Вибори до Європейського парламенту

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Логотип Європейського парламенту
Європейський Союз
Прапор Європейського Союзу

Це одна із статей, що входять до серії:
Політичний устрій
Європейського Союзу

Вибори до Європейського парламенту — це спосіб формування Європейського парламенту для забезпечення представництва в ньому всіх жителів Європи в цілому та національних інтересів країн-членів зокрема, шляхом голосування громадян для безпосередньо представлення всього населення Європейського союзу.

Загальні положення[ред.ред. код]

Вибори до Європейського парламенту проводяться кожні 5 років. Європейський парламент є законодавчий орган Європейського союзу і єдиним з семи інститутів Євросоюзу, що напряму обирається громадянами держав — членів Союзу на основі виборчого права через загальне голосування. Разом з Радою Європейського союзу (Представники урядів 27 держав — членів) парламент утворює двопалатну законодавчу гілку влади ЄС, і вважається одним із найвпливовіших законодавчих органів світу.[1] Європарламент активно бере участь у формуванні політики Союзу. Парламент засідає в трьох місцях: Брюссель (Бельгія), Люксембург, Страсбург (Франція). Пленарні засідання проходять у Страсбурзі і Брюсселі, у той час, як Люксембург є ​​домом для адміністративних офісів. Засідання Комітету проводяться також у Брюсселі.[2] Останні всесоюзні вибори відбулись 2009 року, а в січні 2012 року головою Європарламенту був обраний Мартін Шульц. Наступні вибори до Європейського парламенту відбудуться 22-25 травня 2014 року. Депутати Європарламенту діляться на партійні фракції, які представляють міжнародні партійні об'єднання. Європейський парламент засідає в Страсбурзі, інші місця — Брюссель і Люксембург. В даний час в парламенті представлено 7 фракцій, а також ряд безпартійних делегатів. У своїх рідних країнах парламентарі є членами близько 160 різних партій, які об'єдналися у фракції на загальноєвропейській політичній арені. Принципи організації та роботи органу викладені в Регламенті Європейського парламенту.

Порядок здійснення Виборів ЄП[ред.ред. код]

Вибори до Європейського парламенту проводяться ще значною мірою у відповідності з національними виборчими законами і традиціями. Кожна держава — член ЄС приймає рішення щодо порядку проведення виборів, але застосовуються ті ж демократичні правила: Гендерна рівність і таємне голосування.

Проте, європейські вибори вже відповідають деяким загальним принципам: загального прямого голосування, пропорційне представництво, мандат терміном на п'ять років, який може бути відновлений. Держави — ​​члени можуть прийняти рішення про використання відкритих або закритих партійних списків. Серед держав — членів існують відмінності у ставленні мінімального віку для отримання права голосу. У більшості держав — членів право голосувати і балотуватися на виборах може бути реалізовано громадянами починаючи з 18 років.

Громадяни ЄС, які проживають в іншій державі — члені ЄС, ніж його громадянство, мають право голосувати і балотуватися на виборах у державі проживання відповідно до правил національного законодавства своєї країни. Громадян ЄС, які проживають за кордоном і бажають взяти участь у виборах у країні походження, мають право голосувати, якщо її національне законодавство дозволяє. Деякі держави — ​​члени забезпечують можливість голосувати поштою та / або організовують виборчі дільниці в своїх дипломатичних або консульських місіях за кордоном.

Румунії, — країні щойно вступила в ЄС, — виділено 33 місця у ЄП. Для їх розподілу встановлені наступні виборчі правила: пропорційне представництво, партійні списки (підтримуються 200000 підписами громадян) та незалежні кандидати (підтримуються 100 000 підписами) по всій країні. В списку може бути максимум понад 10 кандидатів, ніж місць, що виділяються для представництва Румунії в ЄП (було надано в 2009 році 33 місця — 43, — максимальна кількість кандидатів у списку). Розподіл місць проводиться Центральною Виборчою комісією у двох стадіях:

  • Визначається виборчий поріг і національний виборчий коефіцієнт — убуваючи списки політичних формувань та депутатів відповідно до кількості реально набраних голосів виборців.
  • Розподіл місць в національному виборчому окрузі (країна — виборчий округ) методом д'Ондта.

За місяць до виборів стартує виборча кампанія і припиняється за 48 годин до дня виборів, відповідно до Закону про національні вибори. Відповідно до цього ж Закону після прийняття остаточного рішення щодо партійних списків та незалежних кандидатів, складається календар виступу всіх кандидатів в євро-депутати через ЗМІ. Опитування повинні бути припинені за 48 годин до дня виборів.

Чергові вибори 2014[ред.ред. код]

Восьмі Чергові загальноєвропейські вибори до Європарламенту відбудуться 22-25 травня 2014 року. Таке остаточне рішення затвердила Рада ЄС, повідомляє Укрінформ.[3] «Рада сьогодні вирішила перенести наступні вибори до Європарламенту з 5-8 червня на період 22-25 травня 2014 року», — йдеться у рішенні. Пояснюється, що це зроблено з урахуванням пропозиції самого Європарламенту. Законодавці ЄС у своїй нещодавній резолюції запропонували змістити дати проведення виборів на кінець травня, щоб забезпечити більше часу для подальшого обрання нового Президента Єврокомісії та уникнути співпадіння дати виборів із періодом літніх відпусток. За Лісабонською угодою, кожна країна-член Євросоюзу має призначити один день із визначеного періоду для проведення виборів. Як повідомляло агентство, до Європарламенту наступного скликання (2014–2019 роки) обиратимуть 751 депутата від 28 країн-членів ЄС, включаючи 11 парламентаріїв від Хорватії.

Вибори 2014 та Україна[ред.ред. код]

Екс-президент України Віктор Янукович сподівався, що нинішній склад Європарламенту візьме участь у ратифікації Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом. Про це Віктор Янукович сказав під час зустрічі з делегацією політичної групи Європейського Парламенту «Альянс лібералів і демократів заради Європи».

«У нас є певний оптимізм, що саме цей склад Європарламенту зробить цей історичний крок разом з Україною», — сказав Глава держави.

Екс-президент висловив сподівання, що візит в Україну представників Європарламенту стане ще однією нагодою відзначити позитивні зміни, які відбуваються в нашій країні в контексті підготовки до Вільнюського саміту.

«Для нас дуже важливі контакти з Європарламентом, практично ми усвідомлюємо, що той механізм відносин, які будуються останнім часом між Україною та Євросоюзом, багато в чому буде залежати від позиції Європарламенту», — сказав Віктор Янукович.

Він наголосив, що Україна має добрі відносини з «Альянсом лібералів і демократів заради Європи» як на рівні партійних зв'язків, так і на державному рівні. «Такий діалог дуже потрібен», — додав Президент.

Глава держави також звернув увагу на об'єднання української влади та опозиції навколо європейських прагнень України. «Цьому в значній мірі сприяє той об'єднавчий процес, який відбувається в Україні навколо її європейського вибору», — сказав він.

«Ми також добре розуміємо, що дуже важливо, щоб в резолюції, яку готує Європарламент, була відображена його позиція щодо підписання і тимчасового застосування Угоди про асоціацію», — додав Глава держави.

У свою чергу, зовнішньополітичний координатор політичної групи «Альянс лібералів і демократів заради Європи» (АЛДЄ) депутат Європейського Парламенту від Бельгії Аннемі Нейтс-Уйттебрук зазначила, що делегація політичної групи приїхала в Україну перед Вільнюським самітом, щоб оцінити ситуацію і зробити об'єктивний висновок з приводу рішення, яке потрібно буде прийняти Європарламенту.

«Ми відзначаємо той факт, що в Україні дійсно відбуваються дуже великі зміни, не тільки в сфері економіки і політики, а також у виборчому законодавстві, судовій реформі, яка відбувається», — сказала депутат Європарламенту.[4]

Історія[ред.ред. код]

З 10 по 13 вересня 1952 рокуа в рамках ЄОВС (Європейське об'єднання вугілля та сталі) відбулося перше засідання у складі 78 представників національних парламентів країн-членів організації. Ці збори мали тільки рекомендаційні повноваження, а також правом відправляти у відставку вищі виконавчі органи ЄОВС. У 1957 році в результаті підписання Римського договору були засновані Європейське економічне співтовариство і Європейське співтовариство з атомної енергії. Римський договір 1957 встановив, що загальна для трьох об'єднань Асамблея — попередник Європейського Парламенту, «здійснює повноваження по обговоренню й контролю» одночасно вказав, що вона складається з «представників народів держав — членів, що об'єдналися в Співтовариство». Парламентські збори, які на той момент призначалися парламентами держав-членів Евросоюзу і складалися з 142 представників, відносилися до всіх цих трьох спільнот. Власне назва «Європейський Парламент» з'явилася лише у 1962 році, незважаючи на те, що збори не отримали ніяких нових повноважень, тим не менше, вони стали себе називати Європейським парламентом — найменування, яке було визнано незалежними державами.

Коли в 1971 році ЄЕС отримало свій бюджет, Європарламент почав брати участь у його розробці — у всіх його аспектах, крім планування витрат на спільну сільськогосподарську політику, які, на той момент, становили близько 90% витрат. Ця явна безглуздість парламенту, призвела навіть до того, що в 70-х роках була в ходу приказка: «Надсилай свого старого дідуся засідати в європарламент» («Hast du einen Opa, schick ihn nach Europa»).

З 80-х років ситуація почала поступово змінюватися. Перші безпосередні вибори до парламенту в 1979 році ще не були пов'язані з розширенням його повноважень, але вже в 1986 році, після підписання Єдиного Загальноєвропейського Акту, парламент став брати участь в законодавчому процесі і міг тепер офіційно робити пропозиції щодо зміни законів, хоча останнє слово все ж залишалося за Європейською радою. Ця умова було скасовано в результаті наступного кроку з розширення компетенцій Європарламенту — підписання Маастрихтського договору 1992 року, який зрівняв у правах Європарламент і Європейську раду. Хоча парламент все ще не міг висувати законопроекти проти волі Європейської ради, це стало великим досягненням, оскільки тепер ніяке важливе рішення не могло бути прийнято без участі парламенту. Крім того, парламент отримав право формувати Слідчий комітет, що значно розширило його контролюючи функції. У результаті реформи «Амстердам 1997» і «Ніцца 2001» парламент став відігравати велику роль в політичній сфері Європи. У деяких важливих областях, таких, як загальноєвропейська сільськогосподарська політика чи спільна робота поліції і судових органів, Європарламент все ще не володіє повними повноваженнями. Проте, разом з Європейською радою, він займає міцну позицію у законотворчості.

З 1979 року Європарламент обирається населенням кожні 5 років: •1984 •1989 •1994 •1999 •2004 •2009

Вибори 2009 року[ред.ред. код]

З 4 по 7 червня 2009року відбулися сьомі за рахунком вибори до Європейського парламенту. Європейські вибори 2009 пройшли в Австрії, Бельгії, Болгарії, Данії, Естонії, Фінляндії, Франції, Німеччині, Греції, Угорщині, Литві, Люксембурзі, Польщі, Португалії, Румунії, Словенії, Іспанії та Швеції пройшли у неділю 7 Червня. Кіпріоти, латиші, словаки, мальтійці ходили на вибори 6 червня. Ірландія європейський виборів зробила 5 червня. Великобританія і Нідерланди голосували 4 червня. Деякі держави — ​​члени організували вибори протягом двох днів: 6 і 7 червня в Італії та 5 і 6 червня в Чеській Республіці. Були обрані 736 депутатів ЄП, що представляють майже 380 мільйонів європейців, які мають право голосу, з 27 держав-членів Євросоюзу, що зробило ці вибори найбільшими транснаціональними виборами в історії. У виборах брали участь як національні партії (у тому числі партії — члени європейських партій), так і незалежні кандидати.

Виборчі квоти[ред.ред. код]

Залежно від кількості населення кожна з країн-членів Євросоюзу має відповідну кількість депутатів: Австрія (18), Бельгія (24), Болгарія (17), Великобританія (78), Греція (24), Данія (14), Ірландія (13), Іспанія (54), Італія (78), Люксембург (6), Нідерланди (27), Німеччина (99), Португалія (24), Румунія (33), Фінляндія (14), Франція (78), Швеція (19), Естонія (6), Кіпр (6), Латвія (9), Литва (13), Мальта (5), Словаччина (14), Словенія (7), Угорщина (24), Чехія (24).

Збільшення числа депутатів[ред.ред. код]

Вибори 2009 року проводилися в рамках Ніццького договору, що встановлює кількість депутатів Європарламенту на рівні 736 делегатів (згідно ст. 190 EG- Договору) Лісабонський договір встановлює кількість парламентаріїв на рівні 751 депутата, включаючи голови, який не не має голосу, і змінює розподіл кількості представників по країнам, проте ці зміни набудуть чинності лише в 2014 році.[5] Проте на виборах 2009 року були обрані також 18 депутатів від країн, що збільшують своє представництво за Лісабонським договором, [6] а Конституційний комітет Європарламенту схвалив тимчасове збереження депутатів за країнами, що зменшують своє представництво, і присутність 18 нових депутатів на засіданнях парламенту дозволив в якості спостерігачів.[7]

  Вер
1952
Бер
1957
Січ
1973
Чер
1979
Січ
1981
Січ
1986
Чер
1994
Січ
1995
Тра
2004
Чер
2004
Січ
2007
Чер
2008
Лип
2009
Лісабонський
договір
Німеччина 18 36 36 81 81 81 99 99 99 99 99 99 99 96
Франція 18 36 36 81 81 81 87 87 87 78 78 72 72 74
Італія 18 36 36 81 81 81 87 87 87 78 78 72 72 73
Бельгія 10 14 14 24 24 24 25 25 25 24 24 22 22 22
Нідерланди 10 14 14 25 25 25 31 31 31 27 27 25 25 26
Люксембург 4 6 6 6 6 6 6 6 6 6 6 6 6 6
Великобританія     36 81 81 81 87 87 87 78 78 72 72 73
Данія     10 16 16 16 16 16 16 14 14 13 13 13
Ірландія     10 15 15 15 15 15 15 13 13 12 12 12
Греція         24 24 25 25 25 24 24 22 22 22
Іспанія           60 64 64 64 54 54 50 50 54
Португалія           24 25 25 25 24 24 22 22 22
Швеція               22 22 19 19 18 18 20
Австрія               21 21 18 18 17 17 19
Фінляндія               16 16 14 14 13 13 13
Польща                 54 54 54 50 50 51
Чехія                 24 24 24 20 22 22
Угорщина                 24 24 24 20 22 22
Словаччина                 14 14 14 13 13 13
Литва                 13 13 13 12 12 12
Латвія                 9 9 9 8 8 9
Словенія                 7 7 7 7 7 8
Кіпр                 6 6 6 6 6 6
Естонія                 6 6 6 6 6 6
Мальта                 5 5 5 5 5 6
Румунія                     35 33 33 33
Болгарія                     18 17 17 18
Всього 78 142 198 410 434 518 567 626 788 732 785 732 736 751

Фракції[ред.ред. код]

Зал засідань[ред.ред. код]

Головна будівля Європарламенту в Брюсселі названо на честь італійського комуніста Альтьері Спінеллі, автора «Маніфесту Вентотене», в якому вперше була запропонована конституція Сполучених Штатів Європи.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. European Parliament (2007-06-18). «Professor Farrell: "The EP is now one the of the most powerful legislatures in the world"» (en). Europa web portal. Архів оригіналу за 2011-08-23. Процитовано 2007-07-05. 
  2. European Parliament
  3. http://www.ukrinform.ua/ukr/news/vibori_do_e_vroparlamentu_perenesli_z_chervnya_na_traven_2014_roku_1836792/ вибори ЄП 2014.
  4. http://web.archive.org/web/20131007122645/http://www.president.gov.ua/news/28982.html/ Віктор Янукович: Є певний оптимізм, що нинішній склад Європарламенту ратифікує Угоду про асоціацію з ЄС.
  5. «Лісабонський договір, або Договір про реформу. Довідка». Справки (ru). «РИА Новости». 2008-06-17. Архів оригіналу за 2011-08-23. Процитовано 2011-01-21. 
  6. Waterfield, Bruno (2009-05-22). «Eighteen 'phantom' MEPs will do no work for two years». London: Telegraph. Процитовано 2011-01-21.  Проігноровано невідомий параметр |lang= (можливо, |language=?) (довідка)
  7. «Европарламент увеличится на 18 депутатов». «NEWSru Украина». 2010-04-07. Процитовано 2011-01-21.  Проігноровано невідомий параметр |lang= (можливо, |language=?) (довідка)

Посилання[ред.ред. код]