Мельник Андрій Атанасович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Андрій Атанасович Мельник
Андрій Атанасович Мельник

Organization of Ukrainian Nationalists-M.svg 2-й Голова ОУН Flag of OUN(640х480).jpg
Час на посаді:
23 травня 1938 — 1 листопада 1964
Попередник Євген Коновалець
Наступник Олег Штуль-Жданович

Organization of Ukrainian Nationalists-M.svg 3-й крайовий комендант УВО
Час на посаді:
1923 — 1924
Попередник Петро Бакович
Наступник Ярослав Індишевський

Народився 12 грудня 1890(1890-12-12)
Воля Якубова Дрогобицького повіту на Львівщині
Помер 1 листопада 1964(1964-11-01) (73 роки)
Клерво, Люксембург Люксембург

Андрі́й Атанасович Ме́льник (* 12 грудня 1890, Воля Якубова Дрогобицького повіту на Львівщині — † 1 листопада 1964, Клерво, Люксембург) — полковник армії УНР, військовий і політичний діяч, один з найближчих соратників Євгена Коновальця. Організатор формації Січових Стрільців у Києві, один з організаторів УВО. З 1938 — голова Проводу ОУН; в'язень німецьких концтаборів. З 1945 — в еміграції.

Біографія[ред.ред. код]

Андрій Мельник у старшинському однострої часів УНР

В Легіоні УСС[ред.ред. код]

У 1914–1916 Мельник командував сотнею Легіону Українських Січових Стрільців на австрійсько-російському фронті. Сотня Мельника відзначилась під час боїв на Маківці, під Заваловом і над Стрипою. В період боїв на Лисоні 4 вересня 1916 Мельник потрапив у російський полон. Мельник разом з Михайлом Матчаком, Василем Кучабським, Іваном Андрухом та іншими полоненими галичанами були відправлені у табір для військовополонених у селі Дубовці під Царицином (тепер Волгоград, Росія).

Участь у Визвольних змаганнях[ред.ред. код]

6 січня 1917 група українських старшин, серед яких Мельник, Михайло Матчак, Роман Сушко та інші організували втечу з полону і незабаром добралися до Києва. У січні 1918 року став одним з організаторів Куреня Січових Стрільців. З січня 1918 року був призначений начальником штабу куреня, з березня, після сформування полку Січових Стрільців, начальник штабу полку. Після падіння Української Центральної Ради перебував у Києві та Білій Церкві. Під час повстання проти влади гетьмана Павла Скоропадського — заступник командира Осадного Корпусу, а з січня 1919 року — виконуючий обов'язки командира корпусу.

З 19 грудня 1918 Мельнику було присвоєно військове звання отаман Армії Української Народної Республіки. У листопаді 1918 року Мельник, очолюючи штаб Окремого Загону Січових Стрільців, розробив план і брав участь у Мотовилівському бою 1918 року. У березні-червні 1919 — начальник Штабу Дієвої Армії, у липні-серпні 1919 року — помічник коменданта групи Січових Стрільців. У кінці 1919 року був інтернований польськими військами у Рівному.

У 19201921 — інспектор військових місій УНР у Празі.

Участь в УВО та громадському житті Галичини[ред.ред. код]

У 1922 повернувся в Галичину, де став співзасновником УВО, а згодом крайовим комендантом. У квітні 1924 Мельник був заарештований польською поліцією і засуджений до 4-річного ув'язнення. Після звільнення продовжував займатися громадсько-політичною діяльністю. У 19321938 — член правління видавничої спілки «Діло», у 19331938 — голова Головної Ради Католицької Акції Української Молоді «Орли», член Товариства українських комбатантів «Молода Громада». У 1934 — член сеньйорату УВО та голова Сенату ОУН.

Голова ОУН[ред.ред. код]

Після загибелі Євгена Коновальця 23 травня 1938 став головою Проводу Українських Націоналістів. 26 серпня 1939 року в Римі відбувся ІІ Великий збір Українських націоналістів, що ухвалив політичну програму Організації українських націоналістів, проголошено український націоналізм ідеологією ОУН, встановлено потребу розбудови устрою Української держави на засадах націократії — «влади нації в державі, що спирається на зорганізовані й солідарні співпраці всіх соціально-корисних верств, об'єднаних — відповідно до їх суспільних функцій — в представницьких органах державного кермування», головою ОУН надалі обрано А.Мельника. На початку 1940 після розколу ОУН залишився очолювати матірну ОУН. У роки німецької окупації України Мельник послідовно відстоював ідею створення української незалежної держави, за що потрапив під арешт, а з 26 лютого 1944 був ув'язнений в концтаборі Заксенгаузен. Після звільнення у 1945 жив у Німеччині та Люксембурзі. У 1947 на Третьому Великому Зборі Українських Націоналістів Мельник обраний довічним головою ПУН.

Могила Андрія Мельника на цвинтарі Боневуа в Люксембурзі

Діяльність з об'єднання української еміграції[ред.ред. код]

Післявоєнний період свого життя присвятив боротьбі за консолідацію емігрантських сил. У 1957 висунув ідею створення світового конгресу українців і союзу українців, реалізовану в 1967 зі створенням Світового Конгресу Вільних Українців.

Помер у Клерво (Велике герцогство Люксембург), похований у місті Люксембург на цвинтарі Боневуа. 31 жовтня 1965 на кладовищі Боневуа відкрито й освячено пам'ятник на могилі А.Мельника.

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

Іменем Андрія Мельника були названі вулиці у декількох містах України, зокрема у Дрогобичі, Івано-Франківську та Рівному.

Література[ред.ред. код]

  • Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде життя, 1954—1989.
  • Дрогобиччина — земля Івана Франка. Голова Редакційної колегії Лука Луців. Наукове товариство ім. Шевченка. Український архів. Том XXV. — Ню Йорк-Париж-Сидней-Торонто, 1973. — 854 с.
  • Науменко Кім. Царицинська доба Євгена Коновальця/ Український визвольний рух / Центр досліджень визвольного руху, Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України. — Львів, 2006. — Збірник 8. — C. 11 — 24. [1]
  • Українські січові стрільці 1914–1920. За ред. Б.Гнаткевича. — Репринт. відтворення з вид. 1935 р. — Львів: Слово, 1991. — 160 с.
  • Лазарович Микола. Легіон Українських січових стрільців: формування, ідея, боротьба. — Тернопіль: Джура, 2005. — 592 с.
  • Життя і смерть полковника Коновальця. Історична бібліотека. Ч.8. Серія «Сини України». —Львів: Червона калина, 1993. — 328 с.
  • Початки УВО в Галичині — ІІ. Статті й матеріали до діяння Української Військової Організації.

Збірник ч. 2. Зібрав, упорядкував і зредагував Зиновій Книш. — Торонто: Срібна сурма, 1963. [2]

  • Мірчук П. Нарис історії ОУН. 1920–1939 роки. Видання третє, доповнене. — Київ: Українська видавнича спілка, 2007.

Посилання[ред.ред. код]

Попередник
Євген Коновалець
Organization of Ukrainian Nationalists-M.svg 2-й Голова ОУН
1938-1964
Organization of Ukrainian Nationalists-M.svg Наступник
Олег Штуль-Жданович
Попередник
Петро Бакович
Organization of Ukrainian Nationalists-M.svg 3-й Крайовий комендант УВО
1923-1924
Organization of Ukrainian Nationalists-M.svg Наступник
Ярослав Індишевський