Тілопо

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Тілопо
Тілопо малазійський (Ptilinopus jambu)
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Голубоподібні (Columbiformes)
Родина: Голубові (Columbidae)
Підродина: Ptilinopinae
Рід: Тілопо (Ptilinopus)
Swainson, 1825[1]
Види
Синоніми
*Chrysoena Bonaparte, 1854[2]
  • Megaloprepia[3]
  • Ramphiculus[4]
Посилання
Вікісховище: Ptilinopus
Віківиди: Ptilinopus
ITIS: 177306
NCBI: 115696
Fossilworks: 370569

Тілопо[5] (Ptilinopus) — рід голубоподібних птахів родини голубових (Columbidae)[6]. Представники цього роду поширені в Південно-Східній Азії та Австралазії.

Опис

[ред. | ред. код]

Тілопо — дрібні або середнього розміру голуби, середня довжина яких варіюється від 13 до 40 см, а вага — від 50 до 500 г. Найменшим представником роду є тілопо карликовий, який розміром подібний до горобця, і середня довжина якого становить 13-15 см. Тілопо мають короткі, віялоподібні хвости[7]. Їхнє забарвлення часто є дуже яскравим, про що свідчать назви деяких видів, наприклад, тілопо райдужного або тілопо королівського. Деяким видам притаманний яскраво виражений статевий диморфізм. Зокрема, самиця тілопо райдужного має таке ж малинове тім'я і темно-рожеві пера на хвості, що і самець, однак загалом є зеленою, тоді як у самця верхня частина спини є малиновою, а інші частини тіла мають жовте, оливкове, коричневе і сіре забарвлення[8][7].

Поширення і екологія

[ред. | ред. код]

Найбільше видове різноманіття тілопо спостерігається на Новій Гвінеї та на сусідніх островах, а також на Філіппінах та у біогеографічному районі Воллесії. Деякі види поширені на заході до Зондських островів, інші на півночі до Тайваня, на півдні до Австралії та на сході до Полінезії[9]. Іноді ареал виду є дуже обмеженим. Зокрема, ареал макатейського тілопо обмежений 24 км² острова Макатеа[en].

Тілопо живуть в різноманітних лісах і лісових масивах, зокрема у вологих рівнинних і гірських тропічних лісах, хмарних лісах, мангрових лісах, сухих тропічних лісах або вторинних лісах. Деякі види, зокрема шишколобі, макатейські і жовтогорлі тілопо мешкають поряд з людськими житлами, наприклад в садах[8].

Тілопо живляться переважно плодами (особливо плодами фікусів) і ягодами. Деякі види живляться також бруньками, пагонами і дрібними безхребетними. Гніздо розміщується на деревах або в чагарникових заростях. Зазвичай, в кладці лише одне яйце.

Таксономія

[ред. | ред. код]

Багато видів тілопо можуть бути додатково згруповані за географічним поширенням та за певними характеристиками. Тілопо Зондських островів і Австралії, такі як тілопо рожевоголовий і тілопо чорнокрилий, мають порівняно довші хвости, ніж інші види, а також вирізняються однотонним забарвленням голови, шиї і грудей та чорною смугою на животі. До іншої групи належать види, що мешкають на Новій Гвінеї, Молуккських островах та островах Бісмарка, зокрема тілопо молуцький і тілопо шишколобий. Вони прикметні сірим забарвленням голови і плечей а також, у деяких випадках, наростами на дзьобі. Також представникам цієї групи не притаманний статевий диморфізм. Строкаті, золотисті і жовтоголові тілопо, які є ендеміками Фіджі, та яких іноді виділяють в окремий рід Chrysoena, мають відносно невеликі розміри, компактну форму тіла, жовте або оранжеве забарвлення самців і характерну форму пір'я, яке нагадує волосся. Вони також вирізняються не характерною для голубів вокалізацією, яка включає в себе звуки, що нагадують клацання, гавкіт або свист.[8] Нарешті, острови Тихого океану є домом для низки видів, яким притаманно зелене забарвлення тіла, малинове забарвлення тімені, утробне воркування і виразна структура пір'я на грудях[7]. Результати молекулярного дослідження 2010 року вказують на те, що рід Ptilinopus є парафілітичним, оскільки в нього "вбудовані" роди Фунінго (Alectroenas) і Новокаледонський тілопо (Drepanoptila).[10]

Види

[ред. | ред. код]

Виділяють 57 видів:[11]

Етимологія

[ред. | ред. код]

Наукова назва роду Ptilinopus походить від сполучення слів дав.-гр. πτιλον — перо, πους — стопа.[20]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ W. Swainson. On the Characters and Natural Affinities of several New Birds from Australasia; including some Observations on the Columbidæ. „The Zoological Journal”. 1, s. 473, 1825 [] помилка: {{lang}}: немає тексту (допомога). 
  2. ↑ Ch.L. Bonaparte. Coup d’oeil sur l’ordre des Pigeons. „Comptes Rendus Hebdomadaires des Séances de l’Académie des Sciences”. 39, s. 879, 1854 [] помилка: {{lang}}: немає тексту (допомога). 
  3. ↑ H.G.L. Reichenbach: Avium systema naturale. Das natürliche system der vögel mit hundert tafeln grösstentheils original-abbildungen der bis jetzt entdecken fast zwölfhundert typischen formen. Vorlaüfer einer iconographie der arten der vögel aller welttheile. Dresden und Leipzig: Expedition der vollständigsten naturgeschichte, 1850, ss. xxvi.  [] помилка: {{lang}}: немає тексту (допомога)
  4. ↑ Ch.L. Bonaparte. Conspectus systematis ornithologie. „Annales des Sciences Naturelles, Zoologie”. Quatrième Série. 1, s. 139, 1854 [] помилка: {{lang}}: немає тексту (допомога). 
  5. ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
  6. ↑ Peters, James Lee, ред. (1937). Check-list of Birds of the World. Т. Volume 3. Cambridge, Massachusetts: Harvard University Press. с. 28. Архів оригіналу за 26 листопада 2021. Процитовано 26 листопада 2021.
  7. ↑ а б в Pratt, H. Douglas (1987). The Birds of Hawaii and the Tropical Pacific. Princeton University Press. с. 196, 201—202. ISBN 0-691-02399-9.
  8. ↑ а б в Gibbs, David; Barnes, Eustace; Cox, John (2001). Pigeons and Doves: A Guide to the Pigeons and Doves of the World. Yale University Press. с. 120–144, 457—521. ISBN 0-300-07886-2.
  9. ↑ Kennedy, Robert S.; Gonzales, Pedro C.; Dickinson, Edward C.; Miranda, Hector C., Jr.; Fisher, Timothy H. (2000). A Guide to the Birds of the Philippines. Oxford University Press. с. 138—141. ISBN 0-19-854668-8.
  10. ↑ Gibb, G.C.; Penny, D. (2010). Two aspects along the continuum of pigeon evolution: a South-Pacific radiation and the relationship of pigeons within Neoaves. Molecular Phylogenetics and Evolution. 56 (2): 698—706. doi:10.1016/j.ympev.2010.04.016.
  11. ↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2021). Pigeons. World Bird List Version 11.2. International Ornithologists' Union. Архів оригіналу за 19 жовтня 2021. Процитовано 22 листопада 2021.
  12. ↑ Ptilinopus gularis у базі Avibase.
  13. ↑ Ptilinopus mangoliensis у базі Avibase.
  14. ↑ Ptilinopus ponapensis у базі Avibase.
  15. ↑ F.E. Hayes, H.D. Pratt, C.J. Cianchini. The avifauna of Kosrae, Micronesia: history, status, and taxonomy. „Pacific Science”. 70 (1), ss. 91-127, 2016. doi:10.2984/70.1.8 [] помилка: {{lang}}: немає тексту (допомога). 
  16. ↑ Ptilinopus hernsheimi у базі Avibase.
  17. ↑ Ptilinopus speciosus у базі Avibase.
  18. ↑ Species Updates – IOC World Bird List (амер.). Архів оригіналу за 20 жовтня 2020. Процитовано 18 червня 2021.
  19. ↑ Ptilinopus chrysogaster у базі Avibase.
  20. ↑ Jobling, James A. (2010). The Helm Dictionary of Scientific Bird Names. London: Christopher Helm. с. 322. ISBN 978-1-4081-2501-4.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • David Gibbs, Eustace Barnes und John Cox: Pigeons and Doves. A Guide to the Pigeons and Doves of the World. Pica Press, Sussex 2001, ISBN 90-74345-26-3.
  • Gerhard Rösler: Die Wildtauben der Erde – Freileben, Haltung und Zucht, Verlag M. & H. Schaper, Alfeld-Hannover 1996, ISBN 3-7944-0184-0.
  • Del Hoyo, J., Elliot, A. & Sargatal, J. (Herausgeber) (1997). Handbook of the Birds of the World. Volume 4: Sandgrouse to Cuckoos. Lynx Edicions. ISBN 84-87334-22-9.
  • Simon Bruslund Jensen: Vogelpark Walsrode – Unterschiedliche Haltungsstrategien für verschiedene Fruchttaubenarten, Gefiederte Welt, 132. Jahrgang, 2008, Heft 10, Seite 31f.
Птах Це незавершена стаття з орнітології.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Тілопо&oldid=39635544