Севрський мирний договір

Поділ Анатолії та Фракії за Севрським договором

Севрський мирний договір — був підписаний 10 серпня 1920 р. у Севрі (поблизу Парижа) султанським урядом Туреччини і союзними державами — переможницями в Першій світовій війні (Великобританією, Францією, Італією, Японією, Бельгією, Грецією, Польщею, Португалією, Румунією, Королівством сербів, хорватів і словенців, Хіджазом, Чехословаччиною та дашнакською Вірменією).

Севрський мирний договір був складовою частиною Версальсько-Вашингтонської системи. Мав на меті не тільки відторгнення від Османської імперії арабських районів, але й розчленовування власне турецької території, придушення кемалістської революції, створення плацдарму для імперіалістичної інтервенції у Радянську Росію. В основу договору були покладені умови угоди Сайкса-Піко і рішення конференції держав у Сан-Ремо в квітні 1920 р.

Основні положення

До часу підписання договору більша частина Туреччини була окупована військами імперіалістичних держав. Згідно з угодою, Палестина та Ірак передавалися Великобританії, Сирія і Ліван — Франції як підмандатні території. Туреччина відмовлялася від усяких зазіхань на Аравійський півострів і країни Північної Африки, визнавала англійський протекторат над Єгиптом, англійську анексію Кіпру, передавала Італії Додеканесські острови. Східна Фракія та Едірне (Адріанополь), Галліпольський півострів передавалися Греції. Зона проток підлягала повному роззброєнню і поступала під контроль створеної Антантою міжнародній Комісії проток.

Таким чином договір позбавляв Туреччину виходу до Середземного моря. Визначення кордону між Туреччиною і Вірменією надавалося третейському рішенню президента США, які розраховували отримати мандат на Вірменію. Від Туреччини відділяється Курдистан, межі якого повинні були бути визначені англо-франко-італійською комісією.

Наслідки

Севрський мирний договір відновлював режим капітуляції, фактично надавав державам Антанти право втручатися у внутрішні справи Туреччини, обмежував турецькі збройні сили 50 тис. солдат і офіцерів, у тому числі 35 тис. жандармерії. Його підписання викликало величезне обурення турецького народу. Уряд Великого національного зібрання Туреччини (створений в квітні 1920 р.) відкинув договір.

Навіть султан не зважився його ратифікувати. Військова та політична підтримка, надана Радянською Росією, а також рішуча перемога у Греко-турецькій війні 1919—1922 дали можливість уряду М. Кемаля Ататюрка домогтися на Лозаннський конференції 1922—1923 рр. офіційної відміни Севрського мирного договору.

Джерела

• Велика радянська енциклопедія