Анісфельд Борис Ізраїлевич

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Анісфельд Борис Ізраїлевич

Народження 2 (14) жовтня 1878[1][2]
Бєльці, Бессарабська губернія, Російська імперія
Смерть 4 грудня 1973(1973-12-04)[1][3] (95 років)
  Вотерфорд
Країна  США
Навчання Одеське художнє училище
Діяльність художник
Вчитель Костанді Киріак Костянтинович
Діти Marochka Chatfield-Taylord
Роботи в колекції Художній інститут Чикаго, Смітсонівський музей американського мистецтва, Музей Ізабелли Стюарт Гарднер і Tyumen Regional Museum of Fine Artsd
CMNS: Анісфельд Борис Ізраїлевич у Вікісховищі

Борис Ізраїлевич (Бер Срулевич) Анісфельд (нар.. 2 жовтня (14 жовтня) 1878, Бельці, Бессарабська губернія — пом.. 4 грудня 1973, Вотерфорд (шт. Коннектикут), США) — російський і американський художник, сценограф.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 1878 року в містечку Бєльці Бессарабської губернії в сім'ї керуючого маєтком Срула Рувіновича Анісфельда та його дружини Гітлі Їциківни. Батьки хотіли його бачити скрипалем.

1895–1900 — без особливої підготовки вступив до Одеської малювальної школи, де навчався у Геннадія Ладиженського та Киріака Костанді, яку закінчив у числі найкращих.

1901–1909 — як випускник Одеської школи, був без іспитів прийнятий до Петербурзької Академії мистецтв, де був визначений у клас батального живопису професора Павла Ковалевського, відомого також майстерно виконаними зображеннями коней, де пробув недовго Потім, знову ж таки недовго, навчався у майстернях Іллі Рєпіна і зрештою опинився у Дмитра Кардовського, блискучого рисувальника.

1901 — член об'єднання «Світ мистецтва», брав участь також у виставках «Союзу російських художників».

Живопис[ред. | ред. код]

1906 — роботи Анісфельда відбирає Сергій Дягілєв для виставки «Миру мистецтва», які прихильно приймають критики. Позитивні відгуки надходять і від метрів: Михайла Нестерова та інших.

У Парижі в рамках «Осіннього салону», де стараннями Дягілєва було влаштовано знамениту «Виставку російського мистецтва», одним із семи російських художників, обраних дійсними членами паризького Салону, став і студент Академії мистецтв Борис Анісфельд. Це почесне звання дозволяло в майбутньому раз на рік, без конкурсу, виставлятись на цьому престижному показі. Після успіху за кордоном художник стає затребуваним і вдома: Третьяковська галерея «взяла» його натюрморт «Квіти», його картини починають купувати колекціонери.

Як художник відомий також образами казкових мрій і феєрій (Східна легенда, 1905, Третьяковська галерея; Чарівне озеро, 1914, Російський музей); художник прагнув особливої, ірреальної передачі кольору.

Графіка[ред. | ред. код]

Співпрацював із часописами, у тому числі з «Жупелом». У видавництві «Шипшина» для листівки використовувався його сатиричний журнальний малюнок, інший його малюнок — «Садко» — вийшов на листівці «Общини Святої Євгенії».

Театральні роботи[ред. | ред. код]

Найбільш органічним способом самовираження стало для нього мистецтво театру. Дебютував як сценограф, оформивши спектакль «Весілля Зобеїди» за Г. фон Гофмансталем (1907, театр Віри Комісаржевської, режисер Всеволод Мейєрхольд).

1909 — працював для «Російського балету» Сергія Дягілєва, виконуючи декорації за ескізами Леона Бакста та інших майстрів.

Самостійно оформив балети:

США[ред. | ред. код]

1917 року Борис Анісфельд отримав запрошення Бруклінського музею Нью-Йоркз з пропозицією влаштувати виставку, і восени 1917 року, незадовго до жовтневих подій, отримавши дозвіл комісаріату Академії мистецтв, сімейство Анісфельдів виїхало через Сибір і Далекий Схід до Японії. 1918 року облаштувався у Нью-Йорку. Виставка (перша персональна виставка художника) справді відбулася у Бруклінському музеї завдяки відомому американському критику Крістіану Брінтону, великому шанувальнику російського мистецтва та творчості Анісфельда у тому числі.

Плідно співпрацював із театром «Метрополітен Опера», а з 1921 року — і з Чиказькою оперою, оформляє безліч вистав, балетів, опер тощо. Але світ змінюється, і «алхіміку кольору» вже неможливо підлаштовуватись під модний «конструктивізм» — і 1928 року «Метрополітен-опера» відкидає його прикраси до балету «Турандот». Роман із театром закінчено назавжди, і художник, переїхавши до Чикаго, аж до 1957 року викладав у місцевому Художньому інституті. Він також активно працював як станковий живописець, створюючи полотна в дусі декоративного ліричного експресіонізму, у 1940–1950 — х роках виконав серію картин на євангельську тематику.

Помер Борис Анісфельд у Вотерфорді (штат Коннектикут) 4 грудня 1973 року.

Галерея[ред. | ред. код]

Бібліографія[ред. | ред. код]

  • Агафонов Е [Архівовано 25 січня 2022 у Wayback Machine.]. Коненков, Анисфельд, Сорин, Фешин и я в Америке; Ван Розен Роберт. Русские художники в Америке: (Итоги за 25 лет) // Новое русское слово.— Нью-Йорк, 1935.— 14 апреля (№ 8111).— С. 22.
  • Анненков Ю. Значение русских художников в искусстве сценического оформления спектаклей балета, оперы и драмы // Новое русское слово.— Нью-Йорк, 1967.— 28 мая (№ 19802).— С. 18: ил.
  • Бенуа А. Художественные письма // Речь. 1912. № 4.
  • Боулт Дж. Э. Художники русского театра. 1880—1930. Собрание Никиты и Нины Лобановых-Ростовских. М., 1994. С. 22. ISBN 5-210-00232-2
  • Воинов Вс. Б. И. Анисфельд // Новая студия.— 1912.— № 3 (21 сентября).— С. 17—18.
  • Выставка Бориса Анисфельда в Чикаго // Новое русское слово.— Нью-Йорк, 1958.— 22 июня (№ 16430).— С. 3 (Хроника).
  • Грабарь И. Письма. М., 1977. Т. 2. С.116.
  • Давыдова М. В. Очерки истории русского театрально-декорационного искусства. М., 1974. С. 151.
  • Дягилев С. Письмо в редакцию: [В связи с избранием Б. Анисфельда действительным членом Парижского Салона] // Новое время.— 1909.— 3 (16) ноября (№ 12086).— С. 5.
  • Завалишин Вяч. «Декоративный идеализм Бориса Анисфельда»: [Выставка в галерее «Винсент Астор» при библиотеке-музее сценического искусства в Линкольнском центре искусств] // Новое русское слово.— Нью-Йорк, 1968.— 17 апреля (№ 20127).— С. 3. Поправки к статье см.: Завалишин Вяч. Письмо в редакцию // Новое русское слово.— Нью-Йорк, 1968.— 23 апреля (№ 20133).— С. 4.
  • Завалишин Вяч. Памяти Бориса Анисфельда // Новое русское слово.— Нью-Йорк, 1974.— 13 января (№ 23208).— С. 4.
  • Игнатьева М. Борис Анисфельд на двух материках // Новое русское слово.— Нью-Йорк, 1996.— 30 декабря (№ 30398).— С. 18: ил.
  • Лант Ст. Чикагская мозаика // Новое русское слово.— Нью-Йорк, 1982.— 9 января (№ 25714).— С. 4; 1983.— 26 января (№ 26041).— С. 6.
  • Левинсон А. Русские художники декораторы // Столица и усадьба. СПб., 1916. № 57. С.14.
  • Нестеров М.В. Письма. М., 1965. С.175.
  • Государственный Русский музей. Живопись. Первая половина XX века. Каталог. А—В. Т.8. СПб., Palace Edition, 1997. С.28-30.
  • Самоубийство жены художника Бориса Анисфельда [Фриды Анисфельд в Чикаго] // Новое русское слово.— Нью-Йорк, 1933.— 18 мая (№ 7417).— С. 3.
  • Скончался художник Борис Анисфельд // Новое русское слово.— Нью-Йорк, 1973.— 8 декабря (№ 23173).— С. 3 (Хроника).

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ Delarge J. Le Delarge — Paris: Gründ, Jean-Pierre Delarge, 2001. — ISBN 978-2-7000-3055-6
  3. ↑ Boris Izraelovich Anisfeld

Посилання[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Генеалогія та некрополістика
Література та бібліографія
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Анісфельд_Борис_Ізраїлевич&oldid=35909532