Конєв Іван Степанович

Конєв Іван Степанович
Народився	28 грудня 1897 Лодейно нині Кіровська область Російська імперія
Помер	21 травня 1973 Москва СРСР
Роки життя	1897—1973 (75 років)
Країна	СРСР
Приналежність	Радянська армія
Рід військ	піхота
Роки служби	1916—1973
Звання	Маршал Радянського Союзу
Командування	СРСР заступник міністра оборони СРСР - Головнокомандувач Сухопутних військ, Головнокомандувач військами Групи радянських військ у Німеччині, Командувач військами 1-ого Українського, Степового, Західного фронтів, командувач 19 армії, командир корпусу
Війни/битви	Перша Світова війна Громадянська війна в Росії Друга Світова війна
Нагороди	Нагороди інших країн Почесна зброя із золотим зображенням Державного герба СРСР (1968)

Ко́нєв Іва́н Степа́нович (*28 грудня 1897 с. Лодейно, Кіровської області  — †21 травня 1973, Москва)  — радянський воєначальник, маршал Радянського Союзу (1944), двічі Герой Радянського Союзу, Герой ЧССР, Герой МНР. Головнокомандувач об'єднаними збройними силами країн Варшавського Договору, один з керівників військової операції в Угорщині під час Угорської революції 1956.

Біографія

Народився 28 грудня 1897 року в селі Лодейно, нині Подосиновского району Кіровської області у родині селянина. Закінчив земське училище в сусідньому селі Пушма в 1912. З 12 років працював сплавником лісу.

Учасник Першої світової війни. Навесні 1916 року пішов в армію. Після навчальної команди унтер-офіцер Конєв був спрямований на Південно-Західний фронт. Демобілізований в 1918 році.

У тому ж 1918 приєднався до більшовицьких заколотників та вступив до комуністичної партії, згодом обраний повітовим військовим комісаром у місті Нікольське Вологодської губернії, де були потужні антикомуністичні настрої. Після цього воював у рядах Червоної Армії. Військком бронепоїзда, стрілецької бригади, дивізії, штабу Народно-революційної армії Далекосхідної республіки, де близько познайомився із поплічником Сталіна — Климентом Ворошиловим. Саме він відіграв ключову роль у стрімкій кар'єрі Конєва^{[Джерело?]}.

Після закінчення Громадянської війни — військком 17- го Приморського стрілецького корпуса, потім комісар і начальник політичного відділу стрілецької дивізії. Закінчив курси вдосконалення вищого начскладу в 1926. Був командиром полку й заступником командира дивізії. Кілька років командував стрілецькою дивізією. Закінчив Військову академію імені М. В. Фрунзе в 1934 році. В 1938 році був призначений командиром стрілецького корпусу, потім командувачем 2-й Червонопрапорною армією, що дислокувалася на Далекому Сході.

Друга Світова війна

У 1940—41 командував військами Забайкальського й Північно-Кавказького військових округів. Не протестував проти співпраці уряду СРСР та збройних сил із нацистським Вермахтом, лояльно ставився до Гітлера^{[Джерело?]}.

З початком війни генерал-лейтенант І. С. Конєв почав командувати 19-й армією. Командував військами Калінінського та Західного фронту (вересень — жовтень 1941 р.), де зазнав найтяжчої поразки під Вязьмою та Ржевим від 9-тої армії генерал-фельдмаршала Вальтера Моделя. За чутками, від розправи Конєва врятував інший сталінський генерал — Георгій Жуков^{[Джерело?]}.

В якості командувача Калінінським фронтом успішно діяв під час контрнаступу під Москвою. В Курській битві війська Степового фронту Конєва захопили Білгород, а згодом перетнули український кордон і зайняли Харків.

У 1944 р. за вмілу організацію й відмінне керівництво військами в Корсунь-Шевченківській операції, де було оточено й розгромлене велике вороже угруповання, Конєву було присвоєне військове звання маршала Радянського Союзу (20.02.1944).

26 березня 1944 р. війська 1-го Українського фронту першими вийшли до державного кордону СРСР. У липні — серпні вони намагалися розбити групу армій «Північна Україна» генерал-фельдмаршала Манштейна у Львівско-Сандомирскій операції й захопили Сандомирський плацдарм, що став одним із трамплінів для окупації Німеччини.

Звання Героя Радянського Союзу із врученням ордена Леніна й медалі «Золота Зірка» надане Конєву 29 липня 1944 року за вміле керівництво військами фронтів у великих операціях, у яких були розгромлені сильні угруповання противника, проявлена особиста мужність і героїзм.

У січні 1945 р. війська фронту в результаті стрімкого удару й обхідного маневру перешкодили противнику, що відступав, зруйнувати промисловість Сілезії, що мала велике економічне значення для Польщі. Війська Конєва брали участь у Берлінській операції й у звільненні Празі.

Другою медаллю «Золота Зірка» нагороджено 1 червня 1945 року за зразкове керівництво військами в завершальних операціях Великої Вітчизняної війни Радянського Союзу.

Після війни

Після капітуляції Третього Рейху Конєв призначений головнокомандуючим окупаційних військ у Німеччині, став представником високого рангу союзників у окупованій Австрії^{[Джерело?]}.

1946—50 головнокомандувач Сухопутними військами й заступник міністра Збройних Сил СРСР, в 1950—51 головний інспектор Радянської Армії — заступник військового міністра. В 1953 приєднався до змови Микити Хрущова та став головою Спеціальної судової присутності Верховного суду СРСР, що влаштувала суд над соратником Сталіна Л. Берією.

Знаходився на значних військових посадах в окупаційних військах у Східній Європі з 1956: В 1956—1960 1-й заступник міністра оборони, командуючий Об'єднаними збройними силами країн Варшавського Договору (у цій якості керував придушенням угорського повстання 1956). В 1961—1962 знову головнокомандувач окупаційної Групи радянських військ в східній Німеччині. З 1962 у фактичній відставці (у Групі генеральних інспекторів Міністерства оборони СРСР).

Ставлення до маршала Конєва в сучасній Європі неоднозначне. В Угорщині його вважають переконаним сталіністом^{[Джерело?]}, який не завагався виконати наказ про окупацію Угорської держави 1956. Також Польща не сприймає Конєва як героя^{[Джерело?]} — 1992 його меморіальна скульптура у Кракові була демонтована, оскільки символізувала радянську окупацію країни. В Україні існують спроби приховати його участь у злочинах проти громадян Угорщини 1956 (цей факт його біографії обійдене мовчанкою в академічній «Українській історичній еницклопедії», 2009). Також не дано правової оцінки діям маршала Конєва як керівника Калінінського фронту армії СРСР 1942 — тоді його дії призвели до загибелі десятків тисяч солдат.

Іван Степанович Конєв (1939)

Генерал-лейтенант Конєв І. С.(1941)

Помер 21 травня 1973. Похований на Червоній площі в Кремлівській стіні.

Бронзове погруддя встановлене на батьківщині. Його ім'я надане Алматинському вищому загальновійськовому командному училищу в Казахстані, судну ВМФ РФ, іменем Конєва названі вулиці в містах Російської Федерації: Москва, Бєлгород, Вологда, Омськ, Іркутськ; в Україні: Донецьк, Слов'янськ, Київ, Харків, Черкасах, Кіровограді. Досі не перейменовано вулицю Конєва у столиці Чехії Празі.

СССР марка, 1977 г.

Джерела

У Родоводі є генеалогічне дерево цієї людини

Конєв Іван Степанович

• Сорок пятый. 2-е изд. М., 1970
• Записки командующего фронтом, 1943—1945. 4-е изд. М., 1985 и др.

Посилання

• Конев Иван Степанович
• Конев Иван Степанович
• Конев Иван Степанович
• КОНЕВ
• Конев Иван Степанович
• Иван Степанович Конев