Глечики жовті

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Глечики жовті
Глечики жовті
Глечики жовті
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Streptophyta
Надклас: Покритонасінні (Magnoliophyta)
Порядок: Лататтєцвіті (Nymphaeales)
Родина: Лататтєві (Nymphaeaceae)
Рід: Глечики (Nuphar)
Вид: Глечики жовті
Біноміальна назва
Nuphar lutea
Linnaeus & Smith (1809)
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Nuphar lutea
ITIS logo.jpg ITIS: 503968
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 77113

Гле́чики жо́вті[1], лата́ття жо́вте або куби́шка жо́вта (Nuphar lutea, народні назви: жовта водяна лілія, жовта маківка, бабка, збанок, збанятник, лопатень жовтий, лопушняк жовтий, мак водяний, товстушка, водяна царівна, русальна квітка) — багаторічна водяна трав'яниста рослина родини лататтєвих.

Етимологія[ред.ред. код]

Латинська назва латаття жовтого — «нюфар лютеум» (Nuphar luteum). «Нюфар» походить від арабського слова, яке теж означає «німфа»; «лютеум» — жовта.[2]

Ботанічна характеристика[ред.ред. код]

Глечики жовті в книзі Отто Томе «Флота Німеччини, Австрії та Швейцарії», 1885

Багаторічна водяна рослина з горизонтальним, м'ясистим, грубим, зі слідами відмерлих листків кореневищем, ззовні — жовтувато-зеленим, а всередині — білим. Завдовжки — до 10 м, завтовшки — від 5 до 15 см. Від кореневища відходить чисельне коріння.

Надводне листя — плаваюче, майже шкірясте, серцевидне, темно-зелене. Підводне — ніжне, з коротшими черешками, напівпрозоре.

Квітки — одиничні, великі, двостатеві, жовті, запашні, 4-5 см у діаметрі. Пелюстки — яйцевидні, знизу — зелені або зеленуваті, зверху — жовті. Квітне — в червні-серпні. Формула квітки: \ast K_{5}\; C_{13-15} \; A_{130-170}\;  G_{\underline{13} - \underline{16}}[3]

Плід — до 10 см, голий, зелений, гладенький, соковитий, округло-грушоподібний, у вигляді глечика. Звідси й походить назва рослини. На відміну від латаття білого, плоди жовтих глечиків дозрівають над, а не під водою.

Насіння — з повітроносним мішком, завдяки якому розноситься по воді на далекі відстані.

Жовті глечики ростуть в застійних і повільно проточних водоймах — у річках, старицях, озерах. Зазвичай утворюють чагарники, площа яких може досягати кількох гектарів. Поширені в Україні (по всій території, крім Криму), в середній смузі Росії, Сибіру, на Кавказі та в Середній Азії. Найчастіше зустрічаються в лісових і лісостепових районах, досить рідко ростуть в степових районах і плавнях великих річок.

Використання[ред.ред. код]

У сирому вигляді усі частини жовтих глечиків — отруйні. Відвари кореневища здавна застосовували при запальних процесах шлунково-кишкового тракту (в'яжуча дія), анацидних гастритах, ревматизмі, пропасниці, шкірних хворобах, надмірних місячних та при порушенні статевої функції — імпотенції, статевої холодності. Зовнішньо використовують для спринцювання при гострих і хронічних трихомонадних кольпітах, ускладнених бактеріальною і грибковою флорою. Як протизаплідний засіб використовують для спринцювання за 5—10 хвилин перед статевим актом.

У кореневищах є отруйний алкалоїд нуфарин, дубильні речовини, крохмаль (до 20%), сітостерол, стигмастерол, метарабінова кислота. Великі дози настою жовтих глечиків спричинюють блювання, пронос, сон. Може настати смерть від паралічу центральної нервової системи.

У листках і квітках містяться глікозиди, що сприятливо впливають на діяльність серця.

Насіння рослини надзвичайно багате на крохмаль (до 44-45%) і дубильні речовини (близько 4%). Підсмажене і змелене насіння використовують як сурогат кави.

Глечики в культурі[ред.ред. код]

В Україні жовті глечики здавна пов'язували з русалками (одна з народних назв рослини — русальна квітка). Вважалося, що рано вранці та у вечірні години жовті квіти не можна ні зривати, ні навіть торкатися їх — бо русалка, яка стереже свою улюблену квітку, може розсердитися, схопити людину за руку і втопити. Вірили також, що у літні місячні ночі найбільше русалок збирається у тих місцях, де найбільше жовтих глечиків[4].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Згідно з — Чопик В. И., Дудченко Л. Г., Краснова А. Н. Дикорастущие полезные растения Украины: справочник. — К.:Наукова думка, 1983.
  2. Верзилин Н. М. По следам Робинзона: Сады и парки мира. — Ленинград, 1964, — 574 с.
  3. Екофлора України / Відпов. редактор Я. П. Дідух. — К.: Фітосоціоцентр, 2004. — Т. 2. — С. 16. — 480 с.
  4. Тороп С. О. Латаття жовте, кубишка жовта (Nuphar lutea)// Про глечики жовті на сайті бібліотечно-інформаційного центру «Слово»: bizslovo.org

Література[ред.ред. код]

  • Губанов И. А., Киселёва К. В., Новиков В. С., Тихомиров В. Н. Nuphar lutea (L.) Smith — Кубышка жёлтая // Иллюстрированный определитель растений Средней России. В 3-х томах. — М.: Т-во научных изданий КМК, Ин-т технологических исследований, 2003. — Т. 2. Покрытосеменные (двудольные: раздельнолепестные). — С. 185. — ISBN 9-87317-128-9
  • Екофлора України / Відпов. редактор Я. П. Дідух. — К.: Фітосоціоцентр, 2004. — Т. 2. — С. 16. — 480 с. — ISBN 966-306-009-3
  • Чопик В. И., Дудченко Л. Г., Краснова А. Н. Дикорастущие полезные растения Украины: справочник. — К.:Наукова думка, 1983. — 400 с.

Джерела[ред.ред. код]