Битва за Київ (1943)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Битва за Київ
Друга світова війна
Радянські солдати готують плоти для форсування Дніпра, 1943

Дата: 3 листопада13 листопада 1943
Місце: Київ, Україна
Результат: перемога СРСР
Сторони
Третій Рейх Третій Рейх СРСР СРСР
Чехословаччина Чехословаччина
Командувачі
Третій Рейх Еріх фон Манштейн
Третій Рейх Герман Гот
СРСР Микола Ватутін
Чехословаччина Людвік Свобода
Військові сили
4-а танкова армія Перший Український фронт
Чехословаччина Перша окрема чехословацька бригада
Втрати
30569 загиблих, поранених і зниклих безвісти

Би́тва за Ки́їв (1943) — великомасштабна битва Червоної Армії та Вермахту 3-13 листопада 1943 року. В радянській військовій історії відома як Київська наступальна операція. З радянського боку в бою брали участь війська Першого українського фронту під командуванням генерала Ватутіна та Перша окрема чехословацька бригада. В ході операції Київ був визволено радянськими солдатами.

Хід битви[ред.ред. код]

Наприкінці вересня 1943 року війська 1-го Українського фронту вийшли до Дніпра в районі Києва, форсували його і захопили на правому березі два плацдарми: на північ від міста — на лінії Лютіж — Вишгород і південніше — в районі Великого Букрина. Наступ радянських військ, початий за директивою Ставки 12-15 і 21-23 жовтня з Букринського плацдарму військами 40-ї, 27-ї і 3-ї гвардійської танкової армій успіху не мав, тому що незначні розміри плацдарму затрудняли зосередження військ і бойової техніки, а супротивник мав сильну оборону. У той же час війська 38-ї армії, що діяли на напрямку допоміжного удару, дещо розширили Лютізький плацдарм.

Виходячи з цього, Ставка наказала Військовій раді 1-го Українського фронту перенести головний удар на Лютізький плацдарм, для чого за її вказівкою туди потай були перекинуті 3-я гвардійська танкова армія і артилерія резерву Головнокомандування. 1 листопада війська 40-ї і 27-ї армій перейшли в наступ з Букринського плацдарму, що відволікло резерви супротивника. 3 листопада після потужної артпідготовки (на напрямку головного удару було зосереджено понад 2 тис. гармат і мінометів калібром понад 76 мм та 500 установок реактивної артилерії) і ударів авіації 2-ї повітряної армії війська 38-ї армії та 5-го гвардійського танкового корпусу завдали головного удару з Лютізького плацдарму і прорвали оборону противника на глибину 5-12 км. Для розвитку наступу 4 листопада були введені в бій 3-я гвардійська танкова армія та 1-й гвардійський кавалерійський корпус. У складі радянських військ боролася 1-а Чехословацька окрема бригада (командир полковник Людвік Свобода).

На початку листопада 1943 р., у переддень відступу, німецькі окупанти почали палити Київ. У ніч на 6 листопада 1943 р. передові частини Червоної армії, долаючи незначний опір німецького ар'єргарду, вступили у майже порожнє палаюче місто. 7 листопада визволено Фастів, 12 листопада — Житомир, після чого за вказівкою Ставки війська лівого крила і центру 1-го Українського фронту перейшли до оборони з метою відбити контрудари супротивника, що почалися 8-15 листопада, а війська правого крила (13-а і 60-а армії) продовжували наступ і до 25 листопада вийшли на лінію Мозир, Коростень, Черняхів.

Результат[ред.ред. код]

5011-0007-reverse.gif

У результаті Київської наступальної операції було розгромлене київське угруповання противника (розбито 15 німецьких дивізій), визволено столицю України і створено в цьому районі стратегічний плацдарм, який зіграв важливу роль у боях за Правобережну Україну. Разом з радянськими партизанами бився чехословацький партизанський загін Яна Налепки (Рєпкіна).

6 листопада Київ було визволено радянськими військами.

Література[ред.ред. код]

  • История Великой Отечественной войны Советского Союза 1941–1945, т. 3, М., 1961;
  • Вторая мировая война, М., 1958;
  • Возненко В. В., Уткин Г. М., Освобождение Киева (осень 1943 г.), М., 1953;
  • Жуков Г. К., Воспоминания и размышления, М., 1969.