Рада Європейського Союзу

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Рада Європейського Союзу (англ. The Council of the European Union), як зазначено в Маастрихтському договорі, — третя з семи інституцій Європейського Союзу.[1] Вона є частиною двопалатного законодавчого органу ЄС, яку представляють керівники держав-членів ЄС; другою частиною законодавчого органу є Європейський парламент.[2] Рада складається з 28 національних міністрів певних галузей та одного відповідального за цю галузь єврокомісара, який не має права голосувати. Наприклад, якщо обговорюється сільськогосподарська політика, то на засіданні присутні 28 міністрів країн Європейського Союзу і єврокомісар, відповідальний за сільськогосподарську політику. Загалом існує 10 конфігурацій Ради. Кількість засідань протягом року залежить від масштабів та інтенсивності законодавчого процесу в ЄС і політичних рушіїв того чи іншого особливого питання. Деякі конфігурації Ради збираються раз на місяць; інші — раз на півроку. Попри те, що склад Ради міністрів змінюється, це єдина інституція.

Посаду президента Ради Європейського Союзу держави-члени обіймають по черзі упродовж шести місяців. В цей період певний міністр країни, яка головує, організовує роботу і встановлює порядок денний. Раду міністрів закордонних справ очолює Верховний представник.[3] Над підготуванням рішень Ради працюють близько 250 робочих груп і комітетів; вони виконують технічну роботу і передають документи в Комітет постійних представників, який здійснює політичну підготовку рішень. Організаційну роботу виконує генеральний секретаріат на чолі з генеральним секретарем Ради.

Рішення в Раді ухвалюються голосуванням міністрів країн-членів. У більшості випадків рішення приймаються кваліфікованою більшістю, проте в деяких випадках необхідна одностайність. Залежно від питання, що розглядається, застосовується один з трьох видів голосування: проста більшість (для процедурних питань); кваліфікована більшість (коли кожна країна має визначену «вагу» голосу) — застосовується за розгляду питань внутрішнього ринку, економічних справ і торгівлі; одностайне рішення — застосовується, зокрема, за розгляду питань про вступ нових членів, оподаткування, проблем СЗБП і правосуддя та внутрішніх справ. Рада і Парламент мають однакові законодавчі та бюджетні повноваження, тобто дві установи повинні схвалити закон. У деяких обмежених областях Рада може ініціювати новий закон сама.

Повноваження та функції[ред.ред. код]

Основною метою Ради є діяльність в якості одної з двох палат законодавчого органу ЄС, іншої частиною є Європейський парламент. Однак рада має законодавчу ініціативу тільки в окремих випадках. Спільно з парламентом вона розділяє бюджетну владу Європейського Союзу, а також має більший контроль, ніж парламент, над міжурядовими областями ЄС, таких як зовнішня політика і макроекономічна координація. Нарешті, до набрання чинності Лісабонського договору, Рада формально була виконавчою гілкою влади ЄС.

Законодавчий процес[ред.ред. код]

Законодавча влада ЄС розділена між Радою і парламентом. Оскільки відносини та повноваження цих двох установ розвивалися, різні законодавчі процедури були створені для прийняття законів. Переважна більшість законів приймаються звичайною законодавчою процедурою, це означає, що для того, щоб закон був прийнятий, його повинні схвалити і парламент і Рада.[4]

Згідно з цією процедурою, комісія подає пропозицію парламенту та Раді. Після першого читання парламент може запропонувати поправки. Якщо Рада прийме ці поправки, то закон буде схвалено. Якщо цього не відбудеться, то вона приймає «спільну позицію», і направляє нову версію до парламенту. Під час свого другого читання, парламент може або прийняти текст, або ж запропонувати додаткові поправки до пропозиції Ради. Якщо Рада як і раніше не схвалює позицію парламенту, то законопроект беруть до «погоджувального комітету», що складається з однакової кількості членів Ради і Європарламенту. Якщо комітету вдається прийняти спільний текст, то він бути схваленим у третьому читанні і парламентом і Радою, в іншому випадку законопроект буде відхилений.

В деяких випадках: в питаннях правосуддя і внутрішніх справ, бюджету і податків та деяких аспектах інших областей політики: наприклад, фінансового аспекту екологічної політики, Рада або парламент можуть приймати рішення самостійно.[5]

Рада голосує трьома різними способами: одностайність, проста більшість або ж кваліфікована більшість. У більшості випадків, Рада голосує кваліфікованою більшістю, що означає те, що повинна бути більшість голосів (255 з 345) і більшість держав-членів (дві третини). Одностайність використовується тоді, коли розглядаються питання зовнішньої політики, і в ряді випадків, пов'язаних зі співпрацею поліції і суду.

Організація[ред.ред. код]

Головування[ред.ред. код]

Головування — це не одинична посада — керування здійснює уряд держави-​​члена (Греція в першій половині 2014 року). Кожні шість місяців головування переходить від однієї держави до іншої у порядку, встановленому членами Ради, що дозволяє кожній країні головувати. Починаючи з 2007 року, три члени співпрацюють під час їхнього вісімнадцятимісячного терміну, наприклад, президент за другу половину 2007 року, Португалія, була другою у тріо держав разом з Німеччиною і Словенією, з якими Португалія співпрацювала. Рада проводить свої засідання в різних конфігураціях (як зазначено нижче), тому тема співпраці змінюється в залежності від питання. Міністр, який очолює Раду, завжди буде від країни, що головує. Делегат з наступного головування також допомагає очільнику Ради і може взяти на себе роботу за запитом.[6] Єдиний виняток — Рада міністрів закордонних справ, яка очолюється Верховним представником, а не міністром, з країни, що головує.

Роль керівника є адміністративною та політичною. З адміністративного боку вона несе відповідальність за процедури й організації роботи Ради протягом терміну її дії. Це включає в себе, організовування роботи Ради, а також керівництво роботою COREPER та інших комітетів і робочих груп. Політична складова включає успішне вирішення питань і посередництво в Раді. Зокрема, це включає в себе визначення порядку денного Ради, отже головування має істотний вплив на роботу Ради протягом терміну його дії. Президія також відіграє важливу роль в представленні Ради в рамках Євросоюзу, а також представленні Євросоюзу на міжнародному рівні, наприклад, в Організації Об'єднаних Націй.

Конфігурації[ред.ред. код]

З юридичної точки зору Рада є єдиним цілим, але на практиці вона розділена на десять різних конфігурацій (складів). У статті 16 (6) Договору про Європейський Союз сказано:

Рада повинна збиратися різними складами, список яких повинен бути затверджений відповідно до статті 236 Договору про функціювання Європейського Союзу.

Рада з загальних питань узгоджує роботу всіх конфігурацій. Разом з президентами Європейської Ради і Єврокомісії вона повинна підбивати підсумки засідань Європейської Ради

Рада міністрів закордонних справ повинна розробити зовнішні дії Союзу на основі стратегічних орієнтирів, встановлених Європейською радою і забезпечити те, щоб дії Союзу були послідовним.

Кожен склад ради має свою власну галузь на кшталт сільського господарства і риболовлі. У цьому формуванні Рада складається з міністрів від кожної держави, які відповідають за цю область — міністерства сільського господарства і риболовлі. Головою цього складу стає міністр з країни, що головує (див. розділ вище). Аналогічно Рада міністрів економічних і фінансових справ складається з національних міністрів фінансів, а головою є міністр економіки країни, що головує на даний момент. В даний час існує десять конфігурацій:[7]

  • Рада з загальних питань координує роботу Ради, організовує засідання Європейської Ради і вирішує питання, що виникають у різних формацій Ради.
  • Рада міністрів закордонних справ — єдина конфігурація, яка очолюється Верховним представником, а не міністром закордонних справ країни, що головує. Вона керує спільною зовнішньою та безпековою політикою, спільною політикою безпеки і оборони, торгівлею та розвитком співробітництва.
  • Рада з економічних і фінансових питань складається з міністрів фінансів і міністрів економіки держав-членів. Працює над бюджетними питаннями і питаннями, пов'язаними з діяльністю єврозони.
  • Рада юстиції та внутрішніх справ об'єднує міністрів юстиції і міністрів внутрішніх справ держав-членів. Обговорюється цивільний захист.
  • Рада з питань зайнятості, соціальної політики, охорони здоров'я і захисту прав споживачів Складається з міністрів з питань зайнятості, соціального захисту, захисту прав споживачів, захисту здоров'я і рівних можливостей.
  • Рада з питань конкурентоспроможності створена в червні 2002 року шляхом злиття трьох попередніх конфігурацій: внутрішнього ринку, промисловості та наукових досліджень. В залежності від питань, включених до порядку денного, ця формація складається з міністрів, відповідальних за такі області, як європейські справи, промисловість, туризм та наукові дослідження. З набуттям чинності Лісабонського договору, космічна політика була віддана Раді з питань конкурентоспроможності.[8]
  • Рада з питань транспорту, телекомунікацій та енергетики створена в червні 2002 року шляхом злиття трьох політик в рамках однієї конфігурації, склад формації залежить від порядку денного. Це утворення зустрічається приблизно раз на два місяці.
  • Рада з питань сільського господарства та риболовлі є однією з найстаріших формацій, що один раз на місяць об'єднує міністрів сільського господарства і рибальства та комісіонерів, відповідальних за сільське господарство, рибальство, безпеку харчових продуктів, ветеринарні питання та питання охорони здоров'я.
  • Екологічна рада складається з міністрів навколишнього середовища, які зустрічаються приблизно чотири рази в рік.
  • Рада з питань освіти, молоді, культури та спорту складається з міністрів освіти, культури, молоді, спорту та зв'язку, які зустрічаються приблизно три або чотири рази на рік.[9] Включає в себе аудіовізуальні питання.

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Європейський Союз Це незавершена стаття про Європейський Союз.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.