Протекторат
Форми державної влади й політичні системи |
---|
Політичні режими |
Форми правління |
Соціально-економічні ідеології |
Ідеології громадських свобод |
Гео-культурні ідеології |
Структура влади |
![]() ![]() |
Протектора́т (лат. protector — покровитель) — форма залежності однієї держави від іншої або суспільства від якоїсь особи (чи іншої держави), коли основні питання суспільно-політичного життя регулює протектор (наприклад, протекторат Олівера Кромвеля).
В історії, термін протекторат має два різні значення. З початку, термін прийнятий сучасним міжнародним правом, це автономний терен, захищений у дипломатичному або військовому відношенні від третьої сторони сильнішою державою або юридичною особою. В обмін на це, протекторат зазвичай бере конкретні зобов'язання, які можуть значно варіюватися, залежно від реальної природи їх відносин. Тим не менш, протекторат зберігає достатню міру суверенітету і залишається державою відповідно до міжнародного права.
Друге значення виникло в результаті європейської колоніальної експансії в дев'ятнадцятому столітті. Багато колонізованих теренів стали називати «колоніальні протекторати», але не розглядали як окремі держави у рамках міжнародного права[1]. Іноді «міжнародні протекторати» можуть стати настільки підпорядковані протектору, що насправді вони втрачають суверенітет, хоча існують винятки[2].
Обґрунтування[ред. | ред. код]
Добросусідська протекція[ред. | ред. код]
Добросусідська протекція, термін вельми точний для позначення протекторату. Політичні інтереси захисника часто є моральні (питання іміджу, престижу, ідеології, внутрішньої популярності, династичних, історичних та етно-культурних зв'язків тощо) або боротьби з конкурентом чи ворогом влади (наприклад, запобігання намаганню суперника від отримання або збереження контролю над краєм, що має стратегічне значення). У слабких протекторатів, включає передачу контролю над своїми зовнішніми відносинами.
Добросусідська протекція спрямована великими державами до інших християнських (як правило, європейських) держав і малих держав, які не мають істотного значення. У період після 1815, не-християнські держави (на кшталт династія Цін Китаю) також представили добросусідській захист по відношенню до інших набагато слабіших держав.
Колоніальна протекція[ред. | ред. код]
Умови, як правило, були набагато менш щедрі для теренів колоніального захисту. Протекторат часто зводиться де-факто до колоніального стану, але з використанням вже існуючої тубільної держави як агента непрямого управління. Іноді, протекторат було встановлено або здійснено іншими формами непрямого управління: фрахт компанією, яка стає де-факто державою в європейському сенсі (але без географічних кордонів) — маючи свою власну зовнішню політику і свої власні збройні сили.
Насправді протекторати, не мали дійсного захисту. Протектор часто вирішував об'єднання або перекраяння кордонів кількох протекторатів на новий кшталт, без консультації з протекторатами. Берлінська конференція 1884—1885 проголошує, що колоніальні держави можуть оголосити в Субсахарській Африці протекторат (останній регіон мав бути розділений між ними), навіть без фактичного володіння на землю. Аналогічний випадок робить формальним розрізнення таких термінів, як колонія і протекторат.
Міжнародні відносини[ред. | ред. код]
На практиці, протекторат часто має прямі міжнародні відносини тільки з протектором, інші держави повинні мати відносини з ним тільки через протектора. Аналогічним чином, протекторат рідко здійснює військові дії власноруч, а спирається на протектора для його оборони. Це відрізняється від анексії тим, що захисник не має формальної влади для управління внутрішніми справами протекторату.
Протекторати відрізняються від підмандатної території Ліги Націй мандати і їх наступників, підопічних територій Організації Об'єднаних Націй, адміністрація яких контролюється, в різній мірі, з боку міжнародного співтовариства. Протекторат офіційно вступає на захист шляхом двосторонньої угоди із протектором, а міжнародні мандати контролюються з боку світового співтовариства, що представляють утворення, з або без керуючої влади де-факто.
Бельгія[ред. | ред. код]
Під час Східно-Африканської кампанії Першої світової війни, північно-західна частина Німецької Східній Африці — Руанда-Урунді, була захоплена бельгійськими та конголезькі війська в 1916 році і перебувала під їх окупацією до кінця війни у 1918. У рамках Версальського договору більша частина Німецької Східної Африки була передана під британський контроль, але Руанда-Урунді, у два рази більше за Бельгію, але тільки близько 2 % від розміру Конго, була затверджена як бельгійський протекторат по мандату Ліги Націй у 1924 році, а потім знову як підопічна територія Організації Об'єднаних Націй. Території була надана незалежність в 1962 році як окремим країнам Руанда і Бурунді, в результаті чого Бельгійська колоніальна імперія прийшла до кінця.
Протекторати Британії і Співдружності[ред. | ред. код]
Протекторат, в Британській імперії, це терен, який формально не входить у склад, але в якому, згідно з договором, корона має владу і юрисдикцію[3].
Протекторат відрізняється від «протегованої держави». Терен протегованої держави, що знаходиться під протекцією Її Величності, за якою над іноземними справами вона здійснює контроль, але щодо яких внутрішні справи вона не має юрисдикції.[3]
Коли англійці захопили іонічний острів Кефалонія в 1809, вони оголосили: «Ми представляємо себе вам, жителі Кефалонії, не як загарбники, маючи на меті завоювання, а як союзники, які пропонують вам переваги британської протекції». Коли англійці продовжували окупацію Іонічних островів після наполеонівських воєн, вони не анексували формально острови, а зробили їх протекторатом. Острови за Паризьким договором, 1815 було проголошено незалежною Іонічною республікою під британською протекцією.
У 1894, уряд прем'єр-міністру Вільям Гладстон офіційно оголосив Уганду британським протекторатом, боротьба між мусульманами і християнами привернула увагу міжнародної громадськості. Британська адміністрація ретельно відбирала місцевих керманичів у рамках програми непрямого управління через посередництво місцевої олігархії, створивши мережу контрольованою британцями цивільної служби. Більшість британських протекторатів були під контролем комісара або Верховного комісара, а не губернатора.
Останній британський протекторат — Соломонові Острови, що отримали незалежність у 1978 році, остання протегована британцями держава — Бруней, що отримала повну незалежність у 1984 році.
Інші випадки:
Америка[ред. | ред. код]
Америка
- Барбадос (1627—1652)
- Москітовий берег (1655—1860)
Арабський світ[ред. | ред. код]
- Аденський протекторат в Ємені (1873—1967)
- Єгипет (султанат) (1914—1922)
- Британська резиденція у Перській затоці (1822—1971)
- Британське Сомалі (1887—1960)
Південна і Південно-Східна Азія[ред. | ред. код]
- Афганістан (1879—1919)
- Сіккім (1910—1975)
- Бутан (1910—1947)
- Британський Північний Борнео (1888—1963)
- Бруней (1888—1984)
- Малайська Федерація (1948—1957)
- Об'єднані Малайські Султанати (1895—1946)
- Необ'єднані Малайські Султанати (1904/09-1946)
- Джохор (1904—1946)
- Кедах (1909—1946)
- Келантан (1909—1946)
- Перліс (1909—1946)
- Теренггану (1909—1946)
- Мальдіви (1887—1965)
- Саравак (1888—1946)
Чорна Африка[ред. | ред. код]
- Бечуаналенд (1884—1966)
- Британська Східна Африка (1895—1920)
- Північна Родезія (1924—1964)
- Північна територія Золотий Берег (1902—1957)
- Ньясаленд протекторат (1893—1964) — відомий як Британська Центральна Африка до 1907 року
- Сьогоденна Нігерія: Північна Нігерія (протекторат) і Південна Нігерія (протекторат)
- Сьєрра-Леоне протекторат (1896—1961)
- Свазіленд (1902—1968)
- Уганда (протекторат) (1894—1962)
- Волфіш-Бей протекторат (1878—1884)
- Занзібар (1890—1963)
Океанія[ред. | ред. код]
- Британські Соломонові острови (1893—1978)
- Острови Кука (1888—1901)
- Острови Гілберта і Елліс (1892—1916)
- Ніуе (1900—1901)
- Токелау (1877—1916)
- Тонга (1900—1970)
Китай[ред. | ред. код]
Династія Цин надавала кілька добросусідських або колоніальних протекцій:
- Кокандське ханство (1774—1798)
- Горха (королівство)
- Династія Нгуєн (1803—1885, з 1885 В'єтнам став французькою колонією)
- Рюкю (королівство) (1644—1876, в 1876 королівство Рюкю припинило всі дипломатичні відносини з Цинським Китаєм)
Голландія[ред. | ред. код]
- Аруба (незалежна нація)
- Нідерландські Антильські острови (незалежна нація)
- Різні султанати в Голландській Ост-Індії (наразі Індонезія)
Французькі протекторати[ред. | ред. код]
- Саар (протекторат 1947-1956), не колоніальний або добросусідський, але як колишня частина Німеччини, яка на референдумі повернутися до неї, по суті надано мандатом Ліги Націй .
Інші французькі колоніальні протекторати:
Азія[ред. | ред. код]
- Сьогоденна Індія: Аркот (Аркот/Карнатік) була 1692 — 1750 французьким протекторатом до 1763, коли визнали протекцію Великої Британії
- Французький Індокитай до 1953/54:
- Французька Камбоджа з 11 серпня 1863
- Аннам і Тонкин з 6 червня 1884
- Лаос з 3 жовтня 1893
Арабський світ і Мадагаскар[ред. | ред. код]
- Коморські острови з 21 квітня 1886 французький протекторат (Анжуан) до анексії 25 липня 1912
- Сьогоденна Джибуті з 24 червня 1884 року, територія Обок і протекторат Таджура (фр. Territoires Français d'Obock, Tadjoura, Dankils et Somalis), французький протекторат визнано Великою Британією 9 лютого 1888, перейменовано 20 травня 1896 у Французький Сомаліленд (фр. Côte Française des Somalis).
- Мавританія з 12 травня 1903 французький протекторат; на той час кілька держав:
- Адрарський емірат з 9 січня 1909 французький протекторат (до цього іспанський)
- Таганітський емірат, з 1905 року під французьким протекторатом.
- Бракна Конфедерація еміратів
- Емірат Трарза: з 15 грудня 1902 під французьким протекторатом.
- Французьке Марокко 30 березня 1912 — 2 березня 1956 французький протекторат
- Традиційні Мадагаскарські держави
- Королівство Імеріна під французьким протекторатом з 6 серпня 1896 року. Колонія з 28 лютого 1897 року.
- Французький Туніс, 12 травня 1881 — 20 березня 1956 французький протекторат.
Чорна Африка[ред. | ред. код]
- Французька Дагомея
- Дар аль-Куті з 12 грудня 1897
- Бангассоу (султанат) з 1894
- Французька Верхня Вольта з 20 лютого 1895
- Багирмі з 20 вересня 1897
- Нігер, Дамагарам (султанат), з 30 липня 1899
Океанія[ред. | ред. код]
Німеччина[ред. | ред. код]
Німецька імперія використовувала термін «Schutzgebiet», буквально протекторат, для всіх своїх колоній, поки вони не були втрачені під час Першої світової війни, незалежно від фактичного рівня державного контролю.
- Німецька Нова Гвінея
- Німецьке Самоа
- Німецька Східна Африка
- Тоголенд
- Німецька Південно-Західна Африка
- Німецька Західна Африка
Крім цих колоніальній, в Європі Нацистською Німеччиною створений Протекторат Богемії і Моравії (1939—1945).
Італія[ред. | ред. код]
В Європі :
- Монако під добросусідським протекторатом Королівства Сардинії 20 листопада 1815 — 1860.
- Чорногорія, 1941—1943
У колоніальній імперії:
- Албанія
- Італійське Сомалі
- Султанат Маджиртін
- Султанат Гобйо
Японія[ред. | ред. код]
Португалія[ред. | ред. код]
Росія[ред. | ред. код]
- Гетьманщина
- Військо Запорозьке Низове
- Бухарський емірат
- Хівинське ханство
- Картлі-Кахетинське царство
- Молдавське князівство
Іспанія[ред. | ред. код]
- Іспанське Марокко 27 листопада 1912 — 7 квітня 1956 року.
- Мавританія: емірат Адрар з 1886 — 9 січня 1909 року, після — французький протекторат.
ООН[ред. | ред. код]
США[ред. | ред. код]
Спільні протекторати[ред. | ред. код]
- Рагузька республіка — спільний протекторат Габсбурзької і Османської імперій 20 серпня 1684 — 24 серпня 1798
- Боснія і Герцеговина (Австро-Угорський кондомініум)
Див. також[ред. | ред. код]
Джерела та література[ред. | ред. код]
- Горобець В. М. Протекторат [Архівовано 23 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 41. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.
Література[ред. | ред. код]
- Б. М. Гончар. Протекторат // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812с. ISBN 966-316-045-4
Посилання[ред. | ред. код]
- Протекторат [Архівовано 24 жовтня 2020 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2003. — Т. 5 : П — С. — 736 с. — ISBN 966-7492-05-2.
- Протекторат // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1963. — Т. 6, кн. XII : Літери По — Риз. — С. 1525. — 1000 екз.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 13 червня 2013. Процитовано 24 березня 2011.
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 12 травня 2015. Процитовано 24 березня 2011.
- ↑ а б The Statesman's Yearbook 1967—1968