Сурб Саркіс (Феодосія)
| Сурб Саркіс Церква Святого Сергія | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Вхід до храму | ||||
45°1′19″ пн. ш. 35°23′24″ сх. д. / 45.02194° пн. ш. 35.39000° сх. д. | ||||
| Статус | діюча | |||
| Статус спадщини | Пам'ятка архітектури національного значення | |||
| Країна |  Україна | |||
| Розташування | Феодосія, вул. Вірменська, 1 | |||
| Конфесія | Вірменська апостольська церква | |||
| Тип будівлі | церква | |||
| Засновано | 1363 | |||
| Будівництво | 1330 — | |||
| Настоятель | отець Єремія | |||
  Сурб Саркіс (Феодосія) (Україна) | ||||
 | ||||
 Сурб Саркіс у Вікісховищі | ||||
Сурб Саркіс (вірм. Սուրբ Սարգիս եկեղեցի, Surb Sargis ekeġec'i – церква Святого Сергія)[1] — пам'ятка архітектури національного значення, середньовічна вірменська церква у Феодосії. Усипальниця Ованеса Айвазяна.[2]
Споруджена у 1363 році[3] вірмено-григоріанською громадою на території міської цитаделі. Традиційно вважається найдавнішим вірменським храмом Феодосії.
У 14 — 16 століттях Сурб Саркіс був вогнищем вірменської вченості та культури. При храмі діяв один із найбільших тогочасних вірменських скрипторіїв, розвивалося мистецтво мініатюри і гравюри. Тут творили відомі художники, філософи, поети та історики: Симеон, Бабердеці, Степанос, Карнеці, Аветіс, Аракел, Крістосатур, Авраменц.
Рукописи зі скрипторію Сурб Саркіс зберігаються у Національній бібліотеці Парижу, бібліотеках вірменського Патріархату у Єрусалимі та вірменських мхитаристів у Відні, фондах Матенадарану (зокрема 29 рукописів з підписом Нікогайоса Цахкарара (†1693), вірш «Історія країни Крим» поета 18 століття Мартроса Кримеці, рукописне Євангеліє 1649 року).
19 — 20 століття
[ред. | ред. код]З 1811 року (часу утворення Феодосійського музею старожитностей) в церкві накопичувалися кам'яні плити з написами, що стали в 20 столітті основою лапідарію Феодосійського краєзнавчого музею. У зв'язку з підтопленням церкви восени 1986 року експонати вивезені в основне музейне приміщення.
У 1888 році постраждала від пожежі церква відбудована коштом її прихожанина Ованеса Айвазяна. Життя великого художника-мариніста нерозривно пов'язане із храмом — тут його хрестили у 1817 році, тут він вінчався, тут його відспівали і поховали в церковній огорожі у 1900 році. За заповітом Айвазовського церква і школа при ній отримали 50000 рублів.
При радянській владі реставрувалася протягом 1965—1970 років. Під час будівництва житлових будинків на прилеглій території у 1970 році було порушена старовинну дренажну систему, внаслідок чого храм почали підтоплювати ґрунтові води, що спричинило загибель залишків фрескового розпису. Наприкінці 1980-х розпочалася нова перманентна реставрація, яка фактично триває досі.
Внаслідок неодноразових перебудов Сурб Саркіс відрізняється складним внутрішнім плануванням та об'ємно-просторовим вирішенням.
Прямокутна у плані центральна частина з трьома папівкруглими абсидами, вівтар орієнтовано на схід. Із заходу широка арка веде до прямокутного у плані притвору. Приміщення, котре прилягає до центральної частини з півночі, складається з двох частин — меншої квадратної і більшої трапецієподібної. Більшість об'ємів храму завершують напівциркульні склепіння на підпружних арках (окрім квадратної частини північного приміщення, перекритої склепінням із нервюрами).
Стіни складено з великих блоків вапняку. Ззовні та зсередини у них вмуровано мармурові та вапнякові хачкари, деякі з яких значно старіші за храм[4]. Будівельні шви ретельно затерті. Дах двохскатний, вкритий черепицею.
Вхід до храму декоровано двома григоріанськими хрестами. Над ним пам'ятна плита з вірменським написом про те, що в 1888 році храм відбудовано після пожежі на кошти, виділені Айвазовським. Старовинні горіхові двері церкви Сурб Саркіс, розділені на дві частини, знаходяться у виставкових залах Ермітажу та Феодосійського краєзнавчого музею.
Інтер'єр було розписано фресками, проте навіть збережені станом на другу половину 20 століття фрагменти втрачено внаслідок підтоплення 1970 року. У вівтарі зберігається хрещальна купіль, прикрашена кам'яним різьбленням.
Перед церквою знаходиться дзвіниця, влаштована під час реконструкції 1888 року у збереженій частині порталу входу, який раніше складав із храмом єдине ціле.
«Дзвіницю-портал» споруджено в XV столітті у вірмено-малоазійському стилі. Її виконано у вигляді альтанки-ківорія. Чотири масивні стовпи з'єднані стрілчастими арками і перекриті хрестовим склепінням. Фриз з північного та південного боків прикрашено з'єднаними в пояс різьбленими розетками.
Біля церкви з часів Середньовіччя ховали найдостойніших представників вірменської громади міста. Збереглася надгробна плита художника-мініатюриста 17 століття Нікогайоса Цахкарара. Біля західної стіни храму знаходяться склепи Ованеса Айвазяна та його дружини Ганни (†1944).
-
Могила Ованеса Айвазяна -
-
Стіна храму -
Хачкар
.jpg)
- ↑ У реєстрі — Церква Сергія (Саркіса).
- ↑ Могила художника знаходиться в межах церковної огорожі.
- ↑ Перша згадка стосується 1361 року, у реєстрах числиться під 1363-м. Є гіпотези про її будівництво ще у візантійську епоху (10 — 11 століттях), проте скромні параметри більш властиві хритиянським храмам під мусульманською юрисдикцією.
- ↑ Найдавніший — в пам'ять про хлопчика Манука, який потонув у морі 1047 року.
