Русалка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Яцек Мальчевський, Утопленик в обіймах дивожінки. 1888 рік

Русалки — це істоти слов'янської міфології, що є дівами прісних і солених вод. Вони - дочки Водяного та дівчата-утоплениці. Русалки властиві для більшості міфів різних народів.

Назва «русалка» західного походження. Це східнослов'янське слово походить від лат. rosalia , грец. ρουσάλια — назви святкувань та ігрищ, dies rosae. Надалі цим словом стали позначати тільки заложних небіжчиків — дівчат, яким додали рис грецьких німф або грецьких сирен. У північних росіян якогось певного образу русалки немає; рос. шути́ха, водяни́ца, хи́тка, черто́вка — найчастіше потворна жінка з величезними грудьми, яка є дружиною водяного або духом води жіночої статі. Серед українських русалок виділяються ма́вки або ня́вки (від давньої назви небіжчика «навь») [1].

Як ставали русалками[ред.ред. код]

Згідно з народними віруваннями, русалками ставали дівчата, які потонули або померли на Зелені свята. Також і ті, що були заручені і померли перед шлюбом, або й діти, що народилися мертвими або повмирали нехрещеними — так звані страдчата чи потерчата. Русалки (дівчата і жінки-утоплениці) стають дружинами Водяника.

Види русалок[ред.ред. код]

Русалок уявляли, як гарних дівчат, голих і з довгим русявим або зеленим розпущеним волоссям до колін або у сорочках, чи у дівочому прозорому вбранні у вінках з осоки та зілля.

В українській міфології русалки входять до класу демонів. Це дівчата-утоплениці, які, ставши русалками, навіки вічні відійшли від буденного земного буття й переселилися в таємничу сферу. Вони живуть на дні водойми в кришталевому замку, де одні розчесують свої золоті коси, інші відпочивають на лежанках із дорогоцінних мушлів. Їхні прозорі тільця здригаються від холоду, бо промені сонця не доходять до них. Русалки нетерпляче чекають променів, щоб погрітися. Інколи забирають дівчат до себе, в яких не склалася доля. Боги не мали права увійти до русалчиного замку.

Менш поширеною є думка про те, що русалки живуть під водою у гніздах, звитих із соломи і пір'я, украдених ними в селі під час Зеленого тижня. Батьківщиною русалок вважали річкові ями Дніпра. Звідси русалки розходилися по інших водоймах. Навесні, гуляли полями й лісами — до дня Петра і Павла. Особливо небезпечними були русалки у «Русальний Тиждень», коли вони приваблювали до себе перехожих, зокрема дівчат і парубків, та залоскотували їх до смерті. Оберегом від русалок були хрест і полин (Євшан-зілля). Щоб русалки не чинили шкоди людям і в полі, селяни влаштовували після «Русального великодня», у четвер Зеленого тижня, «проводи русалок» з окремими піснями й обрядами.

Розрізняють три види русалок:

  • Берегиня (Русалка водяна) – демон, народжений від дівчини, яка втопилася. Схожа на дівчину з пишним волоссям і риб’ячим хвостом[Джерело?] замість ніг. Боїться запаху полину або любистку. Живе на дні річок, озер, морів у кришталевих палацах. Часто виходить на берег і сумно співає. Саме тому і назва – Берегиня. Не слід плутати з небесною Берегинею – богинею Матері-Землі.
  • Поляниця (Русалка польова) – демон, що уособлює мрії про волю, незалежність, гордість. Вигляд: дівчина у вінку та одязі із зелені. Походить з дівчини, яку розтерзали дикі звірі або яка повісилася. Гуцули називають її Повітрулею.
  • Мавка (Русалка лісова) – демон, що народжується з духу дівчини, яка загинула в лісі з різних причин. Схожа з Поляницею, але різниться одягом, який сплетений з вербових віток.

Серед русалок є й Лоскотниці – це душі дівчат, що померли зимою; вони з’являються на полях і до смерті залоскочують дівчат і хлопців, якщо ті потрапляють до них.

Узагальнення[ред.ред. код]

Серед сказаного випливає, що русалки, не маючи в природі своїй нічого стихійного і двоїстого, є лише різновидом мерців. Вивчаючи оповіді та повір'я про українських русалок, необхідно відрізняти їх від класичних та романських переказів про подібних жіночих створінь — сирен, напівжінок-напівриб, оскільки ці повір'я в Україні не знайшли відображення. Русалки відрізняються від усіх вже згаданих істот тим, що в їхній природі немає нічого подвійного.

Русалки є символом спокуси, небезпеки, яка чатує на людину у воді. Вони є також символом душевної печалі і туги за земним життям. Русалки можуть виступати символом краси водної стихії.

Назву русалок виводять зазвичай від латинського визначення весняного свята «розалія» (грец. русалія порівн. розгуватися). Останнім часом все більше утверджується слововивід П. Шафарика — від праслов'янської назви ріки — Руса. Народні вірування про русалок були улюбленими темами й сюжетами української літератури, особливо доби романтизму, як також у музиці й в образотворчому мистецтві. З України вони передалися в польську й російську літератури.

Галерея[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде життя, 1954—1989.;
  • Потапенко О.І., Дмитренко М.К., Потапенко Г.І. та ін., Словник символів, 1997;
  • Милорадович В. Українська відьма: Нариси з української демонології.- К.: Веселка, 1993. — 72 с.;
  • Нечуй-Левицький І. Світогляд українського народу. Ескіз української міфології. — К.: АТ «Обереги», 1992.
  • Крищук М. Українська міфологія. – Тернопіль, Книжково-журнальне видавництво "Тернопіль", 1994. – 112 с.
  • Василь Скуратівський. Русалії. — Київ: Видавництво «Довіра», 1996. ISBN 966-507-028-2

Примітки[ред.ред. код]