Книга Екклезіястова, або Проповідника

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Екклезіаст, гравюра Гюстава Доре

Книга Екклезіястова (або Проповідника) (Проповідник, Екклесіаст, Екклезіаст (івр. קהלת‎ — «Коге́лет»; грец. Εκκλησιαστής)- книга Старого Завіту Біблії та Танаху. Проповідник ставить питання про сенс людського життя-буття на землі. Людина хоч і бачить, що у природі панують постійні закони і що на Землі є багато доброго, проте розв'язати всі проблеми буття людина неспроможна. Проповідник приходить до висновку, що людина обмежена, що вона не в силі збагнути шляхи Божого Провидіння. Інакше кажучи, вона повинна шанувати Божу волю й виконувати її, бо в тому й полягає весь сенс людського існування на землі.

Назва та час написання[ред.ред. код]

Назва Книги: «Книга Проповідника, сина Давидового, царя в Єрусалимі» (Екл. 1:1), наводить на думку що її автором був славний своїм багатством і мудрістю цар Соломон. У дійсності це не так. За традицією сапєінціальних творів, невідомий мудрець ІІІ ст. до н. е. приписав свій текст Соломонові, значення і місце якого в царині мудрості Ізраїля були загальновизнаними. Ким насправді був автор — невідомо, тим більше, що ім'я яким він представляється, Когелет, не є власним іменем, а означає головуючого на зборах (грецькою — Еклесіастес). Часово Проповідник належить до епохи, яка на теренах Палестини, внаслідок походу Александра Македонського на Схід, була позначена проникненням грецької думки (бл. 322 р. до н. е.). Нові філософські та релігійні вчення зустрілися з традиційним світоглядом Ізраїля. Замість оптимізму і впевненості Книги Приповідок, у Проповідника з'являється неспокій і песимізм. Під невблаганним критичним поглядом автора-мудреця захитуються дотеперішні принципи і вартості; переконання у цінності довгого життя, а також — у неминучості відплати за людські вчинки. Не один з висловів Ісуса Христа можна краще зрозуміти, якщо вникнути у спосіб висловлювання Проповідника. Завдяки двом аспектам — негативному і позитивному — Книга є справжньою, як її називають, praeparatio evangelica. Адже визнаючи, що Божа доброта і всемогутність є фундаментом людського існування, та вказуючи на обмеженість на той час відповідей, Книга підготовляє до наступного етапу Об'явлення

Зміст Книги[ред.ред. код]

Книга розпочинається славнозвісною фразою « ..марнота марнот — геть усе марнота» (Екл. 1:2). Марнотою є навіть мудрість, каже проповідник, вона приносить розчарування. Здобуваючи й посідаючи мудрість, людина замість радіти, зазнає немало прикрощів. Не менше розчарувань приносить гонитва за приємностями та вигодами життя. Вони також — марнота та гонитва за вітром. Хоча й мудрість перевищує глупоту, як світло — темряву, але кінець мудреця і дурня однаковий. Розчарування приносять будь-які людські зусилля і праця. Бо все має свій час тривання, а людина того не може змінити. Віддана на неминучу смерть, вона не може проникнути в задуми Творця. Суспільна нерівність і несправедливість доповнюють сумну картину життя на світі. Показавши згубні наслідки надмірного прагнення до багатства, автор повертається до головної лінії своїх роздумів. Розчарування підстерігає й того, хто вже зібрав велике багатство. Бо багатство не дає повного щастя — навпаки, часто більше спокою має незаможна людина, навіть бідна. З огляду на пастки, яке несе із собою багатство, ще потрібнішою є мудрість, аби зберігати міру в усьому. Хоча досконалу мудрість осягнути неможливо, однак треба користуватися її наказами, щоб у різноманітних життєвих ситуаціях не накоїти зла.
Наступний урок стосується розчарування викликаного однаковою долею справедливого і безбожного. Хоча справедливим часто не щастить, а підступним йдеться добре, треба завжди боятися Бога й не піддаватися розчаруванню, попри те, що навіть мудрець не може збагнути встановлений Творцем порядок. Багато уваги автор приділяє непостійності примхам долі. Незважаючи на зусилля, яке людина вкладає у якусь справу, на її здібності і мудрість, результат діяльності не завжди задовільняє і не завжди відповідає задуманому.
Книга закінчується закликом звернення до учня, аби той радо користувався благами життя. Але нехай пам'ятає про Божий суд, нехай пам'ятає про свого Творця замолоду, перш ніж прийдуть лихі дні і нелегка старість.
Епілог походить, з певністю, від учня Проповідника. Він містить похвалу Проповіднику й підсумовує все навчання Книги, виражене у настанові: Бога бійся, заповіді виконуй, приготуйся на суд.

Афоризми[ред.ред. код]

Книга Проповідника складається із багатьох виразів базованих на особистих чи біографічних спостереженнях, стилістично виражених у формі афоризмів чи максимів.

  • Те, що було, є те саме, що буде; те, що зробилось, є те саме, що зробиться. Нема нічого нового під сонцем. (Екл. 1:9)
  • Усе марнота й гонитва за вітром. (Екл. 1:14)
  • Час розкидати каміння і час його збирати. (Екл. 3:5). На все свій час ((Екл. 3:1-8))
  • Двом ліпше, ніж одному. (Екл. 4:9)
  • Ліпше добре ім'я, ніж дорога олія. (Екл. 7:1)
  • Жінка гіркіша від смерти. (Екл. 7:26)
  • Ліпший живий пес, ніж лев мертвий. (Екл. 9:4)
  • Хто копає яму, сам упаде до неї. (Екл. 10:8)
  • Радій, юначе, у твоїй молодості, і нехай серце твоє зазнає щастя за днів твого юнацтва; іди куди тебе тягне твоє серце, за тим, що чарує твої очі, але знай, що за все це Бог на суд тебе поставить. (Екл. 11:9)
  • Писанню численних книг кінця немає, а багато науки втомлює тіло. (Екл. 12:12)

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Святе Письмо Старого та Нового Завіту. Видавництво отців Василіан «Місіонер», 2005.
  • А. Пацьорек. Біблія для кожного і на кожен день. Старий завіт. Львів. Свічадо. 2005. ст. 185–192. ISBN 966-561-379-0