Іпостась

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Іпостась (дав.-гр. ὑπόστᾰσις, основа, сутність) — термін античної філософії, вперше вжитий Посідонієм (I ст. до н.е.) в значенні одиничного реального буття. У християнстві починаючи з патристики термін "іпостась" служить для позначення кожної з осіб триєдиного Бога (відповідно до християнського догмату, Трійця складається з трьох Іпостась).

Філософія[ред.ред. код]

Ранні стоїки використовували його для позначення процесу, в якому без’якісна матерія об’єктивується в множині природних речей. Перипатетики розглядали іпостась як синонім першої сутності. Боецій тлумачив іпостась як субстанцію. Термін широко застосовується і у філософському вченні Плотіна в значенні сутністі чи її частини, а не особистісті. Так, один з трактатів Плотіна має назву: «Про три початкові іпостасі» (у неоплатоніків це Благо, Розум і Душа).

Християнське богослов'я[ред.ред. код]

Застосування поняття «іпостась» в християнському богослов'ї можна віднести до IV століття. До Великих каппадокійців слово «іпостась» і «слово» сутність (дав.-гр. Οὐσία), вживалися в християнському богословському вченні як синоніми. Обома термінами позначалося щось, що має самостійне буття, тобто існує не в чомусь іншому, а саме по собі. У 5 – 7 сторіччях в християнському богослов'ї стосовно тлумачення боголюбської особи Христа було розроблено концепцію іпостасі як результату поєднання двох сутностей.

Східні богослови вживали поняття «іпостась» в сенсі і замість особи, а західні тим же словом висловлювали поняття (ουσία) «істота». Перший образ вираження з IV століття став панівним (Єпіфаній Кіпрський, Василь Великий, Григорій Богослов, Іоанн Златоуст). Проте ще в V столітті церковні письменники вживали слово іпостась то в тому, то в іншому сенсі. Починаючи з VI століття, згідно зі слововживанням, яке було прийнято слідом за Василем Великим і Григорієм Богословом Другим вселенським собором, слово іпостась всією церквою вживається як синонім особи: "єдиний Бог у трьох іпостасях або обличчях". Лише в середньовіччя деякі єретики ( богомили, вальденси), а також номіналісти повторювали вчення древніх, що іпостасі в Бозі суть або імена, або прояви сили ( Бог-Син або Божий розум, Бог-Дух святий). Деякі схоластики (Абеляр, Росцелін) і німецькі богослови-раціоналісти кінця 18 століття вчили, що Божі іпостасі мають одну природу, але мають її кожна окремо (подібно до того, як три окремі людські особистості), і тому іпостась або особи в Богі суть три боги, а не один Бог. У 19 – 20 сторіччях спостерігається тенденція до тлумачення «іпостасі» як певного особистого і загальнолюдського начала (Соловйов Володимир Сергійович) з метою вийти за межі атомарної концепції індивіда до поняття особистості як свободи по відношенню до природи.

Джерела[ред.ред. код]


Аристотель Це незавершена стаття з філософії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.