Красногорівка

Красногорівка
Основні дані
Країна	Україна
Регіон	Донецька область
Район/міськрада	Мар'їнський район
Код КОАТУУ	1423310400
Засноване	1870-х
Статус міста	з 1938 року
Населення	▼16003 (01.01.2011)
Площа	11 км²
Густота населення	1455 осіб/км²
Поштові індекси	85630-85634
Телефонний код	+380-6278
Координати	48°00′34″ пн. ш. 37°30′43″ сх. д.
Висота над рівнем моря	149 м
Водойма	Лозова
Відстань
Найближча залізнична станція	Красногорівка
До обл./респ. центру
- фізична	20,7 км
- залізницею	31 км
- автошляхами	31,3 км
До Києва
- фізична	576 км
- залізницею	861 км
- автошляхами	686 км
Міська влада
Адреса	85630, Донецька обл., Мар'їнський район, м. Красногорівка, вул. Артема, 3а, 2-20-07
Міський голова	Легкоступ Сергій Вікторович

Красного́рівка — місто районного значення. В адміністративному відношенні належить до Мар'їнського району.

Розташоване в центральній частині області, на річці Лозової (притока Вовчої, басейн Самари).

Територія міста, як і району, була складовою частиною приазовських степів, що простяглися на сотні кілометрів. В IX–XII століттях у цих місцях кочували хозари, печеніги, половці. У наступному століттю половців витіснили татаро-монголи. Внаслідок розпаду Золотої Орди на початку XV ст. ці степи відійшли до Кримського ханства. За часів Нової Січі територія сучасної Красногорівки належала до другого стану (коша) Війська Запорізького, а з середини XVIII ст. — до Кальміуської паланки.

Після ліквідації Запорізької Січі царський уряд виділив ці землі для грецьких поселень. Однак територія майбутнього міста, як свідчить генеральний план Олександрівського повіту, складений у 30-х роках XIX ст., ще не була освоєна. Після остаточного відмежування в казну земель, не заселених греками, сюди в 40-х роках почали переселятися колишні українські козаки, державні селяни різних повітів Харківської та Полтавської губерній. Сюди також засилали по етапу поляків з Київської та Подільської губерній, яких наприкінці XVII ст. вивезли з Польщі. [Кулаковський В. М. Історії міст і сіл УРСР. Донецька область. — К.: Інститут історії Академії Наук УРСР, 1970. — 992с.]

Засноване в 70-х рр. XIX сторіччя. У 1895 р. тут закладений вогнетривкий завод. Статус міста присвоєно в 1938 р.

Спочатку це було село Пеньківка (тепер вулиця Крупської). Потім з'явились села: Софіївка (тепер вулиця Шмідта), Борисівка (тепер вулиця Набережна), Малоборисівка (вулиця Першого Травня). Назва «Красногорівка» з'явилося пізніше. Місто отримало його за зовнішнім виглядом місцевості, засіяної горами червоного каміння, яке добувалося в місцевому кар'єрі і йшло, загалом, на будівництво підмурків.

До революції не території міста були сусідами два поміщика. У районі нинішніх полів фермерів знаходилася садиба поміщика Петра Валерійовича Камінського. Згодом у ній розташувався будинок для дітей-сиріт «Червоний орач». А землі колишнього колгоспу ім. Леніна належали поміщику Карпову. Цей поміщик заснував великий ліс-сад на околиці теперішнього міста. Красногорівці називають його «Карпів Сад».

На його міні-заводі виготовляли червону черепицю. У 1895 році поміщик Камінський заснував Красногорівське франко-російське товариство вогнетривких виробництв, яке в 1899 році заклало Красногорівський вогнетривкий завод, який дав через два роки першу продукцію. Розвиток виробництва вимагав великої кількості робочих рук. До заводу невдовзі прийшли селяни із місцевих селищ: Мар'їнки, Максимільянівки, Старо-Михайлівки, Григоровки, Антонівки, Ганнівки. Почалося приватне житлове будівництво, робочі рили собі землянки. Так з'явилося перше робоче селище.

У 1917 році із трудящих заводу й селян сусідніх селищ був організований партизанський загін, яким командував М. Н. Ахтирський.

У 1931–1932 роках була відкрита семирічна школа.

Через деякий час була відкрита вечірня школа для робітників заводу. У передвоєнні роки в місті були дві середні школи. В одній навчання проводилося на українській, а в іншій на російській мовах. У школах були обладнані навчальні кабінети, спортивні зали.

Був побудований новий стадіон, на якому проводилася велика кількість змагань з різних видів спорту. Саме в Красногорівці була здійснена перша спартакіада, яку організував Центральний Комітет профсоюзів вогнетривкої промисловості СРСР.

Міська футбольна команда грала з командами з Донецька, Одеси, Миколаєва, Тбілісі та ін. Нерідко футболісти Красногорівки здобували перемогу над майбутнім «Шахтарем», а в той час «Стаханівцем». У 1936 році весь населений пункт був перейменований у місто Красногорівка.

17 жовтня 1941року до нашого міста увійшли фашистські війська.

10 вересня 1943року Красногорівка була визволена.

Після окупації місто стали відновлювати. Були відремонтовані будівлі, споруджені нові. У відновленому парку збудований літній кінотеатр, танцювальний майданчик. У 1944 році була відкрита бібліотека. У 40-50-х роках повністю відновлена торгівельна база міста.

Спортивне життя міста знову забило ключем: стали проводитися змагання, організовувати нові спортивні секції, був збудований Палац Спорту «Ювілейний». У наш час у парку можна побачити фонтан, пам'ятник Т. Шевченко, плавальний басейн, оздоровчий санаторій-профілакторій «Берізка», літній табір відпочинку «Факел», меморіал-пам'ятник Скорботної матері. [Історія Красногорівського вогнетривкого заводу ім. Леніна. — Красногорівка,1967. — 244с.]

Займає територію 11 км², із них 81 % під забудовою. На одного мешканця припадає 448 м² зелених насаджень. Середня температура січня −6,6 °C, липня +21,6 °C. За рік випадає 470 мм опадів.

Населення на 5 грудня 2001 р. становила 16,7 тис. ос., на початок 2004 р. — 16,3 тис. ос.

У промисловості працює понад 50 % загального числа зайнятих в народному господарстві. Провідне підприємство — ВАТ «Красногорівській вогнетривкий завод». Діють також авторемонтний завод, геологорозвідувальна експедиція, хлібоприймальний пункт, сільськогосподарські підприємства.

У місті 4 дитячих дошкільних установи, 5 загальноосвітніх шкіл, музична школа, районна лікарня, 2 будинки культури, 2 бібліотеки.

Також у місті працюють Донецький Державний аграрний технікум, сільське професійно-технічне училище № 143, початкова школа. У Красногорівці діють 4 клуби, при яких відкрито бібліотеки. При вогнетривкому заводі функціонує музей історії Заводу та робочого селища, що дало основу теперішньому місту. [Кулаковський В. М. Історії міст і сіл УРСР. Донецька область. — К.: Інститут історії Академії Наук УРСР, 1970. — 992с.]

Відомі люди, пов'язані з Красногорівкою

• Микола Шматько — український скульптор, художник.
• Москаленко Анатолій Захарович — директор інституту журналістики, секретар союзу журналістів, автор серії україномовних підручників з журналістики.
• Москаленко Валентин Захарович — професор медицини.
• Панкратова Наталя Дмитрівна — академік 3-х академій наук — України, Польщі, США. Закінчила колишній Донецький політехнічний інститут, консерваторію. Зараз працює в ЮНЕСКО з розробки питання отримання дистанційної освіти.
• Бережний Петро Павлович — радник при посольстві України в Мексиці, селекціонер.
• Гонтар Олександр Степанович — в США розробляє питання доза-правки космічних кораблів, автор більше сотні відкриттів в космічній галузі. Поміщений до англомовної енциклопедії «Хто є хто в науці і техніці?»
• Малеєв Олег Володимирович — головний лікар Донецького обласного клінічного медичного об'єднання.
• Панченко Липа Михайлівна — інженер першої в світі атомної електростанції.

Працювали в Красногорівці:

• Булавський Василь Тихонович — перший обласний провідник ОУН Донеччини у жовтні-листопаді 1941, політичний референт Військового Округу УПА «Богун»
• Міністр сільського господарства України — Співак, міністр сільського господарства СРСР — Мацкевич.

Примітки

• Сайт Красногорівки

Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.