Красногорівка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Красногорівка
М-рн. Сонячний.
М-рн. Сонячний.
Красногорівка
Розташування міста Красногорівка
Красногорівка
Розташування Красногорівки на карті Донецької області.
Розташування Красногорівки на карті Донецької області.
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Донецька область Донецька область
Район/міськрада Мар'їнський
Код КОАТУУ 1423310400
Статус міста з 1938 року
Населення 15937 (01.01.2013)[1]
Площа 11 км²
Густота населення 1448 осіб/км²
Поштові індекси 85630-85634
Телефонний код +380-6278
Координати 48°00′34″ пн. ш. 37°30′43″ сх. д. / 48.00944° пн. ш. 37.51194° сх. д. / 48.00944; 37.51194Координати: 48°00′34″ пн. ш. 37°30′43″ сх. д. / 48.00944° пн. ш. 37.51194° сх. д. / 48.00944; 37.51194
Висота над рівнем моря 149 м
Водойма р. Лозова
Відстань
Найближча залізнична станція Красногорівка
До обл./респ. центру
 - фізична 20,7 км
 - залізницею 31 км
 - автошляхами 31,3 км
До Києва
 - фізична 576 км
 - залізницею 861 км
 - автошляхами 686 км
Міська влада
Адреса 85630, м. Красногорівка, вул. Артема, 3а; тел. 2-20-07
Веб-сторінка Красногорівська міськрада
Міський голова Легкоступ Сергій Вікторович

Красного́рівка — місто районного значення у Мар'їнському районі Донецької області.

Географічне розташування[ред.ред. код]

На в'їзді в місто

Місто Красногорівка розташоване в центральній частині області, на річці Лозовій (притока Вовчої, басейн Самари). На сході межує з смт Старомихайлівка.

В місті знаходиться залізнична станція Донецької залізниці «Красногорівка».

Історія[ред.ред. код]

Територія міста, як і району, була складовою частиною приазовських степів, що простяглися на сотні кілометрів. В IX–XII століттях у цих місцях кочували хозари, печеніги, половці. У наступному столітті половців витіснили татаро-монголи. Внаслідок розпаду Золотої Орди на початку XV ст. ці степи відійшли до Кримського ханства.

За часів Нової Січі територія сучасної Красногорівки належала до другого стану (коша) Війська Запорізького, а з середини XVIII ст. — до Кальміуської паланки.

Після ліквідації Запорізької Січі царський уряд виділив ці землі для грецьких поселень. Однак територія майбутнього міста, як свідчить генеральний план Олександрівського повіту, складений у 30-х роках XIX ст., ще не була освоєна. Після остаточного відмежування в казну земель, не заселених греками, сюди в 40-х роках почали переселятися колишні українські козаки, державні селяни різних повітів Харківської та Полтавської губерній. Сюди також засилали по етапу поляків з Київської та Подільської губерній, яких наприкінці XVII ст. вивезли з Польщі[2].

Спочатку це було село Пеньківка (тепер вулиця Крупської). Потім з'явились села: Софіївка (тепер вулиця Шмідта), Борисівка (тепер вулиця Набережна), Малоборисівка (вулиця Першого Травня). Назва «Красногорівка» з'явилося пізніше. Місто отримало його за зовнішнім виглядом місцевості, засіяної горами червоного каміння, яке добувалося в місцевому кар'єрі і йшло, загалом, на будівництво підмурків.

За даними на 1859 рік у власницьких селах Бахмутського повіту Катеринославської губернії:

  • Красна Гірка мешкало 225 осіб (110 чоловічої статі та 115 — жіночої), налічувалось 30 дворових господарства[3];
  • Борисівка (Купчинівка) мешкало 135 осіб (67 чоловічої статі та 68 — жіночої), налічувалось 20 дворових господарства[4].

Станом на 1886 рік у колишньому власницькому селі Красногорівка (Пенківка), центрі Красногорівської волості, мешкало 323 особи, налічувалось 43 дворових господарств, існувала школа[5].

У 1908 році в селі Голицинівської волості разом із селом Борисівка мешкало 710 осіб (350 чоловічої статі та 360 — жіночої), налічувалось 95 дворових господарств[6].

У 1895 році тут закладений вогнетривкий завод. Статус міста присвоєно в 1938 році.

До революції на території міста були сусідами два поміщика. У районі нинішніх полів фермерів знаходилася садиба поміщика Петра Валерійовича Камінського. Згодом у ній розташувався будинок для дітей-сиріт «Червоний орач». А землі колишнього колгоспу ім. Леніна належали поміщику Карпову. Цей поміщик заснував великий ліс-сад на околиці теперішнього міста. Красногорівці називають його «Карпів Сад».

На його міні-заводі виготовляли червону черепицю. У 1895 році поміщик Камінський заснував Красногорівське франко-російське товариство вогнетривких виробництв, яке в 1899 році заклало Красногорівський вогнетривкий завод, який дав через два роки першу продукцію. Розвиток виробництва вимагав великої кількості робочих рук. До заводу невдовзі прийшли селяни із місцевих селищ: Мар'їнки, Максимільянівки, Старомихайлівки, Григорівки, Антонівки, Ганнівки. Почалося приватне житлове будівництво, робочі рили собі землянки. Так з'явилося перше робоче селище.

У 1917 році із трудящих заводу й селян сусідніх селищ був організований партизанський загін, яким командував М. Н. Ахтирський.

У 1931–1932 роках була відкрита семирічна школа.

Через деякий час була відкрита вечірня школа для робітників заводу. У міжвоєнні роки в місті були дві середні школи. В одній навчання проводилося на українській, а в іншій на російській мовах. У школах були обладнані навчальні кабінети, спортивні зали.

Був побудований новий стадіон, на якому проводилася велика кількість змагань з різних видів спорту. Саме в Красногорівці була здійснена перша спартакіада, яку організував Центральний Комітет профспілок вогнетривкої промисловості СРСР. [Джерело?]

Міська футбольна команда грала з командами з Донецька, Одеси, Миколаєва, Тбілісі та ін. Нерідко футболісти Красногорівки здобували перемогу над майбутнім «Шахтарем», а в той час «Стаханівцем». У 1936 році весь населений пункт був перейменований у місто Красногорівка.

17 жовтня 1941 року до Красногорівки увійшли нацистські війська.

10 вересня 1943 року Красногорівку знову зайняли радянські війська.

Після війни місто стали відновлювати. Були відремонтовані будівлі, споруджені нові. У відновленому парку збудований літній кінотеатр, танцювальний майданчик. У 1944 році була відкрита бібліотека. У 40-50-х роках повністю відновлена торгівельна база міста.

Спортивне життя міста знову забило ключем: стали проводитися змагання, організовувати нові спортивні секції, був збудований Палац Спорту «Ювілейний». У наш час у парку можна побачити фонтан, пам'ятник Тарасу Шевченку, плавальний басейн, оздоровчий санаторій-профілакторій «Берізка», літній табір відпочинку «Факел», меморіал-пам'ятник Скорботної матері. [Історія Красногорівського вогнетривкого заводу ім. Леніна. — Красногорівка,1967. — 244с.]

У 1962 р. в Красногорівці встановлено пам'ятник Т. Г. Шевченку.

Події україно-російської війни[ред.ред. код]

Під час війни місто було захоплено російськими терористами. Звільнено 2 серпня 2014 року.[7]

Економіка[ред.ред. код]

Красногорівський вогнетривкий завод

Завод вогнетривких матеріалів (ПАТ«Красногорівський вогнетривкий завод»). Авторемонтний завод, геологорозвідувальна експедиція, хлібоприймальний пункт, сільськогосподарські підприємства. В промисловості працює більше 50% загального числа зайнятих у народному господарстві.

Сучасність[ред.ред. код]

Сучасна Красногорівка займає територію 11 км², із них 81% під забудовою. На одного мешканця припадає 448 м² зелених насаджень. Середня температура січня −6,6 °C, липня +21,6 °C. За рік випадає 470 мм опадів.

Населення на 5 грудня 2001 року становила 16,7 тис. ос., на початок 2004 року — 16,3 тис. ос.

У промисловості працює понад 50% загального числа зайнятих в народному господарстві. Провідне підприємство — ВАТ «Красногорівський вогнетривкий завод». Діють також авторемонтний завод, геологорозвідувальна експедиція, хлібоприймальний пункт, сільськогосподарські підприємства.

У місті 4 дитячих дошкільних установи, 5 загальноосвітніх шкіл, музична школа, районна лікарня, 2 будинки культури, 2 бібліотеки.

Також у місті працюють Донецький державний аграрний технікум, сільське професійно-технічне училище № 143, початкова школа. У Красногорівці діють 4 клуби, при яких відкрито бібліотеки.

При вогнетривкому заводі функціонує музей історії Заводу та робочого селища, що дало основу теперішньому місту.

Відомі люди[ред.ред. код]

  • Микола Шматько — український скульптор, художник.
  • Москаленко Анатолій Захарович — директор інституту журналістики, секретар союзу журналістів, автор серії україномовних підручників з журналістики.
  • Москаленко Валентин Захарович — професор медицини.
  • Панкратова Наталя Дмитрівна — академік 3-х академій наук — України, Польщі, США. Закінчила колишній Донецький політехнічний інститут, консерваторію. Зараз працює в ЮНЕСКО з розробки питання отримання дистанційної освіти.
  • Бережний Петро Павлович — радник при посольстві України в Мексиці, селекціонер.
  • Гонтар Олександр Степанович — в США розробляє питання доза-правки космічних кораблів, автор більше сотні відкриттів в космічній галузі. Поміщений до англомовної енциклопедії «Хто є хто в науці і техніці?»
  • Малеєв Олег Володимирович — головний лікар Донецького обласного клінічного медичного об'єднання.
  • Панченко Липа Михайлівна — інженер першої в світі атомної електростанції.
  • Єрмолаєв Андрій Васильович — політолог, директор Національного інституту стратегічних досліджень при Президентові України

Працювали в Красногорівці:

Примітки[ред.ред. код]

  1. Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2013 року, Київ-2013
  2. Кулаковський В. М. Історії міст і сіл УРСР. Донецька область. — К.: Інститут історії Академії Наук УРСР, 1970. — 992с.
  3. Екатеринославская губернія съ Таганрогскимъ градоначальствомъ. Списокъ населенныхъ местъ по сведениям 1859 года. Изданъ Центральнымъ Статистическимъ Комитетомъ Министерства Внутреннихъ Делъ. Обработанъ редакторомъ И Вильсономъ. 1859. — IV + 452 с., (стор. 1022) (рос. дореф.)
  4. Екатеринославская губернія съ Таганрогскимъ градоначальствомъ. Списокъ населенныхъ местъ по сведениям 1859 года. Изданъ Центральнымъ Статистическимъ Комитетомъ Министерства Внутреннихъ Делъ. Обработанъ редакторомъ И Вильсономъ. 1859. — IV + 452 с., (стор. 1023) (рос. дореф.)
  5. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)
  6. рос. дореф. Списокъ населенныхъ мѣстъ Бахмутскаго уѣзда Екатеринославской губерніи съ приложеніемъ карты. Изданіе Екатеринославской Губерной Земской Управы. Екатеринославъ. Типографія Губернскаго земства. 1911, (код 20-4,5)
  7. Сили АТО звільнили Красногорівку, "донецькі" терористи відрізані від "луганських"

Джерела[ред.ред. код]

  • Кулаковський В. М. Історії міст і сіл УРСР. Донецька область. — К.: Інститут історії Академії Наук УРСР, 1970. — 992с.
  • Сайт Красногорівки
Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.