Мілунка Савич

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Савич.
Мілунка Савич
серб. Милунка Савић
Народження24 червня 1890(1890-06-24)
Koprivnica, Novi Pazard, Нові Пазар, Сербія[1]
Смерть5 жовтня 1973(1973-10-05)[2] (83 роки)
Белград, СФРЮ[1]
ПохованняНовий цвинтар
Країна Сербія
Званнясержант
Війни / битвиДруга Балканська війна, Перша світова війна, Облога Шкодера (1912-1913), Битва біля Колубаре і Battle of Kajmakchaland
Нагороди
Воєнний хрест 1914–1918 орден Зірки Карагеоргія офіцер ордена Почесного легіону Кавалер ордена Почесного легіону Medal for Bravery
CMNS: Мілунка Савич у Вікісховищі

Мілунка Савич-Глігоревич (серб. Милунка Савић–Глигоревић; нар. 24 червня 1890[3], Копрівніца — пом. 5 жовтня 1973, Белград) — сербська героїня Балканських війн та Першої світової війни, наредник (сержант) 2-го Залізного піхотного полку імені князя Михайла армії Королівства Сербія, кавалер п'яти орденів (Сербії, Франції, Англії, Росії). Володарка найбільшої кількості нагород серед військовослужбовиць Сербії[4]. Одна з найвідоміших воячок на фронтах Першої світової війни. Поранена в боях як мінімум 9 разів, за видатну хоробрість прозвана французами «Сербською Жанною д'Арк».

Біографія

[ред. | ред. код]

Ранні роки

[ред. | ред. код]

Датою народження Мілунки Савич вважається 24 червня 1890, хоча в її особовій справі у військових архівах вказується інша — 28 червня 1892[5]. Місце народження — село Копрівніца близько Йошаничка-Лазні (нині громада Нові-Пазар, Сербія)[6]. Батьки: Данінца і Раденко Савіч. Мала молодших[7] сестер Міону і Славку та брата Мілана[8]. Хоча виросла вродливою, про шлюб Мілунка не думала.

Балканські війни

[ред. | ред. код]

Після того, як у 1912 році був виданий Указ про мобілізацію з 30 вересня по 3 жовтня, 22-літня Савич за власним бажанням вирушила на призовний пункт в Белграді і зареєструвалася під ім'ям Мілун Савич[9]. В обох Балканських війнах 1912 і 1913 років воювала під чоловічим псевдонімом. Через рік, коли поранена в битві на річці Брегальніці Савич потрапила в шпиталь, лікарі викрили її стать[10]. Савич викликали до командира для пояснень. Командування не виявляло особливого бажання карати воячку, оскільки вона не порушувала військовий статут і боролася пліч-о-пліч з чоловіками в сербській армії, не поступаючись їм. Їй запропонували перевестися в санітарки чи сестри милосердя, проте Савич відмовилася і сказала, що хоче битися на передовій. Командир заявив, що подумає і завтра прийме рішення, у відповідь на що Савич заявила про готовність чекати відповіді протягом будь-якого часу. Через годину командир повернувся з дозволом її продовжити службу в піхоті[11][12].

Перша світова війна

[ред. | ред. код]
Мілунка Савич з орденом Зірки Карагеоргія

Мілунка Савич в 1914 році записалася в сербську армію вже доброволицею. У Першу світову служила в 2-му Залізному піхотному полку імені князя Михайло. У тому ж полку билася доброволиця Флора Сандес, шотландка за походженням. Савич брала участь у Колубарській битві як «бомбаш» (гренадер), проявила відвагу і була нагороджена орденом Зірки Карагеоргія з мечами. Восени 1915 року в Македонії важко поранена в голову і відправлена до шпиталю в Албанії. Через кілька місяців повернулася на фронт, де продовжила воювати влітку і восени 1916 року. Під час битви при Каймакчалані в районі Чорної річки Залізний полк воював у складі 122-ї французької колоніальної дивізії: Савич тоді взяла в полон відразу 23 болгарських солдата[13][14]. За свою звитягу у війні була нагороджена французьким Орденом почесного легіону (офіцер) та французьким Військовим хрестом із золотою пальмою (єдина жінка-військовослужбовиця у світі — кавалер французького Військового хреста Першої світової)[15], сербською медаллю Мілоша Обіліча «За хоробрість», британським орденом Святого Михайла і Святого Георгія 3-го ступеня та російським Георгіївським хрестом 4-го ступеня.

Забуття в міжвоєнні роки

[ред. | ред. код]

Після війни Мілунка Савич працювала в Боснії кухаркою, медсестрою і швачкою на текстильній фабриці, де шили військове обмундирування[16]. У 1922 році одружилася з уродженцем Мостара Велько Глігоревічем, молодшим на 8 років[17]. Народила дочку Мілену і вдочерила ще трьох: Мілку, знайдену на залізничній станції в Сталаче, Радмілу-Вишню (1921—2004), свою племінницю, та Зорку, взяту з дитячого будинку в Далмації, хвору на менінгіт[18]. Чоловік, який працював на пошті, невдовзі переїхав в Баню-Луку і кинув Мілунку з дітьми[19].

На початку 1920-х Савич за військові заслуги отримала землю в селі Степановічево недалеко від Нового-Саду, де з сестрою Славкою побудувала будинок і стала займатися хліборобством. Там їй доводилося самотужки виховувати дітей у відсутності чоловіка. Пізніше у пошуках кращого життя вирушила з дочками до Белграду шукати роботу. У 1929 році влаштувалась прибиральницею в кабінеті директора банку Hipotekarna Banka, де пропрацювала більшу частину життя. Про Мілунку Савич та її військові заслуги в Югославії фактично ніхто не згадував, військову пенсію вона не отримувала. Пропозицію переїхати у Францію і отримувати там пенсію відхилила, залишившись жити у Белграді. Всього Савич виростила 30 названих дітей. Втім, її запрошували за кордон на різні ювілеї, військові урочистості та заходи в пам'ять загиблих солдатів. На зустрічі з товаришами по службі Мілунка з'явилася в народному костюмі шумадійских сербів та всіх своїх орденах і медалях[20].

Друга світова і подальша життя

[ред. | ред. код]

Під час Другої світової війни Мілунка Савич керувала невеликим польовим шпиталем у Вождоваце, де лікувала поранених. Після окупації Сербії запрошена на урочисту вечерю у Мілана Недича, де був запрошений і німецький генералітет. Савич відхилила пропозицію, проте хтось з офіцерів проговорився, що чув про сербську жінку, яка билася проти Троїстого союзу у Першій світовій війні[21]. Савич відразу ж заарештувала окупаційна поліція і відправила в концтабір Баніца, де вона пробула близько року.

Після визволення Югославії та встановлення соціалістичної влади Савич нарешті за законом стала отримувати пенсію. Вона продовжила жити у своєму будинку в Вождоваце в оточенні онуків і по сусідству з ветеранами воєн (наприкінці 1950-х рідна донька Мілена поїхала працювати в шпиталь). Будинок руйнувався, що викликало занепокоєння і в Савич, і у її знайомих. На зустрічі з учасниками Народно-визвольної війни Югославії Савич розповіла про свої подвиги, чим вразила і рядових солдатів, і вищий командний склад[22]. Дізнавшись про її тяжке становище, військові стали вимагати від влади надати ветеранці пристойніший будинок. Тиск преси був настільки сильним, що в 1972 році Белградське міське зібрання змушене було виділити їй квартиру в будинку на 4-му поверсі, в якому, однак, не було ліфта. Будинок розташовувався у кварталі Братів Ерковіч.

Нагороди

[ред. | ред. код]

Мілунка Савич є власницею найбільшої кількості нагород серед жінок часів Першої світової війни. З них відомі наступні[23][24]:

Вітчизняні

[ред. | ред. код]
  • Золотий королівський Орден Зірки Карагеоргія з мечами (1917)
  • Золота медаль Мілоша Обіліча «За хоробрість»
  • Пам'ятна медаль визволення і об'єднання
  • Албанська пам'ятна медаль

Іноземні нагороди

[ред. | ред. код]

Пам'ять

[ред. | ред. код]
Надгробный памятник на Новом кладбище в Белграде

У Вождоваце вулиця, на якій розташований будинок Савич, носить ім'я героїні Першої світової війни, встановлена пам'ятна дошка. У Йошаничка-Бані встановлено пам'ятник в натуральну величину скульптора Любиші Манчича[25]. Втім, онук Савич стверджує, що скульптор не розмовляв з родичами під час виготовлення пам'ятника, тому зображена жінка не схожа на Мілунку. У Белграді є вулиця Мілунки Савич.

Останки Савич були перенесені з сімейного кладовища на Алею Велетнів лише 10 листопада 2013[26]р. За деякими даними, перепоховання здійснювалося під виконання пісні «Тамо далеко»[27] з усіма належними військовими та державними почестями, що не зовсім відповідає істині: почесті як такі не виявлялися, але на похоронах з промовами про Савич виступали офіцери Югославської народної армії і члени спільнот ветеранів. Об'єднання солдатів-добровольців, які брали участь у війнах 1912—1918 років, в особі дітей і онуків надали посмертно Мілунці Савіч звання почесного члена об'єднання.

Вулиці Мілунки Савич є в таких містах, як Валево, Зренянін, Ягодина, Кралєво, Косьерич, Крушевац[28], Младеновац[29], Ніш, Парачин, Шабац[30], Степановичево та Йошаничка-Лазня.

Радіо і телебачення Сербії у жовтні 2013 року показало на державних телеканалах документальний фільм Слачани Заріч і Івани Стівенс про Савич. У Військовому музеї Белграда відкривалася мультимедійна виставка, присвячена військовослужбовцям: вона тривала з вересня по жовтень 2013 року. 28 січня 2014 року Міленко Павлов представив свій фільм «Почесний легіон — Мілунка Савич», прем'єрний показ відбувся в кінотеатрі «Академія 28» в Белграді.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #1052561241 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ https://pantheon.world/profile/person/Milunka_Savić
  3. ↑ Angelina (6 июля 2011, 12:19:54 am). Milunka Savić (1890—1973). Riznica Srpska. Архів оригіналу за 25 серпня 2017. Процитовано 21 квітня 2016.
  4. ↑ Бранко Станковић (Суббота, 20 октября 2012, 18:30). Квадратура круга (серб.). РТС. Архів оригіналу за 27 березня 2022. Процитовано 21 квітня 2016.
  5. ↑ О Милунки Савић. Биографија. milunkasavic.rs. Архів оригіналу за 2 травня 2016. Процитовано 21 квітня 2016.
  6. ↑ Јошаничка Бања (серб.). Српско Благо. 23 июля 2012. Архів оригіналу за 15 березня 2014. Процитовано 21 квітня 2016.
  7. ↑ Пешић, Новица (9 сентября 2013). Одмена млађем брату (серб.). Вечерње новости. Архів оригіналу за 8 червня 2019. Процитовано 21 квітня 2016.
  8. ↑ Ђурић, Антоније (15 февраля 2008). Ђаковац, Александар (ред.). Милункин пут до легенде - Из књиге „Жене Солунци говоре“. Православље (серб.). Београд: СПЦ. 982. ISSN 0555-0114. Архів оригіналу за 9 лютого 2015. Процитовано 21 квітня 2016.
  9. ↑ Пешић, Новица (10 сентября 2013). Одзив као у сватове!. novosti.rs. Вечерње новости. Архів оригіналу за 8 червня 2019. Процитовано 21 квітня 2016.
  10. ↑ Пешић, Новица. Строј каплара Милунке. novosti.rs (серб.). Вечерње новости. Архів оригіналу за 22 вересня 2018. Процитовано 21 квітня 2016.
  11. ↑ 5 of the Fiercest One-Liners in History | Mental Floss. mentalfloss.com. Архів оригіналу за 23 лютого 2019. Процитовано 21 квітня 2016.
  12. ↑ Therese Oneill (3 сентября 2013, 10:20 AM). 6 of the fiercest one-liners in history. The Week. Yahoo News. Архів оригіналу за 8 червня 2019. Процитовано 21 квітня 2016.
  13. ↑ Петровић, Светлана. [сабор.срб/чланци/187 Милунка Савић]. сабор.срб. Удружење Сабор Срба и пријатеља Срба. Процитовано 21 квітня 2016. {{cite web}}: Перевірте схему |url= (довідка)
  14. ↑ Женская рать. Lenta.ru. 8 марта 2015. Архів оригіналу за 2 червня 2016. Процитовано 21 квітня 2016.
  15. ↑ Милунка међу бомбашима («Вечерње новости», 20. април 2013) [Архівовано 23 січня 2018 у Wayback Machine.], приступљено 21. априла 2013.(серб.)
  16. ↑ Посмртни остаци Милунке Савић положени у Алеју великана. beograd.rs (серб.). Град Београд. 10 ноября 2013. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 21 квітня 2016.
  17. ↑ Зарић, Слађана (7 октября 2013). Милунка Савић – хероина Великог рата. rts.rs (серб.). РТС. Архів оригіналу за 27 березня 2022. Процитовано 21 квітня 2016.
  18. ↑ Пешић, Новица (19 сентября 2013). Лекција оца Раденка. novosti.rs. Вечерње новости. Архів оригіналу за 8 лютого 2017. Процитовано 21 квітня 2016.
  19. ↑ Лопушина, Марко (12 марта 2011). Милунка Савић: Хероина, па чистачица. novosti.rs (серб.). Вечерње новости. Архів оригіналу за 16 січня 2021. Процитовано 21 квітня 2016.
  20. ↑ Кривокапић, Бранислав (8 августа 2010). Пред Милунка су и генерали салутирали. blic.rs (серб.). Блиц онлајн. Архів оригіналу за 8 грудня 2015. Процитовано 21 квітня 2016.
  21. ↑ Srbija u vrtlogu Prvog Svetskog Rata. index.hr. 27 червня 2009. Архів оригіналу за 5 червня 2008. Процитовано 8 липня 2010.
  22. ↑ Milunka Savić, jedina žena na svetu nosilac francuskog odlikovanja Ratni krst sa zlatnom palminom granom. Beogradska Ka5anija. 4 листопада 2009. Архів оригіналу за 17 листопада 2020. Процитовано 21 квітня 2016.
  23. ↑ У Дому Војске отворена изложба посвећена Милунки Савић. mod.gov.rs. Министарство одбране Републике Србије. 25 сентября 2013. Архів оригіналу за 11 листопада 2013. Процитовано 21 квітня 2016.
  24. ↑ Решење о промени назива улице Берберска-болница ђ у улицу Милунка Савић у Зрењанину (PDF). zrenjanin.rs. Званична презентација града Зрењанина. 4 февраля 2013. Архів оригіналу (PDF) за 4 березня 2016. Процитовано 21 квітня 2016.
  25. ↑ Пешић, Новица (22 сентября 2013). Власт огрешила душу. novosti.rs (серб.). Вечерње новости. Архів оригіналу за 9 березня 2017. Процитовано 21 квітня 2016.
  26. ↑ Хероина која личи на своју земљу. rts.rs. РТС. 10 ноября 2013. Архів оригіналу за 27 березня 2022. Процитовано 21 квітня 2016.
  27. ↑ Милунка Савић сахрањена у Алеји великана уз мелодију песме Тамо далеко («Вечерње новости», 10. новембар 2013) [Архівовано 14 листопада 2017 у Wayback Machine.](серб.)
  28. ↑ Нови и стари називи улица. krusevac.rs. Град Крушевац. 10 сентября 2010. Архів оригіналу за 3 травня 2016. Процитовано 21 квітня 2016.
  29. ↑ Нови називи улица (PDF). mladenovac.rs. Градска општина Младеновац. Архів оригіналу (PDF) за 13 травня 2016. Процитовано 21 квітня 2016.
  30. ↑ План града. sabac.org. Град Шабац. Архів оригіналу за 20 жовтня 2013. Процитовано 21 квітня 2016.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Мілунка_Савич&oldid=42028000