Інституції Європейського Союзу

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Європейський Союз
Прапор Європейського Союзу

Це одна із статей, що входять до серії:
Політичний устрій
Європейського Союзу

Взаємодії установ ЄС

Інституції Європейського Союзу — органи Європейського союзу, які представляють і забезпечують загальні для всіх країн-членів інтереси. На даний момент по всім домовленостям, що пов'язують усі країни-члени на загальних положеннях, сформовані сім головних керівних органів ЄС: Європейський парламент, Європейська рада, Рада Європейського Союзу, Європейська комісія, Суд Європейського Союзу, Європейський центральний банк та Європейський суд аудиторів.[1]

Історія[ред.ред. код]

Більшість установ ЄС були створені разом з появою Європейської спільноти з вугілля та сталі 1950 р. Зміни у структурі відбулися під час періоду переходу влади від Ради до Парламенту. Головна роль Європейської комісії полягала в тому, щоб бути посередником між двома інституціями.[2] Проте, Комісія почала ставати більш підзвітною Парламенту: 1999 р. він змушує піти у відставку Комісію Сантера і робить зміни в пропонованій Комісії Баррозу 2004 р. Розвиток Інституцій Європейського Союзу разом з поступовими змінами та угодами, є свідченням еволюції без єдиного чіткого плану. Том Рейд і Вашингтон Пост коментують систему Інституцій ЄС:

Ліві лапки ніхто спеціально не спроектував би правління так складно і надмірно як це є в Європейському Союзі. Праві лапки

Перші кроки[ред.ред. код]

Перша інституція виникла на початку 1950-х рр. разом з появою Європейської спільноти з вугілля та сталі. Вона базувалася на декларації Робера Шумана, в якій було запропоновано об'єднання європейських країн під єдиним керівництвом вугільних і сталеплавильних ресурсів передусім Франції та Німеччини. Спільнота була спроектована з метою створення ринків збуту сталі, вугілля та інших матеріалів, необхідних для ведення війни. Ці ринки були б під контролем наддержавного органу з метою заохочення миру й економічного розвитку. Перші інституцій Європейської спільноти, були підпорядковані незалежному виконавчому Вищому Управлінню, за діяльністю якої спостерігав і контролював Європейський суд.

Для врівноваження влади Вищої Ради було запропоновано організація двох органів. З цією метою була створена Загальна Асамблея за пропозицією Жана Моне, до якої входило 78 національних парламентаріїв і Рада Міністрів — міжурядовий орган, покликаний узгодити національну політику європейських держав.[3]

Зміни[ред.ред. код]

Протягом наступних років зазнали змін Європейський Суд і Європарламент. Пізніше до інституцій додався ще один орган — Єврокомісія. Французький уряд запропонував обмежити владу Вищого Управління, надаючи Раді більші повноваження в контролі виконавчої влади.[4]


1967 р. за Договором злиття(англ.)укр. ці спільноти були перетворені на Європейські Спільноти. Інституції були створенні у межах Європейської економічної спільноти, зокрема чинна Комісія була перетворена на Комісію спільноти.[4] За Римськими договорами Загальна Асамблея, яку спочатку перейменували на Парламентську Асамблею, а згодом на Європарламент, стала виборчим органом.[2]

Маастрихтський договір розширив владу Ради і надав їй ключову роль в «двох нових стовпах» Європейської спільноти, побудованих на міжурядових принципах. Лісабонський договір 2009 р. збільшив повноваження Європарламенту. Були введені нові правила розподілу місць у цій інституції. Посада Верховного Представника була об'єднана з Європейський Комісаром із зовнішніх стосунків.[3]

Призначення Президента Комісії залежить від результатів останніх виборів в ЄС. У Раді Міністрів рішення ухвалюється кваліфікованою більшістю.

2009 р. Європейська Рада стала однією з офіційних установ ЄС. Було запроваджено пост Президента Європейської Ради. Так само зазнав деяких змін Європейський Суд . Окрім того, Європейський центральний банк перетворився на повноцінний орган ЄС.

Перелік органів ЄС[ред.ред. код]

На терені Європейського Союзу існує три інституції, що є відповідальними за виконавчу та законодавчу владу. Рада ЄС репрезентує уряд, Європарламент — народ, а Комісія відповідає за інтереси Європи. Рада і Парламент подають запит до Єврокомісії на створення законопроекту. Єврокомісія ознайомлюється і складає проект, який потім розглядається Парламентом і Радою.[5]

Європарламент[ред.ред. код]

Europarl logo.svg
Hemicycle of Louise Weiss building of the European Parliament, Strasbourg.jpg

Європарламент разом з Радою Європейського Союзу є законодавчим органом ЄС, 736 членів якого вибирають кожні 5 років шляхом загального голосування. Вони представляють інтереси приблизно 500 мільйонів мешканців і створюють єдиний орган ЄС, який обирається безпосередньо громадянами. Не зважаючи на те, що Парламент є один з двох органів виконавчої влади в Союзі, він має менше влади ніж Європейська Рада. Але демократизм і постійне зростання влади призвело до того, що Європарламент є одним з найпотужніших органів законодавчої влади в світі.[6]

Мартін Шульц — президент і спікер Парламенту, був обраний членами Європарламенту 2012 р.[5]

Європейська Рада[ред.ред. код]

European Council logo.svg
Familiefoto europese raad 2011.jpg
Докладніше: Європейська рада

Європейською радою називають регулярні зібрання глав держав ЄС. Раду скликають 4 рази на рік з метою визначення порядку денного Союзу і спонукати подальшу інтеграцію. Президент Ради є відповідальним за розвиток вищого політичного органу ЄС.

З 2009 р. президентом Європейської Ради є Герман ван Ромпей.[5]

Рада Європейського Союзу[ред.ред. код]

Council of the EU logo.svg
Council Room of EU.jpg

Рада Європейського Союзу (Рада Міністрів) — третя із семи інституцій ЄС, що є органом законодавчої влади з обмеженими повноваженнями виконавчої. Це робить її основним органом, що приймає рішення в питаннях Союзу. Посаду Президента Ради Європейського Союзу обіймають країни-члени по черзі кожні 6 місяців. Цей орган є окремий від Європейської Ради. Фактично він залишається таким самим, але складається з представників різних націй.[5]

Єврокомісія[ред.ред. код]

European Commission Logo.gif
Banderas europeas en la Comisión Europea.jpg

Єврокомісія є виконавчим органом ЄС з обмеженими повноваженнями, але має винятково право на законодавчу ініціативу, які після прийняття отримують статус постанов та директив. Неформально, Комісія отримала назву «Охоронець Договорів» через свій обов'язок наглядача за виконанням прийнятих рішень і договорів ЄС. Єврокомісія несе відповідальність за фонди Співтовариства, які складають частину його бюджету.

Комісію очолює Президент, який обирається Радою (на практиці — Європейською Радою) і затверджується Парламентом. Решта 27 Комісарів обираються з країн-членів.[5]

Суд Європейського Союзу[ред.ред. код]

Sitzungssaal EuGH.jpg

Суд ЄС — орган судової влади Європейського Союзу і відповідає за розв'язання суперечок між державами-членами, між країнами ЄС та Союзом, може впливати на прийняття міжнародних умов. Через велику кількість роботи, Суд має додатковий органи — Суд першої інстанції, створений Єдиним європейським актом 1987 р. Разом Суд ЄС і Суд першої інстанції складають судову гілку влади Євросоюзу.[5]

Європейський центральний банк[ред.ред. код]

Logo European Central Bank.svg

Центральний банк Євросоюзу та зони євро, який контролює монетарну політику і підтримує цінову стабільність. Заснований 1 червня 1998 р. і є частиною Європейської системи центральних банків, що охоплює всі національні банки ЄС. Штаб-квартира Євробанку розташована в німецькому місті Франкфурт-на-Майні. До його штату входять представники усіх країн-членів ЄС. Центральний банк є повністю незалежним від решти органів ЄС.[7]

Європейський суд аудиторів[ред.ред. код]

CURIA RATIONUM logo.svg

Основним завданням Європейського суду аудиторів (Рахункової палати ЄС) є забезпечення того, що кошти платників податків правильно використовуються. Парламент використовує аудиторські звіти, зібрані Палатою за кожний фінансовий рік, при ухвалені бюджетного плану, який надає Єврокомісія.[8] Суд аудитів також надає оцінки фінансовому законодавству та пропозиції щодо боротьби з шахрайством.

Європейський суд аудитів, заснований 1975 р. був створений незалежним інститутом ЄС. У свій склад включає по одному представнику з кожної країни-члена, яких призначає Рада ЄС на кожні шість років. Кожні три роки один з них вибирається на посаду Президента Палати.

Під час планування бюджету на наступний рік Рахункова Палата співпрацює з двома дорадчими органами: Європейським економічним і соціальним комітетом і Комітетом регіонів. Перший виражає позиції громадянського суспільства, тоді як другий відповідає за регіональні та місцеві органи влади. Комітет Регіонів надає Комісії та Раді свої висновки щодо ухвалення правових актів, коли консультації з ним є необхідною передумовою законності ухваленого правового акта, але не мають обов'язкової юридичної сили.[9][10]

Акти і процедури[ред.ред. код]

Існують кілька видів законодавчих актів, які ухвалюють органи ЄС. Акт або закон, який повинен бути виконаний в повній мірі, називається постановою. Далі ідуть директива — інструмент прямої дії, орієнтований на конкретну особу чи групу людей з метою досягнення визначених у ній цілей.

Розташування[ред.ред. код]

Місцерозташування штаб-квартир Інституцій ЄС

Інституції Євросоюзу не зосереджені в одній столиці, їх штаб-квартири розташовані в Брюсселі, Люксембурзі, Страсбурзі та Франкфурті.

Нинішній порядок, затверджений 1992 р., пов'язаний з Амстердамським Договором, який вносить деякі поправки до положень Договору про ЄС. У договорі зазначається, що Єврокомісія і Рада засідають у Брюсселі, Європейський Суд  — у Люксембурзі, а Європарламент — у Стразбурзі. Проте, кілька відділів Комісії і деякі зібрання Ради проходять у Люксембурзі, сесії Парламенту можуть відбуватися в Брюсселі, тоді як його секретаріат засідає в Люксембурзі. Така нова інституція як Центральний Банк розташований у Франкфурті, Європейська Рада — в Брюсселі.[11]

Саме Брюссель стала центром ЄС через те, що там проходить більшість зібрань Союзу. ЄС і НАТО привертають значно більше уваги журналістів і послів аніж Вашингтон. Проте, «Угоди Трьох Міст» отримали критичні відгуки, посилаючись на той факт, що багатьом людям доводитися працювати у кількох містах, замість того щоб мати єдиний центр. Європейська партія зелених заявила, що розташування штаб-квартир інституцій у різних містах обходиться в 200 млн євро і 20,268 тонни двооксиду вуглецю.[12]Брюссель обирають для зібрань Європейського Союзу через розташування там основних інституцій, проте Страсбург має підтримку через свою історичну значущість для Європейської спільноти.

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]