5,
  6. Номер 68 у Рейтингу 100 найкращих книг усіх часів журналу Ньюсвік (Newsweek's Top 100 Books — список 100 найкращих книг усіх часів журналу Ньюсвік (англ.))
  7. Номер 59 у Рейтингу 100 найкращих книг усіх часів журналу Ньюсвік (Newsweek's Top 100 Books — список 100 найкращих книг усіх часів журналу Ньюсвік (англ.))
  8. Назва роману надихнута уривком з нього: «In Africa a thing is true at first light and a lie by noon and you have no more respect for it than for the lovely, perfect weed-fringed lake you see across the sun-baked plain. You have walked across that plain in the morning and you know that no such lake is there. But now it is there, absolutely true, beautiful and believable», де дійсно йдеться про марево, але уривок дає підставу і для іншої назви роману українською мовою — «Те, що правдиве на світанку».
  9. Зміст за 2004 рік Всесвіт
  10. Вперше Гемінґвей українською у сучасній Україні! Видавництво Старого Лева
  11. Ернест Гемінґвей: українське перезавантаження. Видавництво Старого Лева. Процитовано 2017-08-02. 

Посилання[ред.ред. код]

Ернест Хемінгуей Це незавершена стаття про американського письменника.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.