Олександріявугілля

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Олександріявугілля
Типхолдингова компанія і гірниче підприємство
Спеціалізаціябуровугільна промисловість
Засновано1976
Закриття (ліквідація)2006[1]
Штаб-квартираОлександрія
Код ЄДРПОУ05402737

ДХК «Олександріявугілля» — державна холдингова компанія, що знаходилась в Олександрії, і включала великий комплекс підприємств буровугільної галузі.

Загальний опис

[ред. | ред. код]

Видобувала і переробляла вугілля Дніпровського вугільного басейну. Як виробниче об'єднання утворена в 1976, протягом свого існування неодноразово змінювала назву. В період максимального розвитку компанія включала 3 шахти, 7 розрізів, 2 брикетні фабрики, 2 теплоелектроцентралі, рудоремонтний завод, ремонтно-механічні цехи та інші підрозділи.

Адреса колишнього офісу: 28000, пр. Леніна, 77, м. Олександрія, Кіровоградська область.

Особливості видобутку вугілля

[ред. | ред. код]

Пласти відрізняються невеликою глибиною залягання (15-200 м), великою обводненістю, вмісні породи нестійкі, потужність пластів 2-10 м. Видобуток вугілля на шахтах здійснювався на глиб. бл. 100 м, на розрізах — до 90 м.

Шахтні поля були розкриті вертикальними і похилими стовбурами; застосовувалася стовпова система розробки. Очисна виїмка велася механізованими комплексами.

Розрізи забезпечені транспортно-відвальними мостами з екскаваторами безперервної дії. Використовуються одноковшові і багатоковшові екскаватори, роторні комплекси. Транспортні засоби: тепловози, електровози, автосамоскиди, конвеєри.

Історія

[ред. | ред. код]

В Олександрії, яку називають містом вугільників, буровугільна промисловість більше як півстоліття займала домінантне положення у структурі промислового виробництва. Перша спроба промислового видобутку вугілля була здійснена на початку XX століття і закінчилась невдачею. Розвиток буровугільного комплексу розпочався за радянської влади.

На підприємствах буровугільного комплексу працювало близько 15 тис. чол. Розквіт припав на кінець 1980-тих рр. початок 1990-тих. Тоді вугілля видобувалось на семи розрізах і трьох шахтах. На унікальному заводі гірського воску з бурого вугілля вироблявся озокерит.

Видобувні підприємства[2]

Затоплений Костянтинівський вугільний розріз (травень 2021)

Розрізи:

Затоплений Морозівський вугільний розріз (травень 2021)

Шахти:

  • Верболозівська
  • Ведмежоярська
  • Світлопільська

На середину 2000-них кількість робітників скоротилась до бл. 6 тисяч. До складу колишнього ДХК «Олександріявугілля» входило 12 структурних підрозділів та 6 дочірніх підприємств. Видобуток вугілля в середньому за рік становив 900 тис. тонн і вівся лише найбільш маловитратним відкритим способом — вугільними розрізами Костянтинівський та Морозовський, розріз Протопопівський практично не працював. Так у 2003 р. видобуто 637 тис. т вугілля, в тому числі Морозівський розріз — 266 тис. т, Костянтинівський — 332 тис. т, Протопопівський — 39 тис. т.

Перероблення вугілля здійснювали брикетна фабрика «Димитрівська» та «Байдаківська», де виготовлялось буровугільних брикетів близько 130 тис. т за рік. На ТЕЦ-1-2 та на ТЕЦ-3 вироблялась теплова та електрична енергія. В складі «Олександріявугілля» працював Олександрійський рудоремонтний завод, що був оснащений унікальним металообробним обладнанням, гідравлічними пресами, ливарним виробництвом.

Закриття

[ред. | ред. код]

Надалі, через тяжке фінансове становище підприємства Олександріявугілля були передані в оренду ТОВ «Енерговугілля» і «Експлерент». Проте становище це не покращило. На 2009 р. практично всі підприємства припинили своє існування, а колективи звільнені, часто з грубим порушенням законодавства.[3] На 2015 рік буровугільний комплекс складався з кількох підприємств: ДХК «Олександріявугілля», ДП «Трест «Олександріярозрізобуд» та ДП «Бурвугілля». Борги із заробітної плати звільненим шахтарям сягають 8 мільйонів гривень.[4]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. https://youcontrol.com.ua/catalog/company_details/05402737/
  2. Географія рідного краю. Ф. Н. Спектор, С. М. Рубін. Київ — 1996. ISBN 966-557-004-8
  3. Архівована копія. Архів оригіналу за 20 червня 2020. Процитовано 19 червня 2020.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  4. Архівована копія. Архів оригіналу за 19 липня 2021. Процитовано 19 червня 2020.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]