Великий князь

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Вели́кий князь — титул правителів Київської Русі, пізніше — аристократичний титул.

Великими князами називали носіїв верховної влади на східноєвропейських землях, зосереджених під управлінням династії князів Рюрикового роду. В договорах із Візантією Олег, Ігор і Святослав носять цей титул. В 11-13 ст. титул великий князь, як правило, належав до київських князів, з тим, що в досягненні його конкурували принципи старшинства в роді Рюриковичів та належність до місцевої династії Мономаховичів. Влада київського Великого князя, поза межами самої Київської землі, мала здебільшого обмежений характер, відбиваючи тим самим загальний характер ранньофеодального суспільного комплексу Київської Руси. До реальних прав Великого князя належали скликання княжих з’їздів, верховне командування під час військових походів, вплив на призначення єпископів тощо. Влада київського Великого князя мала тенденцію до поступового звуження його привілеїв, що відповідало політичному ослабленню Київської землі. У 13 ст. титул Великий князь вже не завжди пов’язувався з київським княжим столом, а в 2-й половині 13 ст. київські князі його зовсім втрачають. Титул Великий князь переходить до галицько-волинських і суздальсько-володимирських північних князів, як претендентів на очолювання комплексу східнослов’янських земель, що тоді вже виразно розкладався на відрубні поміж собою частини.

З 14-15 ст. цим титулом (поряд із титулом «господар») користувалися володарі Великого князівства Литовського та Великі князі Руські. Після Люблінської унії 1569 титул Великий князь увійшов до польського королівського титулу.

У Московії з 14-15 ст. цей титул стали присвоювати собі володимирські, рязанські, тверські, а з 2-ої половини 15 - початку 16 ст. московські князі. Після ліквідації інших великих князівств переходить до князів московських, а з їхньою перемогою стає титулом володарів об’єднаних російських земель. Тут він вживався до 1547 року, коли Великий князь Іван IV прийняв титул царя. У Російській імперії з 18 ст. до 1917 року титул Великого князя мали сини, брати і внуки імператорів.

Дивіться також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]