Волкенштейн Сергій Сергійович
Сергій Сергійович Волкенштейн | |
---|---|
Народження |
21 травня (2 червня) 1900 Полтава, за іншими даними хутір Хатки Шишацької волості на Полтавщині |
Смерть |
19 травня 1977 (76 років) Москва |
Поховання | Кунцевський цвинтар |
Країна |
Російська імперія → СРСР |
Приналежність | Радянська армія |
Рід військ | артилерія |
Освіта | Військова академія імені М. В. Фрунзе |
Роки служби | 1918-1958 |
Партія | КПРС |
Звання | Генерал-майор |
Командування | Q18234588? |
Війни / битви |
Громадянська війна, Радянсько-фінська війна, Німецько-радянська війна |
Нагороди |
Волкенште́йн Сергі́й Сергі́йович (нар. 21 травня (2 червня) 1900 — пом. 19 травня 1977) — командир 17-ї артилерійської дивізії 1-го артилерійського корпусу прориву 3-ї гвардійської армії 1-го Українського фронту, генерал-майор артилерії.
Біографія[ред. | ред. код]
Онук видатного народника 1870-х Олександра Олександровича Волкенштейна Сергій Сергійович Волкенштейн народився 21 травня (за новим стилем 2 червня) 1900 року в Полтаві[1][2]. За іншими даними, Сергій Сергійович народився на хуторі Хатки нині Шишацького району Полтавської області[3][4].
Батько Сергія Сергійовича, соціал-демократ, публіцист, Волкенштейн Сергій Олександрович (літературний псевдонім «Сергій Штейн») помер у 1914 році. Майже одночасно з ним померла мати Сергія. Його на виховання взяла друг сім'ї Волкенштейнів, дочка видатного хірурга Миколи Скліфосовського Яковлева-Скліфосовська, яка мешкала в Москві[1].
У 1918 році Сергій Волкенштейн добровольцем пішов до Червоній армії. Брав участь у Громадянській війні — був комісаром артилерійського дивізіону. У 1927 році закінчив артилерійські курси, в 1935-му — Військову академію імені Фрунзе, в 1939-му курси вищого начскладу при Військовій артилерійській академії. Брав участь у радянсько-фінській війні 1939–1940 років. З літа 1940 по грудень 1942 року — начальник 1-го Київського Червонопрапорного артилерійського училища імені Кірова[5].
З перших днів війни полковник Волкенштейн домагався, аби його послали на фронт. Врешті-решт, у грудні 1942 року генерал-полковник артилерії Воронов задовольнив його прохання: Волкенштейн був призначений на посаду начальника штабу артилерії Волховського фронту, а пізніше — командиром новоствореної 17-ї артилерійської дивізії прориву Резерву Ставки ВГК.
Під час оборони Ленінграду, в березні 1943 року, діючи на Волховському фронті, 17-та артдивізія прориву брала участь в прориві довготривалої оборони ворога на ділянці між селами Воронове і Карбусель, що дало можливість розширити прорив блокадного кільця на південний схід від Ленінграду[3]. За відмінне виконання бойового завдання С. С. Волкенштейн був нагороджений орденом Червоного Прапора. Нагороду вручив особисто командувач фронтом генерал К. А. Мерецков. Тоді ж йому було присвоєне військове звання генерал-майор[2].
В травні 1943 року 17-та артилерійська дивізія була виведена в резерв та перекинута на Брянський фронт. Брала участь в прориві оборони противника на північному фасі Курської дуги[2]. В подальшому дивізія брала участь в здійсненні до 30 проривів оборони противника в складі Воронезького, 4-го Українського і 1-го Українського фронтів.
В ході битви за Київ дивізія брала участь в боях на Букринському плацдармі, а після відводу військ — здійснювала наступ на Київ з Лютізького плацдарму: Волкенштейн за ніч зумів непомітно для противника перегрупувати з'єднання[2]. 6 листопада 1943 року 17-та артилерійська дивізія прориву була названа в наказі Верховного Головнокомандувача в числі інших з'єднань і частин 1-го Українського фронту, що особливо відзначилися в боях за столицю України. Їй було присвоєне почесне найменування «Київська»[3].
Довелося дивізії діяти і в обороні — під Брусиловим, коли командувач німецькою групою армій «Південь» фельдмаршал Манштейн кинув свої війська в контрнаступ. Командувач 48-м танковим корпусом генерал Бальк контратакував відчайдушно, одними танками, без піхоти, намагаючись оволодіти трасою Житомир — Брусилів. Волкенштейн розставив свої бригади в населених пунктах у шаховому порядку. Саме розташування хуторів відповідало задуму оборони. Успіх бою залежав від майстерності і витримки особового складу від гарматних розрахунків до комбригів. Гітлерівці понесли важкі втрати від вогню прямою наводкою. Поєднуючи вогневі удари з маневром силами, артилеристи Волкенштейна разом з піхотинцями генерал-майора Москаленка і танкістами генерал-лейтенанта Рибалко не тільки зупинили ворога, але і розгромили та відкинули його на захід…[2] 13 листопада 1943 року військам, які брали участь у визволенні Житомира, наказом Верховного головнокомандувача було оголошено подяку, а 17-та Київська артилерійська дивізія прориву серед інших п'ятнадцяти частин і з'єднань отримала почесне найменування «Житомирська»[2].
Нищівним був артилерійське наступ, організований в ході Вісло-Одерської операції. На всю глибину оборони противника радянські артилеристи придушили його вогневі точки, штаби, резерви, в тому числі і танкові. Генерал-майор артилерії С. С. Волкенштейн організував дії частин в Берлінській операції при прориві оборони противника на річці Нейсе на південь від міста Форст і в боях на дрезденському напрямку[3].
Бойовий шлях генерал-майор Волкенштейн завершив у Празі 11 травня 1945 року. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 29 травня 1945 року за зразкове командування артилерійською дивізією і проявлені при цьому особисту мужність і героїзм генерал-майору артилерії Волкенштейну Сергію Сергійовичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі Золота Зірка. Найвищу нагороду від імені Радянського уряду бойовому командиру вручив маршал І. С. Конєв. С. С. Волкенштейн був учасником Параду Перемоги на Красній площі.
У 1948 році закінчив Вищі академічні курси при Військовій академії Генерального штабу. З 1958 року генерал-майор Волкенштейн — у відставці. Жив у Москві. Помер 19 травня 1977 року. Похований в Москві на Кунцевському кладовищі (ділянка № 10).
Нагороди[ред. | ред. код]
- Медаль «Золота Зірка» Героя Радянського Союзу (№ 6565)
- Три ордени Леніна
- Три ордени Червоного прапора
- Орден Суворова 2-го ступеня
- Орден Кутузова 2-го ступеня
- Орден Олександра Невського
- а також медалі, іноземні нагороди.
Пам'ять[ред. | ред. код]
Пам'ять про Героя Радянського Союзу генерал-майора Сергія Сергійовича Волкенштейна і його бойових побратимів дбайливо зберігається в музеях двох шкіл: № 17 міста Києва і № 21 міста Житомира.
В 17-й школі міста Києва діє «Музей 17-ї артилерійської дивізії прориву ВГК». Одна з творців музею Лариса Іванівна Сивак та викладач математики, позаштатна завідувачка музеєм Оксана Олександрівна Данилюк дбайливо зберігають фотографії і особисті речі, передані на зберігання в музей родиною генерала Волкенштейна. Школярі під їх керівництвом створили велику картотеку на ветеранів дивізії[5].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Біографія Сергія Сергійовича Волкенштейна [Архівовано 28 вересня 2013 у Wayback Machine.] на сайті Полтава історична [Архівовано 3 серпня 2013 у Wayback Machine.] (рос.)
- ↑ а б в г д е Біографія Сергія Сергійовича Волкенштейна [Архівовано 2 жовтня 2013 у Wayback Machine.] на сайті Твої герої, Ленінград [Архівовано 19 квітня 2012 у Wayback Machine.] (рос.)
- ↑ а б в г Біографія Сергія Сергійовича Волкенштейна [Архівовано 2013-09-29 у Wayback Machine.] на сайті Герои страны [Архівовано 5 лютого 2011 у Wayback Machine.] (рос.)
- ↑ Біографія Сергія Сергійовича Волкенштейна на сайті Історія Полтави [Архівовано 8 травня 2012 у Wayback Machine.] (рос.)
- ↑ а б Біографія Сергія Сергійовича Волкенштейна [Архівовано 27 січня 2016 у Wayback Machine.] на сайті Асоціації ветеранів Київського вищого зенітного ракетного інженерного училища ім. Кірова [Архівовано 21 серпня 2012 у Wayback Machine.] (рос.)
Література[ред. | ред. код]
Герои Советского Союза: Краткий биографический словарь / Пред. ред. коллегии И. Н. Шкадов. — М.: Воениздат, 1988. — Т. 1. — 863 с. — ISBN 5-203-00536-2
- Народились 2 червня
- Народились 1900
- Померли 19 травня
- Померли 1977
- Поховані на Кунцевському кладовищі
- Радянські артилеристи Другої світової війни
- Випускники Військової академії імені Фрунзе
- Члени КПРС
- Генерал-майори (СРСР)
- Герої Радянського Союзу
- Кавалери ордена Леніна
- Кавалери ордена Червоного Прапора
- Кавалери ордена Суворова II ступеня
- Кавалери ордена Кутузова II ступеня
- Кавалери ордена Олександра Невського
- Уродженці Полтави
- Учасники Громадянської війни в Росії
- Учасники радянсько-фінської війни
- Радянські командири артилерійських дивізій у Другій світовій війні
- Радянські генерали Другої світової війни
- Герої Радянського Союзу — уродженці України