Пенелопа Фіцджеральд

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Фіцджеральд.
Пенелопа Фіцджеральд
Penelope Fitzgerald
Ім'я при народженніPenelope Knox
Народилася17 грудня 1916(1916-12-17)
Лінкольн
Померла28 квітня 2000(2000-04-28) (83 роки)
Лондон
ПохованняКладовище Гемпстедd
ГромадянствоВелика Британія Велика Британія
Діяльністьписьменниця
Сфера роботиписьмо
Alma materСомервілл-коледж[1]
Мова творіванглійська
Magnum opusThe Bookshopd[2] і Offshored[3]
БатькоE. V. Knoxd[1]
МатиChristina C. Hicksd
ПреміїБукерівська премія
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Пенело́па Мері Нокс, у шлюбі Фіцджеральд (англ. Penelope Fitzgerald; 1916, Лінкольн — 2000, Лондон) — англійська романістка, поетеса, есеїстка та біографка, володарка Букерівської премії.[5] У 2008 році The Times включив її у список «50 найвизначніших британських письменників з 1945 року».[6] У 2012 році The Observer назвав її останній роман, «Блакитна квітка», одним з «десяти найкращих історичних романів».[7]

Біографія

[ред. | ред. код]

Пенелопа Мері Нокс народилася в Олд-Бішопс-Пелес, Лінкольн, Англія, у сім'ї Едмунда Нокса, видавця журналу «Punch», і Крістіни Гікс, дочки Едварда Гікса, лінкольнського єпископа, і однієї з перших жінок-студенток Оксфорду (Сомервіль коледж). Племінниця теолога і письменника-криміналіста Рональда Нокса, криптографа Діллвіна Нокса, біблієзнавця Вілфред Нокс і романістки та біографки Вініфред Пек.[8] Пізніше вона писала:

Коли я була мала, то сприймала батька і трьох дядьків як належне і мені ніколи не спадало на думку, що всі інші не такі, як вони. Пізніше я виявила, що це помилка, але так ніколи і не призвичаїлася до цього. Припускаю, вони були незвичними, але я досі вважаю, що саме вони були правильними, і якщо світ з ними не згоден, то я не згодна зі світом.[9]
Оригінальний текст (англ.)
When I was young I took my father and my three uncles for granted, and it never occurred to me that everyone else wasn't like them. Later on, I found that this was a mistake, but I've never quite managed to adapt myself to it. I suppose they were unusual, but I still think that they were right, and insofar as the world disagrees with them, I disagree with the world.

Вона навчалася у Соммервільському коледжі Оксфордського університету, який закінчила у 1938 році, студентська газета «Isis» назвала її «Жінкою року».[5] Під час Другої світової війни працювала у BBC і у 1942 році одружилася з Десмондом Фіцджеральдом, з яким познайомилася у 1940 році в Оксфорді. Коли вони зустрілися, він завербувався солдатом у Irish Guards. Через півроку після одруження підрозділ чоловіка було відправлено до Північної Африки. Він отримав Воєнний хрест у кампанії в Лівійській пустелі, але повернувшись до цивільного життя, став алкоголіком.[5]

На початку 1950-х Пенелопа з чоловіком жили у Гемпстеді, Лондон, де вона виросла, і спільно редагували журнал «World Review», де вперше у Великій Британії було опубліковано твір Селінджера «For Esmé with Love and Squalor», а також твори Бернарда Маламуда, Нормана Мейлера та Альберто Моравії. Фіцджеральд також писала у журнал про літературу, музику та скульптуру. Невдовзі чоловіка позбавили ліцензії за підробку чеків. Це призвело до бідності Фіцджеральдів; певний час вони навіть були безпритульні і чотири місяця жили у центрі для бездомних. 11 років вони прожили у державному соціальному житлі. Щоб прогодувати сім'ю, Пенелопа працювала у театральній школі Italia Conti Academy та Queen's Gate School, де серед її учнів була Камілла Шанд (тепер королева-консорт Великої Британії). Також вона вчителювала на підготовчих курсах, де її серед її учениць були Анна Вінтур, Гелена Бонем Картер (фактично Пенелопа Фіцджеральд викладала до 70 років).[5] Вона також працювала у книгарні в Суффолку.

У шлюбі мала троє дітей: син Вальпі і дві дочки, Тіна й Марія.[5]

Літературна творчість

[ред. | ред. код]

Літературну кар'єру Пенелопа Фіцджеральд розпочала у 1975 у віці 58 років, опублікувавши біографію митця-прерафаеліта Едварда Берн-Джонса. Через два роки вийшла «Брати Нокс», спільна біографія її батька та дядьків, у якій вона жодного разу не згадує себе на ім'я. Пізніше, у 1977 році вона публікує перший роман «Золоте дитя», комічний детектив, дія якого відбувається в музеї, навіяний манією навколо Тутанхамона у 1970-х. Роман був написаний, щоб розрадити її смертельно хворого чоловіка, який помер у 1976 році.

За наступні п'ять років вона опублікувала чотири романи, кожен з яких певним чином пов'язаний з її власним досвідом. У романі «Книгарня» (The Bookshop, 1978), який потрапив у короткий список престижної Букерівської премії, дія відбувається довкола книжкового магазину у вигаданому східноанглійському місті Гардборо; поміщений у 1959 рік, центральною подією роман має рішення магазину продавати «Лоліту».[10]

У 1979 році Пенелопа Фіцджеральд отримала Букерівську премію за роман «При березі» (Offshore), дія якого відбувається серед будинків-човнів у Баттерсі в 1961 році.

У 1999 вона отримала Золоту нагороду ПЕН від Англійського ПЕН-клубу за «визначне служіння літературі все життя».[11][12]

Бібліографія

[ред. | ред. код]

Біографії

[ред. | ред. код]

Романи

[ред. | ред. код]
  • Золоте дитя (The Golden Child) (1977)
  • Книгарня (The Bookshop) (1978)
  • При березі (Offshore (1979)
  • Людські голоси (Human Voices) (1980)
  • У Фредді (At Freddie's (1982)
  • Невинність (Innocence) (1986)
  • Початок весни (The Beginning of Spring) (1988)
  • Ворота ангелів (The Gate of Angels) (1990)
  • Блакитна квітка (The Blue Flower (1995, ВБ, 1997, США)

Збірки оповідань

[ред. | ред. код]
  • Засоби втечі (The Means of Escape) (2000)
    • Видання у м'якій обкладинці (2001) містить дві додаткові новели

Есе й огляди

[ред. | ред. код]
  • Дім повітря (A House of Air) (2005)

Листи

[ред. | ред. код]
  • І я думаю про тебе. Листи Пенелопи Фіцджеральд (So I Have Thought of You. The Letters of Penelope Fitzgerald) (2008)

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Blain V., Grundy I., Clements P. The Feminist Companion to Literature in English: Women Writers from the Middle Ages to the Present — 1990. — P. 377.
  2. ↑ https://openlibrary.org/works/OL20787W/The_bookshop
  3. ↑ https://openlibrary.org/works/OL20790W/Offshore
  4. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  5. ↑ а б в г д Alan Hollinghurst (4 грудня 2014). The Victory of Penelope Fitzgerald. New York Review of Books. 61 (19).
  6. ↑ (5 January 2008). The 50 greatest British writers since 1945 [Архівовано 2011-09-06 у Wayback Machine.]. The Times. Retrieved on 2010-02-01.
  7. ↑ Skidelsky, William (13 травня 2012). The 10 best historical novels. The Observer. Guardian Media Group. Процитовано 13 травня 2012.
  8. ↑ Jenny Turner, «In the Potato Patch: Review of Penelope Fitzgerald: A Life» by Hermione Lee", London Review of Books, 19 December 2013
  9. ↑ [1]
  10. ↑ «review of her published correspondence», The Independent 24 August 2008
  11. ↑ Golden Pen Award, official website. English PEN. Архів оригіналу за 21 листопада 2012. Процитовано 3 грудня 2012.
  12. ↑ Cathy Hartley (2003). A Historical Dictionary of British Women. Psychology Press. с. 349.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Пенелопа_Фіцджеральд&oldid=43631994