Мілунка Савич

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Савіч Мілунка)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Мілунка Савич
серб. Милунка Савић
Народження24 червня 1890(1890-06-24)
Koprivnica, Novi Pazard, Нові Пазар, Сербія[1]
Смерть5 жовтня 1973(1973-10-05)[2] (83 роки)
Белград, СФРЮ[1]
ПохованняНовий цвинтар
Країна Сербія
Званнясержант
Війни / битвиДруга Балканська війна, Перша світова війна, Облога Шкодера (1912-1913), Битва біля Колубаре і Battle of Kajmakchaland
Нагороди
Воєнний хрест 1914–1918 орден Зірки Карагеоргія офіцер ордена Почесного легіону Кавалер ордена Почесного легіону Medal for Bravery

Мілунка Савич-Глігоревич (серб. Милунка Савић–Глигоревић; нар. 24 червня 1890[3], Копрівніца — пом. 5 жовтня 1973, Белград) — сербська героїня Балканських війн та Першої світової війни, наредник (сержант) 2-го Залізного піхотного полку імені князя Михайла армії Королівства Сербія, кавалер п'яти орденів (Сербії, Франції, Англії, Росії). Володарка найбільшої кількості нагород серед військовослужбовиць Сербії[4]. Одна з найвідоміших воячок на фронтах Першої світової війни. Поранена в боях як мінімум 9 разів, за видатну хоробрість прозвана французами «Сербською Жанною д'Арк».

Біографія

[ред. | ред. код]

Ранні роки

[ред. | ред. код]

Датою народження Мілунки Савич вважається 24 червня 1890, хоча в її особовій справі у військових архівах вказується інша — 28 червня 1892[5]. Місце народження — село Копрівніца близько Йошаничка-Лазні (нині громада Нові-Пазар, Сербія)[6]. Батьки: Данінца і Раденко Савіч. Мала молодших[7] сестер Міону і Славку та брата Мілана[8]. Хоча виросла вродливою, про шлюб Мілунка не думала.

Балканські війни

[ред. | ред. код]

Після того, як у 1912 році був виданий Указ про мобілізацію з 30 вересня по 3 жовтня, 22-літня Савич за власним бажанням вирушила на призовний пункт в Белграді і зареєструвалася під ім'ям Мілун Савич[9]. В обох Балканських війнах 1912 і 1913 років воювала під чоловічим псевдонімом. Через рік, коли поранена в битві на річці Брегальніці Савич потрапила в шпиталь, лікарі викрили її стать[10]. Савич викликали до командира для пояснень. Командування не виявляло особливого бажання карати воячку, оскільки вона не порушувала військовий статут і боролася пліч-о-пліч з чоловіками в сербській армії, не поступаючись їм. Їй запропонували перевестися в санітарки чи сестри милосердя, проте Савич відмовилася і сказала, що хоче битися на передовій. Командир заявив, що подумає і завтра прийме рішення, у відповідь на що Савич заявила про готовність чекати відповіді протягом будь-якого часу. Через годину командир повернувся з дозволом її продовжити службу в піхоті[11][12].

Перша світова війна

[ред. | ред. код]
Мілунка Савич з орденом Зірки Карагеоргія

Мілунка Савич в 1914 році записалася в сербську армію вже доброволицею. У Першу світову служила в 2-му Залізному піхотному полку імені князя Михайло. У тому ж полку билася доброволиця Флора Сандес, шотландка за походженням. Савич брала участь у Колубарській битві як «бомбаш» (гренадер), проявила відвагу і була нагороджена орденом Зірки Карагеоргія з мечами. Восени 1915 року в Македонії важко поранена в голову і відправлена до шпиталю в Албанії. Через кілька місяців повернулася на фронт, де продовжила воювати влітку і восени 1916 року. Під час битви при Каймакчалані в районі Чорної річки Залізний полк воював у складі 122-ї французької колоніальної дивізії: Савич тоді взяла в полон відразу 23 болгарських солдата[13][14]. За свою звитягу у війні була нагороджена французьким Орденом почесного легіону (офіцер) та французьким Військовим хрестом із золотою пальмою (єдина жінка-військовослужбовиця у світі — кавалер французького Військового хреста Першої світової)[15], сербською медаллю Мілоша Обіліча «За хоробрість», британським орденом Святого Михайла і Святого Георгія 3-го ступеня та російським Георгіївським хрестом 4-го ступеня.

Забуття в міжвоєнні роки

[ред. | ред. код]

Після війни Мілунка Савич працювала в Боснії кухаркою, медсестрою і швачкою на текстильній фабриці, де шили військове обмундирування[16]. У 1922 році одружилася з уродженцем Мостара Велько Глігоревічем, молодшим на 8 років[17]. Народила дочку Мілену і вдочерила ще трьох: Мілку, знайдену на залізничній станції в Сталаче, Радмілу-Вишню (1921—2004), свою племінницю, та Зорку, взяту з дитячого будинку в Далмації, хвору на менінгіт[18]. Чоловік, який працював на пошті, невдовзі переїхав в Баню-Луку і кинув Мілунку з дітьми[19].

На початку 1920-х Савич за військові заслуги отримала землю в селі Степановічево недалеко від Нового-Саду, де з сестрою Славкою побудувала будинок і стала займатися хліборобством. Там їй доводилося самотужки виховувати дітей у відсутності чоловіка. Пізніше у пошуках кращого життя вирушила з дочками до Белграду шукати роботу. У 1929 році влаштувалась прибиральницею в кабінеті директора банку Hipotekarna Banka, де пропрацювала більшу частину життя. Про Мілунку Савич та її військові заслуги в Югославії фактично ніхто не згадував, військову пенсію вона не отримувала. Пропозицію переїхати у Францію і отримувати там пенсію відхилила, залишившись жити у Белграді. Всього Савич виростила 30 названих дітей. Втім, її запрошували за кордон на різні ювілеї, військові урочистості та заходи в пам'ять загиблих солдатів. На зустрічі з товаришами по службі Мілунка з'явилася в народному костюмі шумадійских сербів та всіх своїх орденах і медалях[20].

Друга світова і подальша життя

[ред. | ред. код]

Під час Другої світової війни Мілунка Савич керувала невеликим польовим шпиталем у Вождоваце, де лікувала поранених. Після окупації Сербії запрошена на урочисту вечерю у Мілана Недича, де був запрошений і німецький генералітет. Савич відхилила пропозицію, проте хтось з офіцерів проговорився, що чув про сербську жінку, яка билася проти Троїстого союзу у Першій світовій війні[21]. Савич відразу ж заарештувала окупаційна поліція і відправила в концтабір Баніца, де вона пробула близько року.

Після визволення Югославії та встановлення соціалістичної влади Савич нарешті за законом стала отримувати пенсію. Вона продовжила жити у своєму будинку в Вождоваце в оточенні онуків і по сусідству з ветеранами воєн (наприкінці 1950-х рідна донька Мілена поїхала працювати в шпиталь). Будинок руйнувався, що викликало занепокоєння і в Савич, і у її знайомих. На зустрічі з учасниками Народно-визвольної війни Югославії Савич розповіла про свої подвиги, чим вразила і рядових солдатів, і вищий командний склад[22]. Дізнавшись про її тяжке становище, військові стали вимагати від влади надати ветеранці пристойніший будинок. Тиск преси був настільки сильним, що в 1972 році Белградське міське зібрання змушене було виділити їй квартиру в будинку на 4-му поверсі, в якому, однак, не було ліфта. Будинок розташовувався у кварталі Братів Ерковіч.

Нагороди

[ред. | ред. код]

Мілунка Савич є власницею найбільшої кількості нагород серед жінок часів Першої світової війни. З них відомі наступні[23][24]:

Вітчизняні

[ред. | ред. код]
  • Золотий королівський Орден Зірки Карагеоргія з мечами (1917)
  • Золота медаль Мілоша Обіліча «За хоробрість»
  • Пам'ятна медаль визволення і об'єднання
  • Албанська пам'ятна медаль

Іноземні нагороди

[ред. | ред. код]

Пам'ять

[ред. | ред. код]
Надгробный памятник на Новом кладбище в Белграде

У Вождоваце вулиця, на якій розташований будинок Савич, носить ім'я героїні Першої світової війни, встановлена пам'ятна дошка. У Йошаничка-Бані встановлено пам'ятник в натуральну величину скульптора Любиші Манчича[25]. Втім, онук Савич стверджує, що скульптор не розмовляв з родичами під час виготовлення пам'ятника, тому зображена жінка не схожа на Мілунку. У Белграді є вулиця Мілунки Савич.

Останки Савич були перенесені з сімейного кладовища на Алею Велетнів лише 10 листопада 2013[26]р. За деякими даними, перепоховання здійснювалося під виконання пісні «Тамо далеко»[27] з усіма належними військовими та державними почестями, що не зовсім відповідає істині: почесті як такі не виявлялися, але на похоронах з промовами про Савич виступали офіцери Югославської народної армії і члени спільнот ветеранів. Об'єднання солдатів-добровольців, які брали участь у війнах 1912—1918 років, в особі дітей і онуків надали посмертно Мілунці Савіч звання почесного члена об'єднання.

Вулиці Мілунки Савич є в таких містах, як Валево, Зренянін, Ягодина, Кралєво, Косьерич, Крушевац[28], Младеновац[29], Ніш, Парачин, Шабац[30], Степановичево та Йошаничка-Лазня.

Радіо і телебачення Сербії у жовтні 2013 року показало на державних телеканалах документальний фільм Слачани Заріч і Івани Стівенс про Савич. У Військовому музеї Белграда відкривалася мультимедійна виставка, присвячена військовослужбовцям: вона тривала з вересня по жовтень 2013 року. 28 січня 2014 року Міленко Павлов представив свій фільм «Почесний легіон — Мілунка Савич», прем'єрний показ відбувся в кінотеатрі «Академія 28» в Белграді.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б Deutsche Nationalbibliothek Record #1052561241 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. https://pantheon.world/profile/person/Milunka_Savić
  3. Angelina (6 июля 2011, 12:19:54 am). Milunka Savić (1890—1973). Riznica Srpska. Архів оригіналу за 25 серпня 2017. Процитовано 21 квітня 2016.
  4. Бранко Станковић (Суббота, 20 октября 2012, 18:30). Квадратура круга (серб.). РТС. Архів оригіналу за 27 березня 2022. Процитовано 21 квітня 2016.
  5. О Милунки Савић. Биографија. milunkasavic.rs. Архів оригіналу за 2 травня 2016. Процитовано 21 квітня 2016.
  6. Јошаничка Бања (серб.). Српско Благо. 23 июля 2012. Архів оригіналу за 15 березня 2014. Процитовано 21 квітня 2016.
  7. Пешић, Новица (9 сентября 2013). Одмена млађем брату (серб.). Вечерње новости. Архів оригіналу за 8 червня 2019. Процитовано 21 квітня 2016.
  8. Ђурић, Антоније (15 февраля 2008). Ђаковац, Александар (ред.). Милункин пут до легенде - Из књиге „Жене Солунци говоре“. Православље (серб.). Београд: СПЦ. 982. ISSN 0555-0114. Архів оригіналу за 9 лютого 2015. Процитовано 21 квітня 2016.
  9. Пешић, Новица (10 сентября 2013). Одзив као у сватове!. novosti.rs. Вечерње новости. Архів оригіналу за 8 червня 2019. Процитовано 21 квітня 2016.
  10. Пешић, Новица. Строј каплара Милунке. novosti.rs (серб.). Вечерње новости. Архів оригіналу за 22 вересня 2018. Процитовано 21 квітня 2016.
  11. 5 of the Fiercest One-Liners in History | Mental Floss. mentalfloss.com. Архів оригіналу за 23 лютого 2019. Процитовано 21 квітня 2016.
  12. Therese Oneill (3 сентября 2013, 10:20 AM). 6 of the fiercest one-liners in history. The Week. Yahoo News. Архів оригіналу за 8 червня 2019. Процитовано 21 квітня 2016.
  13. Петровић, Светлана. [сабор.срб/чланци/187 Милунка Савић]. сабор.срб. Удружење Сабор Срба и пријатеља Срба. Процитовано 21 квітня 2016. {{cite web}}: Перевірте схему |url= (довідка)
  14. Женская рать. Lenta.ru. 8 марта 2015. Архів оригіналу за 2 червня 2016. Процитовано 21 квітня 2016.
  15. Милунка међу бомбашима («Вечерње новости», 20. април 2013) [Архівовано 23 січня 2018 у Wayback Machine.], приступљено 21. априла 2013.(серб.)
  16. Посмртни остаци Милунке Савић положени у Алеју великана. beograd.rs (серб.). Град Београд. 10 ноября 2013. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 21 квітня 2016.
  17. Зарић, Слађана (7 октября 2013). Милунка Савић – хероина Великог рата. rts.rs (серб.). РТС. Архів оригіналу за 27 березня 2022. Процитовано 21 квітня 2016.
  18. Пешић, Новица (19 сентября 2013). Лекција оца Раденка. novosti.rs. Вечерње новости. Архів оригіналу за 8 лютого 2017. Процитовано 21 квітня 2016.
  19. Лопушина, Марко (12 марта 2011). Милунка Савић: Хероина, па чистачица. novosti.rs (серб.). Вечерње новости. Архів оригіналу за 16 січня 2021. Процитовано 21 квітня 2016.
  20. Кривокапић, Бранислав (8 августа 2010). Пред Милунка су и генерали салутирали. blic.rs (серб.). Блиц онлајн. Архів оригіналу за 8 грудня 2015. Процитовано 21 квітня 2016.
  21. Srbija u vrtlogu Prvog Svetskog Rata. index.hr. 27 червня 2009. Архів оригіналу за 5 червня 2008. Процитовано 8 липня 2010.
  22. Milunka Savić, jedina žena na svetu nosilac francuskog odlikovanja Ratni krst sa zlatnom palminom granom. Beogradska Ka5anija. 4 листопада 2009. Архів оригіналу за 17 листопада 2020. Процитовано 21 квітня 2016.
  23. У Дому Војске отворена изложба посвећена Милунки Савић. mod.gov.rs. Министарство одбране Републике Србије. 25 сентября 2013. Архів оригіналу за 11 листопада 2013. Процитовано 21 квітня 2016.
  24. Решење о промени назива улице Берберска-болница ђ у улицу Милунка Савић у Зрењанину (PDF). zrenjanin.rs. Званична презентација града Зрењанина. 4 февраля 2013. Архів оригіналу (PDF) за 4 березня 2016. Процитовано 21 квітня 2016.
  25. Пешић, Новица (22 сентября 2013). Власт огрешила душу. novosti.rs (серб.). Вечерње новости. Архів оригіналу за 9 березня 2017. Процитовано 21 квітня 2016.
  26. Хероина која личи на своју земљу. rts.rs. РТС. 10 ноября 2013. Архів оригіналу за 27 березня 2022. Процитовано 21 квітня 2016.
  27. Милунка Савић сахрањена у Алеји великана уз мелодију песме Тамо далеко («Вечерње новости», 10. новембар 2013) [Архівовано 14 листопада 2017 у Wayback Machine.](серб.)
  28. Нови и стари називи улица. krusevac.rs. Град Крушевац. 10 сентября 2010. Архів оригіналу за 3 травня 2016. Процитовано 21 квітня 2016.
  29. Нови називи улица (PDF). mladenovac.rs. Градска општина Младеновац. Архів оригіналу (PDF) за 13 травня 2016. Процитовано 21 квітня 2016.
  30. План града. sabac.org. Град Шабац. Архів оригіналу за 20 жовтня 2013. Процитовано 21 квітня 2016.

Посилання

[ред. | ред. код]