Мельник Андрій Атанасович

Андрій Атанасович Мельник
	;
2-й Голова ОУН
Час на посаді:
	23 травня 1938 — 1 листопада 1964
Попередник	Євген Коновалець
Наступник	Олег Штуль-Жданович
3-й крайовий комендант УВО
Час на посаді:
	1923 — 1924
Попередник	Петро Бакович
Наступник	Ярослав Індишевський
Помер	1 листопада 1964; Клерво, Люксембург

У Вікіпедії є статті про інших людей з прізвищем Мельник.

Андрі́й Атанасович Ме́льник (* 12 грудня 1890, Воля Якубова Дрогобицького повіту на Львівщині — † 1 листопада 1964, Клерво, Люксембург) — полковник армії УНР, військовий і політичний діяч, один з найближчих співробітників Євгена Коновальця. Організатор формації Січових Стрільців у Києві, один з організаторів УВО. З 1938 — голова Проводу ОУН; в'язень німецьких концтаборів. З 1945 — в еміграції.

[ред.] Життєпис

Андрій Мельник у старшинському однострої часів УНР

[ред.] В Легіоні УСС

У 1914–1916 Мельник командував сотнею Легіону Українських Січових Стрільців на австрійсько-російському фронті. Сотня Мельника відзначилась під час боїв на Маківці, під Заваловом і над Стрипою. В період боїв на Лисоні 4 вересня 1916 Мельник потрапив у російський полон. Мельник разом з Михайлом Матчаком, Василем Кучабським, Іваном Андрухом та іншими полоненими галичанами були відправлені у табір для військовополонених у селі Дубовці під Царицином (тепер Волгоград, Росія).

[ред.] Участь у Визвольних змаганнях

6 січня 1917 група українських старшин, серед яких Мельник, Михайло Матчак, Роман Сушко та інші організували втечу з полону і незабаром добралися до Києва. У січні 1918 року став одним з організаторів Куреня Січових Стрільців. З січня 1918 року був призначений начальником штабу куреня, з березня, після сформування полку Січових Стрільців, начальник штабу полку. Після падіння Української Центральної Ради перебував у Києві та Білій Церкві. Під час повстання проти влади гетьмана Павла Скоропадського — заступник командира Осадного Корпусу, а з січня 1919 року — виконуючий обов'язки командира корпусу.

З 19 грудня 1918 Мельнику було присвоєно військове звання отаман Армії Української Народної Республіки. У листопаді 1918 року Мельник, очолюючи штаб Окремого Загону Січових Стрільців, розробив план і брав участь у Мотовилівському бою 1918 року. У березні-червні 1919 — начальник Штабу Дієвої Армії, у липні-серпні 1919 року — помічник коменданта групи Січових Стрільців. У кінці 1919 року був інтернований польськими військами у Рівному.

У 1920-1921 — інспектор військових місій УНР у Празі.

[ред.] Участь в УВО та громадському житті Галичини

У 1922 повернувся в Галичину, де став співзасновником УВО, а згодом крайовим комендантом. У квітні 1924 Мельник був заарештований польською поліцією і засуджений до 4-річного ув'язнення. Після звільнення продовжував займатися громадсько-політичною діяльністю. У 1932-1938 — член правління видавничої спілки «Діло», у 1933-1938 — голова Головної Ради Католицької Асоціації Української Молоді «Орли», член Товариства українських комбатантів «Молода Громада». У 1934 — член сеньйорату УВО та голова Сенату ОУН.

[ред.] Голова ОУН

Після загибелі Євгена Коновальця 23 травня 1938 став головою Проводу Українських Націоналістів. На початку 1940 після розколу ОУН залишився очолювати матірну ОУН. У роки німецької окупації України Мельник послідовно відстоював ідею створення української незалежної держави, за що потрапив під арешт, а з 26 лютого 1944 був ув'язнений в концтаборі Заксенгаузен. Після звільнення у 1945 жив у Німеччині та Люксембурзі. У 1947 на Третьому Великому Зборі Українських Націоналістів Мельник обраний довічним головою ПУН.

Могила Андрія Мельника на цвинтарі Боневуа в Люксембурзі

[ред.] Діяльність по об'єднанню української еміграції

Післявоєнний період свого життя присвятив боротьбі за консолідацію емігрантських сил. У 1957 висунув ідею створення світового конгресу українців і союзу українців, реалізовану в 1967 зі створенням Світового Конгресу Вільних Українців.

Помер у Клерво (Велике герцогство Люксембург), похований у місті Люксембург на цвинтарі Боневуа.

[ред.] Література

Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде життя, 1954—1989.
Дрогобиччина — земля Івана Франка. Голова Редакційної колегії Лука Луців. Наукове товариство ім. Шевченка. Український архів. Том XXV. — Ню Йорк-Париж-Сидней-Торонто, 1973. — 854 с.
Науменко Кім. Царицинська доба Євгена Коновальця/ Український визвольний рух / Центр досліджень визвольного руху, Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України. — Львів, 2006. — Збірник 8. — C. 11 — 24. [1]
Українські січові стрільці 1914–1920. За ред. Б.Гнаткевича. — Репринт. відтворення з вид. 1935 р. — Львів: Слово, 1991. — 160 с.
Лазарович Микола. Легіон Українських січових стрільців: формування, ідея, боротьба. — Тернопіль: Джура, 2005. — 592 с.
Життя і смерть полковника Коновальця. Історична бібліотека. Ч.8. Серія «Сини України». —Львів: Червона калина, 1993. — 328 с.
Початки УВО в Галичині — ІІ. Статті й матеріали до діяння Української Військової Організації.