Ан-Бе-20
| Ан-Бе-20 | |
|---|---|
| Тип | пасажирський літак |
| Розробник |
 ДКБ Берієва та ДКБ Антонова |
| Виробник | Авіаційний науково-технічний комплекс імені Олега Антонова і Таганрозький авіаційний науково-технічний комплекс імені Г.|М.|Берієва |
| Головний конструктор | Берієв Г.М./Антонов О.К. |
| Статус | закритий проєкт |
Ан-Бе-20 — проєкт пасажирського літака. Розроблений ДКБ Берієва спільно з АНТК імені Олега Антонова із залученням конструктора двигунів Івченка О.Г. для заміни застарілих поршневих літаків Лі-2, Іл-12 та Іл-14[1].
Історія[ред. | ред. код]
В 60-х рр. авіаційна промисловість СРСР потребувала заміни поршневих Лі-2, Іл-12, Іл-14 найсучаснішою моделлю пасажирського літака малої місткості для використання в місцевому авіасполученні. У відповідь на державний циркуляр до роботи приступило ДКБ Берієва, яке недавно закінчило розробку Бе-12, однак не мало досвіду конструювання пасажирських літаків. Таким досвідом володіло ДКБ Антонова. Також було залучено конструктора двигунів О.Г. Івченка, який прагнув випробувати на невеликому літаку своє нове дітище ― АІ-25. Паралельно, конструкторським бюро Яковлєва взято в розробку модель Як-40.
Конструкція[ред. | ред. код]
Згідно державного замовлення[2][3], проєктований літак повинен мати володіти трьома реактивними двигунами, пасажиромісткість повинна відповідати класу Лі-2 та Іл-14, однак крейсерська швидкість повинна становити 620-640 км/год і облаштовано комфортним салоном згідно вимог того часу.
У співпраці конструкторських бюро було розроблено аванпроєкт, у якому для експлуатації на коротких ґрунтових ЗПС було передбачено широке і довге крило, високопродуктивне шасі з пневматиками низького тиску (3,5-4 кгс/см2). Двигуни передбачені у хвостовій частині з метою звільнення профілю крила та зменшення шуму в салоні.
Компонування салону включало в себе двомісну кабіну, буфет, туалет, гардероб і багажне відділення, а також пасажирський салон на 24 місця. Передбачено також вбудований трап в передній частині фюзеляжу.
В результаті конструкторських робіт було збудовано повнорозмірний макет моделі, який було відправлено у ДКАТ. Однак дана модель не отримала подальшої підтримки від держави, чиновники віддали перевагу Як-40. Ще на етапі конструювання Олег Антонов висловив сумнів у доцільності трьохдвигунової схеми для такого розміру літака, однак керівництво СРСР наполягло на своєму.
Фотографії[ред. | ред. код]
Див. [1] [Архівовано 21 грудня 2016 у Wayback Machine.], картосхема аванпроєкту [Архівовано 9 січня 2017 у Wayback Machine.]
Технічні характеристики[ред. | ред. код]
| Розмах крила, м | 22,60 |
| Довжина, м | 19,22 |
| Висота, м | 6,50 |
| Площа крила, м2 | |
| МЗМ, кг | 10 000 |
| Двигун | АІ-25 |
| Тяга, кгс | 3 х 1350 |
| Крейсерська швидкість, км/год | 640 |
| Дальність, км | 850 |
| Екіпаж | 2 |
| Корисне навантаження | 24 пасажири або 2700 кг |
Поклики[ред. | ред. код]
- ↑ Антонов, Бериев Ан-Бе-20. www.airwar.ru. Архів оригіналу за 21 грудня 2016. Процитовано 21 грудня 2016.
- ↑ Постанова ЦК КПРС/РМ СРСР від 06.08.1964 р.
- ↑ Наказ ДКАТ від 24.08.1964 р.
| |||||||||||||||||||||||||||||
| |||||||||||||||||||||||||||||