Іван III Васильович
| Іван III Васильович. Иванъ, Васильевъ сынъ |
||
 |
||
| Гравюра з Космографії А.Теве, 1575 рік | ||
|
||
|---|---|---|
| 1462 — 1505 | ||
| Попередник: | Василій II Темний | |
| Спадкоємець: | Василій III | |
| Народження: | 22 січня 1440 Москва |
|
| Смерть: | 27 жовтня 1505 Похований в Архангельському соборі в Москві |
|
| Династія: | суздальські Юрійовичі | |
| Дружина: | 1) Марія Борисівна 2) Софія Фомінічна Палеолог |
|
| Діти: | сини: Іван, Василь, Юрій, Дмитро, Семен, Андрій дочки: Елена, Феодосія та Евдокія |
|
Іван III Васильович (в хрещенні Тимофій; (22 січня 1440 р. — 27 жовтня 1505 р.), також відомий як Іван Великий;— великий князь Московський в (1462–1505). Походив з молодшої на Русі гілки роду Мономаховичів — суздальських Юрійовичів
Іван III був ініціатором розколу Київської митрополії, коли після підписаної унії на Флорентійському соборі заарештував Київського митрополита Ісидора. В 1448 році Іван III скликав в Москві собор підконтрольних єпископів, які без благословіння Вселенського патріарха вибрали настоятеля самопроголошеної Московської церкви.
Головною заслугою правління Івана III стало підкорення нових земель навколо Москви. Московія в низці хрестових походів завоювала Новгородську республіку. Головним лозунгом московсько-татарських походів на Великий Новгород був лозунг Івана ІІІ — «примусити новгородців ставити єпископів на Москві». Іван ІІІ підпорядкував Москві сусідні князівства Тверське князівство, Ярославське князівство, Ростовське князівство, Владимирське князівство, Суздальське князівство і частково Рязанське князівство. Залишились незалежними лише Псковське князівство та Рязанське князівство, але і вони не були повністю самостійні.
Влітку 1482 р. московський князь Іван ІІІ Васильович відправляє кримському хану Менґлі Ґераю цінні подарунки та значну суму грошей з намовлянням напасти на Литву[1]. Менґлі Ґерай, за цим намовлянням московського князя, вийшов в похід на Київ. 1 вересня він здобув замок, спалив собори і церкви, взяв в полон багато людей. В подарунок князю Івану хан вислав золоті потир та дискос з київського собору святої Софії[1].
У 1492–1497 рр. здійснив з татарами ряд спільних походів на Київщину, Поділля, Волинь і Чернігівщину. 1493 року Менглі-Гірей уже разом з великим князем московським Іваном провели спільний похід на Київ і Київщину.
Після успішних воєн з Великим князівством Литовським в склад Московського князівства увійшли більшість Верховських князівств, Новгород-Сіверський, Чернігів, Брянськ та ще ряд міст (що входили в склад ВКЛ). Також Литва погоджувалась на входження до московського князівства — Новгорода, Пскова, Твері й Рязані. Зі свого боку, Москва — відмовлялась від претензій на Смоленськ та Брянськ, які залишались у складі ВКЛ. Крім того, Великий князь Литовський (з 1492 р.) Олександр Яґеллончик одружився на дочці Івана ІІІ — Олені. Помираючи Іван III передав своєму наступнику в декілька разів більше землі, чим прийняв сам.
Звільнення від влади ординських ханів [Джерело?].
Прийнятий «Судебник» — збірка законів держави та проведений ряд реформ, що були основою помісної системи землеволодіння.
Іван ІІІ і його син Василій ІІІ носили чалму[Джерело?].
Посилання [ред.]
 |
ВікіСховище має мультимедійні дані за темою: Іван III Васильович |
- Зовнішня політика Івана III (рос.)
- Біографія Івана III (рос.)
Примітки [ред.]
- ↑ а б Івакін Г. Історичний розвиток Києва XIII — середина XVI ст.
