Конєв Іван Степанович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Конєв Іван Степанович
Konev.jpg
Народився 16 (28) грудня 1897(1897-12-28)
Російська імперія Лодейно
нині Кіровська область
Російська імперія
Помер 21 травня 1973(1973-05-21) (75 років)
СРСР Москва, СРСР
Країна СРСР СРСР
Приналежність Радянська армія Радянська армія
Рід військ піхота
Роки служби 19161973
Звання Маршал Радянського Союзу Маршал Радянського Союзу
Командування СРСР СРСР заступник міністра оборони СРСР - Головнокомандувач Сухопутних військ,
Головнокомандувач військами Групи радянських військ у Німеччині,
Командувач військами 2-ого Українського, Степового, Західного фронтів,
командувач 19 армії,
командир корпусу
Війни/битви Перша Світова війна
Громадянська війна в Росії
Друга Світова війна
Нагороди
Герой Радянського Союзу Герой Радянського Союзу Герой Монгольської Народної республіки Герой ЧССР
Орден Перемога
Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна
Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна Орден Жовтневої Революції
Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора
Орден Суворова I ступеня
Орден Суворова I ступеня
Орден Кутузова 1 ступеня Орден Кутузова 1 ступеня
Орден Червоної Зірки
Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)»
Медаль «За оборону Москви»
Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» Медаль «20 років перемоги у ВВВ»
Медаль «За взяття Берліна»
Медаль «За визволення Праги»
Медаль «XX років Робітничо-Селянській Червоній Армії»
Медаль «30 років Радянській Армії та Флоту»
Медаль «40 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «50 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «В пам'ять 800-річчя Москви»

Нагороди інших країн

Virtuti Militari (Великий Хрест (з зіркою)
Орден Відродження Польщі (Великий Хрест)
Орден «Хрест Грюнвальда» 1 ступеня
Орден Клемента Готвальда Орден Білого Лева
Орден Лазні
Великий офіцер ордена Почесного легіону
Воєнний хрест 1939—1945
Воєнний хрест (Велика Британія)
Легіон Заслуг (Головнокомандувач) (США)
Воєнний Хрест (Чехословаччина) Орден Сухе-Батора
Орден Сухе-Батора Орден Червоного Прапора (Монголія) Орден Заслуг перед Батьківщиною (НДР)

Почесна зброя із золотим зображенням Державного герба СРСР (1968)

Ко́нєв Іва́н Степа́нович (*16 (28) грудня 1897(18971228) с. Лодейно, Кіровської області  — †21 травня 1973, Москва)  — радянський воєначальник, маршал Радянського Союзу (1944), двічі Герой Радянського Союзу, Герой ЧССР, Герой МНР. Головнокомандувач об'єднаними збройними силами країн Варшавського Договору, один з керівників військової операції в Угорщині під час Угорської революції 1956.

Біографія[ред.ред. код]

Народився 28 грудня 1897 року в селі Лодейно, нині Подосиновского району Кіровської області у родині селянина. Закінчив земське училище в сусідньому селі Пушма в 1912. З 12 років працював сплавником лісу.

Учасник Першої світової війни. Навесні 1916 року пішов в армію. Після навчальної команди унтер-офіцер Конєв був спрямований на Південно-Західний фронт. Демобілізований в 1918 році.

У тому ж 1918 приєднався до більшовицьких заколотників та вступив до комуністичної партії, згодом обраний повітовим військовим комісаром у місті Нікольське Вологодської губернії, де були потужні антикомуністичні настрої. Після цього воював у рядах Червоної Армії. Військком бронепоїзда, стрілецької бригади, дивізії, штабу Народно-революційної армії Далекосхідної республіки, де близько познайомився із поплічником Сталіна — Климентом Ворошиловим. Саме він відіграв ключову роль у стрімкій кар'єрі Конєва[Джерело?].

Після закінчення Громадянської війни — військком 17- го Приморського стрілецького корпуса, потім комісар і начальник політичного відділу стрілецької дивізії. Закінчив курси вдосконалення вищого начскладу в 1926. Був командиром полку й заступником командира дивізії. Кілька років командував стрілецькою дивізією. Закінчив Військову академію імені М. В. Фрунзе в 1934 році. В 1938 році був призначений командиром стрілецького корпусу, потім командувачем 2-й Червонопрапорною армією, що дислокувалася на Далекому Сході.

Друга Світова війна[ред.ред. код]

У 1940—41 командував військами Забайкальського й Північно-Кавказького військових округів. Не протестував проти співпраці уряду СРСР та збройних сил із нацистським Вермахтом, лояльно ставився до Гітлера[Джерело?].

З початком війни генерал-лейтенант І. С. Конєв почав командувати 19-ою армією. Командував військами Калінінського та Західного фронту (вересень — жовтень 1941 р.), де зазнав найтяжчої поразки під Вязьмою та Ржевим від 9-тої армії генерал-фельдмаршала Вальтера Моделя. За чутками, від розправи Конєва врятував інший сталінський генерал — Георгій Жуков[Джерело?].

В якості командувача Калінінським фронтом успішно діяв під час контрнаступу під Москвою. В Курській битві війська Степового фронту Конєва захопили Білгород, а згодом перетнули український кордон і зайняли Харків.

У 1944 р. за вмілу організацію й відмінне керівництво військами в Корсунь-Шевченківській операції, де було оточено й розгромлене велике вороже угруповання, Конєву було присвоєне військове звання маршала Радянського Союзу (20.02.1944).

26 березня 1944 р. війська 2-ого Українського фронту першими вийшли до державного кордону СРСР. У липні — серпні вони намагалися розбити групу армій «Північна Україна» генерал-фельдмаршала Манштейна у Львівско-Сандомирскій операції й захопили Сандомирський плацдарм, що став одним із трамплінів для окупації Німеччини.

Звання Героя Радянського Союзу із врученням ордена Леніна й медалі «Золота Зірка» надане Конєву 29 липня 1944 року за вміле керівництво військами фронтів у великих операціях, у яких були розгромлені сильні угруповання противника, проявлена особиста мужність і героїзм.

У січні 1945 р. війська фронту в результаті стрімкого удару й обхідного маневру перешкодили противнику, що відступав, зруйнувати промисловість Сілезії, що мала велике економічне значення для Польщі. Війська Конєва брали участь у Берлінській операції й у звільненні Празі.

Другою медаллю «Золота Зірка» нагороджено 1 червня 1945 року за зразкове керівництво військами в завершальних операціях Німецько-радянської війни.

Після війни[ред.ред. код]

Після капітуляції Третього Рейху Конєв призначений головнокомандуючим окупаційних військ у Німеччині, став представником високого рангу союзників у окупованій Австрії[Джерело?].

1946—50 головнокомандувач Сухопутними військами й заступник міністра Збройних Сил СРСР, в 1950—51 головний інспектор Радянської Армії — заступник військового міністра. В 1953 приєднався до змови Микити Хрущова та став головою Спеціальної судової присутності Верховного суду СРСР, що влаштувала суд над соратником Сталіна Л. Берією.

Знаходився на значних військових посадах в окупаційних військах у Східній Європі з 1956: В 19561960 1-й заступник міністра оборони, командуючий Об'єднаними збройними силами країн Варшавського Договору (у цій якості керував придушенням угорського повстання 1956). В 19611962 знову головнокомандувач окупаційної Групи радянських військ в східній Німеччині. З 1962 у фактичній відставці (у Групі генеральних інспекторів Міністерства оборони СРСР).

Ставлення до маршала Конєва в сучасній Європі неоднозначне. В Угорщині його вважають переконаним сталіністом[Джерело?], який не завагався виконати наказ про окупацію Угорської держави 1956. Також Польща не сприймає Конєва як героя[Джерело?] — 1992 його меморіальна скульптура у Кракові була демонтована, оскільки символізувала радянську окупацію країни. В Україні існують спроби приховати його участь у злочинах проти громадян Угорщини 1956 (цей факт його біографії обійдене мовчанкою в академічній «Українській історичній еницклопедії», 2009). Також не дано правової оцінки діям маршала Конєва як керівника Калінінського фронту армії СРСР 1942 — тоді його дії призвели до загибелі десятків тисяч солдат.

Іван Степанович Конєв (1939)

Помер 21 травня 1973. Похований на Червоній площі в Кремлівській стіні.

Бронзове погруддя встановлене на батьківщині. Його ім'я надане Алматинському вищому загальновійськовому командному училищу в Казахстані, судну ВМФ РФ, іменем Конєва названі вулиці в містах Російської Федерації: Москва, Бєлгород, Вологда, Омськ, Іркутськ; в Україні: Донецьк, Слов'янськ, Київ, Харків, Черкасах,Ямпіль (Вінницької обл.), Кіровограді. Досі не перейменовано вулицю Конєва у столиці Чехії Празі.

СССР марка, 1977 г.

Джерела[ред.ред. код]

  • Сорок пятый. 2-е изд. М., 1970
  • Записки командующего фронтом, 1943—1945. 4-е изд. М., 1985 и др.

Посилання[ред.ред. код]