Конєв Іван Степанович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Конєв Іван Степанович
Konev.jpg
Народився 16 (28) грудня 1897(1897-12-28)
Російська імперія Лодейно
нині Кіровська область
Російська імперія
Помер 21 травня 1973(1973-05-21) (75 років)
СРСР Москва, СРСР
Країна СРСР СРСР
Приналежність Радянська армія Радянська армія
Рід військ піхота
Роки служби 19161973
Звання CCCP army Rank marshal CCCP infobox.svg Маршал Радянського Союзу
Командування СРСР СРСР заступник міністра оборони СРСР - Головнокомандувач Сухопутних військ,
Головнокомандувач військами Групи радянських військ у Німеччині,
Командувач військами 2-ого Українського, Степового, Західного фронтів,
командувач 19 армії,
командир корпусу
Війни/битви Перша Світова війна
Громадянська війна в Росії
Друга Світова війна
Нагороди
Герой Радянського Союзу Герой Радянського Союзу Герой Монгольської Народної республіки Герой ЧССР
Орден Перемога
Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна
Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна Орден Жовтневої Революції
Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора
Орден Суворова I ступеня
Орден Суворова I ступеня
Орден Кутузова 1 ступеня Орден Кутузова 1 ступеня
Орден Червоної Зірки
Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)»
Медаль «За оборону Москви»
Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» Медаль «20 років перемоги у ВВВ»
Медаль «За взяття Берліна»
Медаль «За визволення Праги»
Медаль «XX років Робітничо-Селянській Червоній Армії»
Медаль «30 років Радянській Армії та Флоту»
Медаль «40 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «50 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «В пам'ять 800-річчя Москви»

Нагороди інших країн

Virtuti Militari (Великий Хрест (з зіркою)
Орден Відродження Польщі (Великий Хрест)
Орден «Хрест Грюнвальда» 1 ступеня
Орден Клемента Готвальда Орден Білого Лева
Орден Лазні
Великий офіцер ордена Почесного легіону
Воєнний хрест 1939—1945
Воєнний хрест (Велика Британія)
Легіон Заслуг (Головнокомандувач) (США)
Воєнний Хрест (Чехословаччина) Орден Сухе-Батора
Орден Сухе-Батора Орден Червоного Прапора (Монголія) Орден Заслуг перед Батьківщиною (НДР)

Почесна зброя із золотим зображенням Державного герба СРСР (1968)

Ко́нєв Іва́н Степа́нович (*16 (28) грудня 1897(18971228) с. Лодейно, Кіровської області  — †21 травня 1973, Москва)  — радянський воєначальник, маршал Радянського Союзу (1944), двічі Герой Радянського Союзу (1944, 1945), Герой ЧССР, Герой МНР. Головнокомандувач об'єднаними збройними силами країн Варшавського Договору, один з керівників військової операції в Угорщині під час Угорської революції 1956.

Біографія[ред.ред. код]

Ранні роки[ред.ред. код]

Народився 28 грудня 1897 року в селі Лодейно, нині Подосиновского району Кіровської області у родині селянина. Закінчив земське училище в сусідньому селі Пушма в 1912. З 12 років працював сплавником лісу.

Учасник Першої світової війни. Навесні 1916 року пішов в армію. Після навчальної команди унтер-офіцер Конєв був спрямований на Південно-Західний фронт. Демобілізований в 1918 році.

У тому ж 1918 приєднався до більшовицьких заколотників та вступив до комуністичної партії, згодом обраний повітовим військовим комісаром у місті Нікольське Вологодської губернії, де були потужні антикомуністичні настрої. Після цього воював у рядах Червоної Армії. Військком бронепоїзда, стрілецької бригади, дивізії, штабу Народно-революційної армії Далекосхідної республіки, де близько познайомився із поплічником Сталіна — Климентом Ворошиловим. Саме він відіграв ключову роль у стрімкій кар'єрі Конєва[Джерело?].

Міжвоєнний період[ред.ред. код]

Після закінчення Громадянської війни — військком 17- го Приморського стрілецького корпуса, потім комісар і начальник політичного відділу стрілецької дивізії. Закінчив курси вдосконалення вищого начскладу в 1926. Був командиром полку й заступником командира дивізії. Кілька років командував стрілецькою дивізією. Закінчив Військову академію імені М. В. Фрунзе в 1934 році. В 1938 році був призначений командиром стрілецького корпусу, потім командувачем 2-й Червонопрапорною армією, що дислокувалася на Далекому Сході.

Друга світова війна[ред.ред. код]

Початковий період[ред.ред. код]

У 19401941 роках командував військами Забайкальського й Північно-Кавказького військових округів.

З початком війни генерал-лейтенант І. С. Конєв почав командувати 19-ю армією, яка брала участь в обороні Вітебська і в Смоленській битві. Під час Смоленської битви з'єднання 19-ї армії опинилися в оточенні, але сам Конєв уникнув полону. 11 вересня 1941 року І. С. Конєв був призначений командувачем військами Західного фронту. В жовтні 1941 року фронт під його командуванням зазнав однієї з найважчих поразок за всю війну в ході Вяземської операції. Від суду і можливого розстрілу Конєва врятував Г. К. Жуков, який потім рекомендував Конєва на посаду командувача Калінінським фронтом.

В якості командувача військами Калінінського фронту успішно діяв під час оборони Москви, провів Калінінську операцію. Під час Ржевсько-Вяземської, Холм-Жирковської, Ржевсько-Сичовської, Жиздринської і Староруської операцій (січень 1942березень 1943) Конєву не вдалося досягти успіху, а його війська понесли величезні втрати.

Корінний перелом[ред.ред. код]

У липні 1943 року Іван Конєв був призначений командувачем військами Степового фронту, на чолі якого зміг досягти значних успіхів в Курській битві, в Бєлгородсько-Харківській операції і в битві за Дніпро. У серпні 1943 року війська Степового фронту під керівництвом Конєва звільнили Бєлгород і Харків, у вересні 1943 року — Полтаву і Кременчук (Полтавсько-Кременчуцька операція). Наприкінці вересня його армії з ходу форсували Дніпро.

У жовтні 1943 року Степовий фронт був перейменований в 2-й Український фронт, Конєв залишився його командувачем і в жовтні — грудні 1943 року успішно проводить П'ятихатську і Знам'янську операцію.

Якщо в оборонних операціях перших років війни Конєву не вдавалося досягти успіхів, то в наступальних операціях 1943 — 1945 років найбільш яскраво проявився його полководницький талант. Під час наступу він завжди прагнув не вплутуватися в затяжні кровопролитні бої у великих містах, і обхідними маневрами змушував противника покинути місто. Це дозволяло уникнути великих втрат серед військ, а також не допустити великих руйнувань і жертв серед мирного населення.

1944 — 1945 роки[ред.ред. код]

В січні 1944 року провів Кіровоградську операцію. Грандіозним успіхом Івана Конєва як полководця стала Корсунь-Шевченківська операція, в результаті якої було оточене та розгромлене велике угруповання противника. 20 лютого 1944 року за вмілу організацію і відмінне керівництво військами генерал армії І. С. Конєв отримав військове звання Маршал Радянського Союзу. 26 березня 1944 року під час успішного наступу (Умансько-Ботошанська операція), його війська першими в Червоній Армії перейшли державний кордон, вступивши на територію Румунії.

З травня 1944 року і до кінця війни командував 1-м Українським фронтом. У липні — серпні 1944 року під його командуванням війська фронту розгромили групу армій «Північна Україна» в Львівсько-Сандомирській операції, захопили і утримали Сандомирський плацдарм. Також частина сил фронту брала участь у Східно-Карпатській операції. Звання Героя Радянського Союзу із врученням ордена Леніна й медалі «Золота Зірка» Івану Степановичу Конєву присвоєно 29 липня 1944 року за вміле керівництво військами фронтів у великих операціях, в результаті яких були розгромлені сильні угруповання противника.

Маршал Конєв блискуче проявив себе під час Вісло-Одерської операції, в результаті якої війська фронту оволоділи Сілезьким промисловим районом, визволили Краків та Освенцим. У лютому 1945 року маршал Конєв успішно проводить Нижньо-Сілезьку операцію, в березні — Верхньо-Сілезьку операцію. 30 березня 1945 року за визволення Польщі і форсування Одеру, І. С. Конєв був нагороджений вищим військовим орденом «Перемога». Під час Берлінської наступальної операції війська 1-го Українського фронту брали участь в оточенні і розгромі німецьких військ. Також маршал Конєв провів Празьку операцію — останню стратегічну операцію Червоної армії у Великій Вітчизняній війні, в результаті якої була звільнена столиця Чехословаччини — Прага.

Другою медаллю «Золота Зірка» маршал Конєв І. С. нагороджений 1 червня 1945 року за зразкове керівництво військами в завершальних операціях Великій Вітчизняній війни.

Після війни[ред.ред. код]

Після капітуляції Третього Рейху Конєв призначений головнокомандуючим Групою радянських військ у Німеччині, став представником високого рангу союзників в Австрії[Джерело?].

1946—50 головнокомандувач Сухопутними військами й заступник міністра Збройних Сил СРСР, в 1950—51 головний інспектор Радянської Армії — заступник військового міністра. В 1953 приєднався до змови Микити Хрущова та став головою Спеціальної судової присутності Верховного суду СРСР, що влаштувала суд над соратником Сталіна Л. Берією.

Знаходився на значних військових посадах в окупаційних військах у Східній Європі з 1956: В 19561960 1-й заступник міністра оборони, командуючий Об'єднаними збройними силами країн Варшавського Договору (у цій якості керував придушенням угорського повстання 1956). В 19611962 знову головнокомандувач окупаційної Групи радянських військ в східній Німеччині. З 1962 у фактичній відставці (у Групі генеральних інспекторів Міністерства оборони СРСР).

Ставлення до маршала Конєва в сучасній Європі неоднозначне. В Угорщині його вважають переконаним сталіністом[Джерело?], який не завагався виконати наказ про окупацію Угорської держави 1956. Також Польща не сприймає Конєва як героя[Джерело?] — 1992 його меморіальна скульптура у Кракові була демонтована, оскільки символізувала радянську окупацію країни. В Україні існують спроби приховати його участь у злочинах проти громадян Угорщини під час Угорської революції у 1956 році (цей факт його біографії обійдене мовчанкою в академічній «Українській історичній еницклопедії», 2009).

Іван Степанович Конєв (1939)

Помер 21 травня 1973. Похований на Червоній площі в Кремлівській стіні.

Пам'ять[ред.ред. код]

Бронзове погруддя встановлене на батьківщині. Його ім'я надане Алматинському вищому загальновійськовому командному училищу в Казахстані, судну ВМФ РФ, іменем Конєва названі вулиці в містах Російської Федерації: Москва, Бєлгород, Вологда, Омськ, Іркутськ; в Україні: Донецьк, Слов'янськ, Київ, Харків, Черкасах, Ямпіль (Вінницької обл.), Кіровограді. Також ім'ям маршала Конєва названа вулиця у столиці Чехії Празі.

Військові звання[ред.ред. код]

Нагороди[ред.ред. код]

СРСР[ред.ред. код]

Іноземні нагороди[ред.ред. код]

СССР марка, 1977 г.

Джерела[ред.ред. код]

  • Сорок пятый. 2-е изд. М., 1970
  • Записки командующего фронтом, 1943—1945. 4-е изд. М., 1985 и др.

Посилання[ред.ред. код]