Вірівка (Покровський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Вірівка
Країна Україна Україна
Область Донецька область
Район Покровський район
Громада Добропільська міська громада
Облікова картка Вірівка 
Основні дані
Населення 516 (01.01.2017)
Площа 2.42 км²
Густота населення 213.2 осіб/км²
Поштовий індекс 85020
Телефонний код +380 6277
Географічні дані
Географічні координати 48°28′59″ пн. ш. 36°58′51″ сх. д. / 48.48306° пн. ш. 36.98083° сх. д. / 48.48306; 36.98083Координати: 48°28′59″ пн. ш. 36°58′51″ сх. д. / 48.48306° пн. ш. 36.98083° сх. д. / 48.48306; 36.98083
Водойми р. Бик
Відстань до
обласного центру
79,9 км
Місцева влада
Адреса ради 85020, Донецька обл., Добропільський р-н, смт. Святогорівка, пров. Поштовий, 10
Карта
Вірівка. Карта розташування: Україна
Вірівка
Вірівка
Вірівка. Карта розташування: Донецька область
Вірівка
Вірівка
Мапа
Мапа

CMNS: Вірівка у Вікісховищі

Ві́рівка — село Добропільської міської громади Покровського району Донецької області, Україна.

Історія[ред. | ред. код]

Вірівка на карті складеної в 1790-х роках.
Пам'ятник борцям революції
Будинок культури

Заснування[ред. | ред. код]

Засновано в кінці ХYІІІ сторіччя. Спочатку належало поміщику капітану Олексію Григоровичу Шахову (тавро якого добре видно на керамічній цеглі будівель). Прибули в слободу Вірівку з села Олексіївки (нині село Шахове) в 1788 році. В 1795 році в слободі проживало 132 чоловіки і 107 жінок.

У списку населених місць Катеринославської губернії Бахмутського повіту за 1859 Веровка відзначена як село владельческая з 15 дворами і жителями — 57 чоловічої і 60 жіночої статі.[1] Останніми власниками села були представники роду Роговських. Садиба належала поміщику Миколі Івановичу Роговському. Сам будинок э дуже цікавою памяткою архітектури початку ХХ сторіччя. Будівництво якокого було закінчено в 1912 році.

В 1905 році наймані робітники поляка Роговського організували страйк з вимогою підвищення їм заробітної плати і заміни керуюючого маєтком. Поміщик був змушений задовольнити вимоги робітників.

За відомостями 1908 року село Веровка входить до Криворізької волості і мало вже 30 дворів і 573 жителя — з них 287 жіночої і 286 чоловічої статі. В селі був свій невеликий кінний завод, велика ферма, на якій утримували дійних корів та овець.


Маєток Роговського
Марченко Ганна діячка уряду УНР.

Найближча церква була у селі Св'ятогорівці Церква Успіння Пресв'ятої Богородиці і прихожани села Вірівка входила в її прихід.

У 80-90-х роках XIX сторіччя кустарний видобуток вугілля в районі Вірівки вів поміщик С. Г. Роговский. Вугілля добували для потреб економії. Був розкритий пласт вугілля, що розроблявся в районі Завидового. На селянську шахту на правому березі річки Бик навпроти Завидового вказує і О. О. Гапєєв[2][3][4].

Визвольні змагання[ред. | ред. код]

У роки Визвольних змагань діяв загін Р. Т. Тремби, який поповнило понад 100 місцевих селян.

Магазин
Медпункт


УРСР[ред. | ред. код]

У 1920 році в селі створено радгосп імені Кірова. В 1921 році почала працювати сільськогосподарська профшкола імені Тімірязєва, яка готувала кадри агрономів, зоотехніків і механізаторів. В 1923 році перейменовано в агротехнікум. Серед випусників школи був П. М. Семик — працівник Ради Міністрів УРСР, Т.П, Зелена — науковий працівник Донецької дослідної станції садівництва.

Населення[ред. | ред. код]

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 716 осіб, з яких 334 чоловіки та 382 жінки.[5]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 666 осіб.[6]

Мова[ред. | ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[7]

Мова Відсоток
українська 87,86 %
російська 11,99 %
польська 0,15 %

Вірівська ЗОШ І—ІІІ ступенів[ред. | ред. код]

Заснована в 1919 році як перша радянська школа . В 1921 році перетворена в сільськогосподарську школу імені Тімірязева, в 1923 році в агротехнікум. В 1935 році технікум перевели в Запорізьку область, а в селі Вірівка відкрили початкову школу. В 1950 році школа стала семирічною. В 1972 році відкрили нову школу на 320 учнів. В 2008 році школу закрили як малокомпонентну.

Школа

Пам'ятники[ред. | ред. код]

Відомі люди[ред. | ред. код]

  • Марченко Ганна — чиновник в міністерстві преси та пропаганди Української Народної Республіки, учасниця першого та другого зимового табору бійця дивізії «Галичина».
  • Дідович Устинія Юхимівна — Герой Соціалістичної праці.
  • Малєєви Петро, Тетяна і Ніна (у шлюбі Сіноліцина) — нагороджені Ізраільським інститутом катастрофи і героїзму національного меморіалу Катастрофи (Холокоста) і Героїзму Яд ва-Шем медаллю і Почесною грамотою Праведники народів світу.

Жертви сталінських репресій[ред. | ред. код]

  • Синолицин Іван Пантелійович, 1886 року народження, село Св'ятогорівка Добропільського району Донецької області, українець, освіта початкова, безпартійний. Робітник радгоспу імені Саркісова. Проживав: хутір Вірівка Добропольського району Донецької області. Заарештований 8 січня 1937 року. Спецколегією Донецького облсуду у місті Сталіне (м. Донецьк) 20 червня 1937 року засуджений на 4 роки ВТТ з позбавленням прав на 3 роки. Реабілітований у 1960 році.
  • Точка Андрій Гаврилович, 1911 року народження, село Вірівка Добропільського району Донецької області, українець, освіта початкова, безпартійний. Червоноармієць 195-го стрілецького полку 181-ї стрілецької дивізії. Заарештований 6 червня 1942 року. Засуджений Особливою нарадою при НКВС СРСР на 5 років ВТТ. Реабілітований у 1990 році.

Галерея[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Архівована копія. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 8 червня 2015.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  2. Гуров А.В. (1893). Гидрогеологическое исследование (изучение подземных и родниковых вод) Павлоградского и Бахмутского уездов Екатеринославской губернии в виду обводнения и орошения края, с приложением главы о полезных ископаемых (Отчет Екатеринославскому губернскому земству). Х.
  3. Гапеев А.А. (1927). Геологический очерк Западной окраины Донецкого бассейна. Л.
  4. Подолян В.В. (2009). Слово про Добропілля. Роки, події, люди. Добропілля.
  5. Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Донецька область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 7 листопада 2019.
  6. Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Донецька область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 7 листопада 2019.
  7. Розподіл населення за рідною мовою, Донецька область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 7 листопада 2019.

Джерела[ред. | ред. код]