Александр Македонський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Александр III Македонський
грец. Αλέξανδρος Γ' ο Μακεδών
AlexanderTheGreat Bust.jpg
Бюст Александра
елліністичної доби (2-1 ст. до н. е.),
Британський музей
19-й Цар
Початок правління: 336 до н. е.
Кінець правління: 323 до н. е.
Інші титули: гегемон Коринфського союзу
фараон (імператор) Єгипту
шах Персії
Попередник: Філіпп II Македонський
Наступник: Філіпп ІІІ Аррідей та
Александр IV Македонський
Дата народження: 20 липня 356 до н. е.(-356-07-20)
Місце народження: Пелла, Македонія
Дата смерті: 10 червня 323 до н. е.(-323-06-10) (32 роки)
Місце смерті: Вавілон, Персія
похований в Александрії, Єгипет
Дружина: Роксана
Статіра
Парисата II
Діти: Геракл, Александр IV
Династія: Аргеади
Батько: Філіпп ІІ Македонський
Мати: Олімпіада Епірська

Алекса́ндр III Македо́нський (грец. Αλέξανδρος Γ' ο Μακεδών) або Александр Великий (грец. Μέγας Ἀλέξανδρος) (кінець липня, 356 до н. е., Пелла — 10 червня, 323 до н. е.) — дев'ятнадцятий цар Македонії, син царя Філіпа ІІ Македонського, та Олімпіади, царівни Епіру. Був вихованцем Аристотеля. Геніальний полководець, видатний адміністратор і політик. Засновник великої держави, що охоплювала Македонію, Грецію, завойовану Перську імперію та Єгипет. Його походи позитивно вплинули на розвиток античної науки (особливо географії) і культури (еллінізм). Після його смерті створену імперію поділили між собою його воєначальники — діадохи.

З 336 до н. е. (з 20-річного віку) правитель Македонії. Забезпечив міцність свого правління перемогами над фракійцями та іллірійцями. Перемоги над перським царем Дарієм III біля Граніка (334 до н. е.), Іссі (333 до н. е.) відкрили йому шлях до Єгипту, де він коронувався короною фараонів і заснував місто Александрію. Після вирішальної перемоги над Дарієм при Гавгамелах (331 до н. е.) повністю підкорив імперію Ахеменідів — Вавілон, Парса і Сузи здалися йому без опору.

Далі Александр повів своє військо до Середньої Азії (329 до н. е.), а потім повернув до Індії, але виснажені частини відмовилися переходити Ганг, і він мусив повертати через пустелі до Вавілону, який зробив столицею найбільшої в стародавньому світі імперії. Невдовзі помер від лихоманки, після чого його імперія розпалася, але завдяки його військовим досягненням були відкриті двері на схід для грецької торгівлі, мови і культури.

Ранні роки

Александр з раннього віку чудово володів зброєю і був вправним вершником. Вміння поводитись із кіньми Александр довів, приборкавши непокірного норовистого Буцефала (грец. Βουκεφάλας — бикоголовий), за що отримав коня в подарунок. Крім того, Александр був добрим музикантом і пристрасним книголюбом. Найулюбленішим його автором був Гомер. Освіту Александр одержав під керівництвом знаменитого давньогрецького філософа Аристотеля.

Беручи участь у віці вісімнадцяти років у битві при Херонеї (Беотія), Александр очолив кавалерійську атаку, яка вирішила успіх усієї битви. Перемога, яку тут одержали македонці над Фівами, Афінами та їх союзниками, остаточно закріпила панування македонського царя Філіппа ІІ в центральній Греції. Після цього Філіпп очолив союз підвладних йому міст-держав із центром у Коринфі. Він був готовий почати великомасштабний похід на Перську імперію під приводом відплати за вторгнення Ксеркса.

Такого походу греки прагнули вже близько століття, з тих самих пір, як шістдесят років тому імперія виявила свою слабкість: після поразки Кіра Молодшого від його брата Артаксеркса II, який перебував на службі у Кіра, 10 000 греків-найманців змогли під командуванням Ксенофонта пробитися з боями на батьківщину. Тільки внутрішні війни, які перси вміло підігрівали грошима та дипломатичними засобами, заважали грекам зробити таке вторгнення раніше. Їх передовий загін вже переплив через Дарданелли, коли в 336 до н. е. Філіп був убитий під час банкету.

Молодий цар

Смерть наздогнала Філіппа ІІ, коли він став володарем всієї Греції (крім Спарти) та усього Балканського півострова, але тепер всюди спалахують заколоти. Ставши новим царем Александр за одне літо 335 до н. е. повернув під владу Македонії північну частину Балканського півострова, де натрапив на потужний опір. Тоді він вирішив укласти союз із кельтськими племенами галатів, які рухались вниз по Дунаю, і повернувши на південь, досяг середньої Греції, захопив і зруйнував Фіви. Александр організував вбивство полководця, на дочці якого одружився Філіпп, а мати Олімпіада тим часом вбила колишню суперницю.

Після цього Александр з половиною македонською армії (іншу половину довелося залишити для оборони Греції), посиленою військами Коринфського союзу, грецькими найманцями і фракійської кінноти та легкої піхоти, що становило в цілому приблизно 35 тис. чоловік, виступив в похід на Азію. У Александра була вагома причина не відкладати вторгнення. Філіпп залишив після смерті 800 талантів (4,8 млн. драхм) боргу, для порівняння денна платня наймита становила одну драхму, тож борги Філіппа були рівні вартості великої військової кампанії. Кошти, яких вимагала створена Філіппом армія, перевищували можливості його держави. Утримувати її можна було тільки за рахунок прибуткової війни. Продавши або віддавши під заставу майже усі землі, що належали царській фамілії, Александр розплатився з кредиторами і взяв у борг ще 500 талантів. Але навіть після цього йому довелося через брак коштів відіслати на батьківщину грецький флот, що стояв в Дарданеллах.

Вторгнення у Малу Азію

У першій кампанії 334 до н. е. Александр розбив персів на річці Гранік (поблизу узбережжя Мармурового моря). Після цього до нього приєдналися греки Малої Азії, і Александр стрімко рушив на південь, хоча в Галікарнасі перський гарнізон чинив значний опір. Армія перезимувала у Гордії, стародавній столиці фригійських царів Гордія та Мідаса. Тут зберігалась давня реліквія, а саме царська колісниця, ярмо якої було з'єднане з дишлом надзвичайно складним вузлом. Легенда стверджувала: той, що зуміє розв'язати цей вузол стане володарем світу — Александру вдалось розв'язати цю задачу.

Перемоги при Іссі, в Тирі та при Гавгамелах

У 333 до н. е. військо Александра перейшло хребет Тавр, що на півдні сучасної Туреччини, причому при наближенні Александрової армії гарнізон, який охороняли перевал, так звані, Кілікійські ворота, в паніці втік. Хоча в Тарсі Александра затримав гострий приступ лихоманки, восени він увійшов до Сирії. Цар Дарій III очікував його на внутрішніх рівнинах, але, коли Александр повернув на південь, і пішов вздовж узбережжя, рухаючись до фінікійських морських баз, Дарій перейшов береговий хребет в тилу Александра і, опинившись на позиції, де він не міг повністю розгорнути свої сили, був розбитий при Іссі.

Потім Александр рушив до Тіру. Це місто, розташоване на прибережному острові, трималось протягом семи місяців. Зведена Александром дамба була спалена брандером. Тим часом ворожий флот повернув під владу Персії кілька островів в Егейському морі та Галікарнас. В Греції повстала Спарта (проте вже у наступному році повстання було придушене македонським військом, що залишилось на батьківщині). Нарешті перське військо вдерлось з Вірменії в Малу Азію, але македонські тилові частини під командуванням Антигона Одноокого змогли дати йому відсіч. Інші фінікійські міста, з якими перси суворо обійшлися, підняли проти них повстання, і тепер підтримували Александра і відкликали свої військові кораблі. З їхньою допомогою Тир був узятий приступом з моря.

Александр рушив далі на південь, подолавши на шляху опір гарнізону Гази, що витримав двомісячну облогу. Тим не менш зиму 331 до н. е. Олександр зміг провести в Єгипті, де він був коронований як фараон і заснував тут місто Александрія. Він також відвідав священий оазис Зевса-Амона (нині оазис Сіва) і оракул вітав його як сина Амоса (титул фараона). Того ж року Александр, відкинувши пропозицію Дарія поступитися усими землями на захід від Євфрату, виступив з північної Сирії і переплив через Євфрат і Тигр. З армією, що налічувала 40 000 воїнів, він вступив у бій з головними силами Перської імперії.

Битва на річці Гранік

По дорозі у завоюванні Малої Азії Александр Македонський не бачив опору перед собою. Але на річці Гранік він зустрів опір. 30-тисячне військо Александра розбило перське військо. Його військо швидко розбили легку кінноту. А потім перейшло в контрнаступ. І розсіяло піхоту. Головна битва відбулася на рівнині при Гавгамелах, приблизно за 100 км на захід від Арбел (сучасне місто Ербіль на території Іраку), через що її також називають битвою при Арбелах. Перське військо мало колосальну перевагу в чисельності, але Александр майстерно провів бій. Він завдав косого удару по лівому флангу Дарія, стримуючи флангові атаки ворожої кавалерії допоміжними грецькими та фракійськими загонами поміж тим озброєні метальними ратищами фракійські передові загони відбили атаку колісниць. Коли у відповідь на бічний маневр македонської армії перси намагались перешикуватись, між їх центром і лівим флангом утворився розрив, куди поспішив Александр разом з 2 000 своїх гетайрів — воїнів кінної гвардії. Зліва їх підтримували основні сили, фаланга, озброєних сариссами (довгими списами) македонських піхотинців. У короткій запеклій сутичці найкраща частина піхоти Дарія була знищена, а сам він, як і при Іссі, був змушений утікати.

Переслідування Дарія

Alexander's Wars ua.png

Вавілон відкрив Александру свої ворота, тут він відпочивав два місяці, що навіть дало привід для поширення чуток про занепад духу його війська. У грудні він знову виступив у похід. Дарій знаходився в місті Екбатані (сучасний Хамадан в Ірані) на північний схід від Вавілону, куди йому могли надати допомогу — війська зі сходу, з Бактрії, та з півдня —з Персії. Однак Александр вдарив у південно-східному напрямку. Незважаючи на зиму, він перейшов через гірські хребти, долаючи опір спочатку гірських племен, а потім перського війська. Александр перезимував в Персеполісі, давній столиці персів, де заволодів золотою скарбницею Перської імперії, яка поповнювалась впродовж 200 років. На знак того, що похід з метою відплати завершено, Александр спалив палац перських царів. Але ще важливіше те, що він зібрав 30 000 перських юнаків, і відіслав їх туди, де вони могли під керівництвом македонян вивчитися військової справи, щоб скласти нову царську армію, тобто армію самого Александра. Навесні 330 до н. е. Александр виступив на Екбатану. Перси залишили місто і рушили на схід, Александр наздогнав перський обоз, сподіваючись взяти Дарія живим. Але Дарій перебував під вартою, і в останній момент його наближені зарізали його, вважаючи, що Дарій їх зрадив. Новим ватажком персів став сатрап Бактрії Бесс, що походив з царського роду.

Смута в імперії

Щоб опанувати східну Персію, Александру потрібно було здійснити три виснажливі кампанії. Войовничі мешканці прикордонних областей, які звикли охороняти східні кордони від кочівників Центральної Азії, продовжували боротися навіть після того, як Бессі був відданий своїми прибічниками у полон, де він піддавався тортурам і зрештою був страчений, звинувачений у невірності своєму цареві. Греків і навіть македонян втомили безперервні війни в пустелях та штурми гірських фортець. Крім того, македонських воєначальників обурювала прірва між ними та царем, яка з часом тільки поглиблювалась. Александр, ставши «царем царів» і зайнятий справами величезної імперії, прийняв перський церемоніал, брав персів на службу і навіть сам часто носив зручний перський одяг, що складався з розшитої куртки та шароварів замість грецьких хітона та хламіди.

Парменіон, старий воєначальник, якого дуже цінив батько Александра, цар Філіпп ІІ Македонський, був страчений наступним за своїм сином Філотом, засудженим за навмисне недонесення про змову. Кліт, син годувальниці Александра, який врятував йому життя при Граніці, на бенкеті дорікнув цареві у привласненні добутої воїнами слави, і той після багатьох підбурювань вихопив спис у стражника та пронизав друга. Кілька юнаків з оточення царя, а також їх наставник, офіційний історик Александра та племінник Аристотеля Каллісфен (останній доводив до юнаків ідеї про розходження між царською владою та деспотизмом) замислили вбити Александра. Після їх страти був страчений і сам Каллісфен.

Завоювання Бактрії та Індії

Міста, засновані Александром у Південно-західній Азії

Незважаючи на смути, військові залишалися вірними Александру, і він продовжив свої завоювання на Сході, зрештою форсувавши річку Яксарт (сучасна Сирдар'я) в Середній Азії. У Бактрії він одружився з Роксаною, дочкою свого колишнього супротивника, бактрійського вождя Оксіарта. Цим шлюбом Александр прагнув схилити на свій бік знать східних областей Перської держави. По дорозі на схід Александр засновував міста, даючи майже всім їм назви Александрія, серед них сучасне місто Герат в Афганістані та Александрія Дальня, сучасний Худжанд в Таджикистані.

До весни 327 до н. е. армія Александра досягла долини річки Кабул і направилася у бік Перської сатрапії Індія, тобто до міст долини Інда на території сучасного Пакистану. На річці Гідасп (сучасна Джелам) сталася битва, в якій Александру вдалося здолати армію войовничого царства Паурава. Згодом між Александром і царем Паурави, якого греки називали Пором, зав'язалися дружні стосунки. Ця битва стала найбільшою з тих, що коли-небудь траплялись в Індії. Звідси Александр мав намір рушити далі на південний схід до Гангу, де, як він думав, знаходиться край Азії, але тут його армія не витримала і заявила, що не піде війною на місцевих царів, про яких говорили, що вони здатні виставити 5 000 бойових слонів. Таким чином, плани Александра були зірвані, і він був змушений повернути вниз по Інду, шляхом підкоряючи вогнем і мечем прилеглі до річки землі. Сам Александр був серйозно поранений під час битви за місто племені маллів. Заліковуючи рани, Александр почав облаштовувати управління на нових землях і займався дослідженнями Перської затоки. Для цієї мети був зібраний флот, на чолі якого став друг Александра, критянин Неарх. Основну частину армії Александр відіслав назад до Персії, а сам разом з невеликим загоном досліджував узбережжя.

Реорганізація армії

Опинившись знову в центральних областях імперії, де він провів останні два роки життя (325–323 до н. е.), Александр виявив, тут панує безлад. Більшість сатрапів не очікували його повернення з Індії, подібно до монарха, вони заводили власні двори, вербували військовиків, займалися вимаганням і грабунками. Кількох сатрапів цар наказав стратити. Македонець Гарпал, головний скарбник держави, товариш царя Александра з самого дитинства, втік на захід з 5 000 найманих воїнів, 6 000 талантів золота та тридцятьма військовими кораблями. Гарпал шукав притулку в Афінах, незадовго до цього місто отримало від нього продовольчу допомогу під час голоду. Але Афіни побоялися накликати гнів Александра, схопивши заколотника, і Гарпал був вбитий на Криті своїми ж воїнами.

Александр відновив порядок і, все ще плануючи подальші завоювання, приступив до організації нової імперської армії. Він задумав завоювання Чорноморського узбережжя, Аравії, Карфагена і Заходу в цілому. Александр бажав мати армію, набрану з македонців (13 000 піхотинців і 2 000 вершників, з таким їх числом він переплив через Дарданелли) і 30 000 азіатів. Македонці та азіати повинні були служити в одних підрозділах. У кожному з шістнадцяти рядів фаланги відтепер повинно було бути лише чотири сариссофора (воїн, озброєний довгим списом), а іншу частину фаланги повинні були скласти стрільці та метателі дротиків, озброєні також коротким мечем. Битву мали починати стрілець і метателі дротиків, якщо після цього необхідно було перейти в атаку, мали висуватись сариссофори, пройшовши крізь стрій і залишивши лучників позаду. Такий стрій, що нагадує пізніший римський легіон періоду середньої Республіки, мав виправити основні недоліки фаланги — її неповороткість та тенденцію до утворення розривів при пересуванні перетнутою місцевістю, що виявилось у битвах при Іссі та Гавгамелах.

Невдоволення армії і весілля в Сузах

У зв'язку з реорганізацією армії і набором новобранців Александр збирався демобілізувати 10 000 македонських ветеранів. Коли він повідомив про свої наміри воїнам, почався заколот. До тих, хто підлягав демобілізації, приєдналися інші. Александр наказав своїй гвардії заарештувати найактивніших бунтівників, і тієї самої ночі всі вони були страчені.

Навесні 324 до н. е., перенісши свій двір в Сузи, Александр влаштував пишне свято примирення, «одруження Сходу і Заходу», під час якого він урочисто відсвяткував весілля 9 000 македонян та уродженок Азії (ця подія відома в історіографії як Весілля в Сузах). Багато хто з полководців Александра оженився на дочках знатних персів, а сам Александр взяв у дружини старшу дочку Дарія Статіру та дочку Артаксеркса Парисатиду. Після смерті Александра Роксана вбила цю жінку. Діадох Селевк, якому дісталася значна частина азійських володінь Александра, виявився єдиним з усіх його полководців, хто зробив царицею отриману в той день дружину-персіянку. Грецькі жерці та перські маги спільно здійснили урочисті церемонії та молились про те, щоб обидва народи ділили між собою імперію в єдності та злагоді. Незабаром македонські ветерани, отримавши платню і щедрі нагороди, відправилися на батьківщину.

Олександр Македонський занурюється під воду

Смерть Александра

Деталь «Саркофагу Александра»

В 324 до н. е. Александр надіслав грецьким містам Коринфського союзу послання, в якому вимагав, щоб надалі йому надавали божественні почесті. Ця вимога викликала хвилю обурення, хоча зрештою міста були змушені поступитися силі, яка була на стороні Александра. В Афінах великий оратор Демосфен презирливо сказав: «Так нехай же Александр буде сином Зевса, а заодно і сином Посейдона, якщо йому так завгодно».

Принаймні в одному відношенні Александр піднявся вище уявлень свого учителя Аристотеля, чия «Політика» розглядає майже виключно грецький поліс. Саме Аристотель радив Александру поводитись із греками як мудрий правитель, а з варварами, тобто з чужими народами, — як пан. Александр задумав заснувати єдину греко-перську імперію. Готуючись до відплиття з морською експедицією, він раптом захворів малярією і помер у Вавілоні 13 червня 323 до н. е.

Оскільки Александр не мав законних спадкоємців (син Александр IV народився вже після його смерті, інші ж діти були народжені поза шлюбом), питання спадковості було надзвичайно важливим для всієї імперії. Вже на смертному одрі один із полководців запитав Александра, кому він заповідає своє царство. Існує кілька версій щодо відповіді Александра: він міг відповісти через співзвучність або «Найсильнішому», або «Крате́ру». Кратер був одним із полководців Александра, командувачем його піхоти, який виявив себе чудовим стратегом, крім того Кратер був уособленням усіх рис справжнього македонця — тому більшість дослідників, якщо і не підтримують дану версію, то і не відкидають її. Але на той момент Кратера не було поруч, а присутні вирішили за найкраще почути «Найсильнішому». Зрештою сам Кратер не підняв цього питання, і вже за два роки після смерті Александра між його полководцями (діадохами) розпочалась боротьба, а імперія розпалася на частини.

За прадавніми переказами, тіло Александра помістили у золотий саркофаг, який в свою чергу помістили у ще один золотий саркофаг та накрили багряним плащем. Згідно з іншою легендою, тіло Александра помістили у глиняну посудину, наповнений медом, який використовували як консервант, і було поховане у подвійному золотому саркофазі. також перекази свідчать про те, що Птолемей І Сотер викрав тіло Александра та таємно вивіз його до Александрії, де він залишався до пізньоантичної доби. Саме тут Птолемей IX, один з останніх спадкоємців Птолемея I, замінив саркофаг Александра скляним, а метал переплавив на золоті монети. Громадяни Олександрії були край обурені цим, невдовзі після цього Птолемей IX був убитий. Римський імператор Калігула пограбував могилу Александра. Як свідчать давні перекази, Калігула власноруч зняв з Александра нагрудник, а потім сам носив його. Близько 200 р. н. е. римський імператор Септимій Север закрив поховання Александра для громадськості, від того часу про поховання немає достовірних свідчень.

Так званий «Саркофаг Александра» виявили неподалік від Сидона. Нині він зберігається у Стамбульському Музеї археології. Немає доказів про те, що це і є саркофаг, у якому був похований Александр Великий, таку назву він здобув через те, що оздоблений барельєфами, які зображують Александра та його соратників у полюванні та в бою із персами.

Хронодіаграма

Александр Македонський у мистецтві

Александр Великий, Рембрандт

Александр Македонський був популярною фігурою в мистецтві з найдавніших часів і залишається таким досі. Александр мав особистого скульптора Лісіппа, котрий створив кілька статуй Александра, з яких одна герма відома за копією римської доби. У Помпеї виявлена, так звана, Мозаїка Александра, що зображує битву при Іссі. Подвиги Александра описані багатьма істориками та письменниками не тільки античності, але й Середньовіччя та сучасності. Нерідко фігура Александра Великого зустрічається у масовій культурі.

Живопис
Художня література
  • В період з 1969 по 1981 роки вийшли три романи у жанрі історичної белетристики англійської письменниці Мері Рено: «Божественне полум'я» (про дитинство і юність Александра), «Персидський хлопчик» (кампанії в Азії після завоювання Персії) та Позовальні ігри (присвячений боротьбі діадохів). 1975 року вперше опубліковано цілком біографічний, історичний роман Рено «Природа Александра».
  • Інша трилогія, присвячена Александру Великому належить суперечливому французькому письменнику Роже Пейрефітту: La Jeunesse d'Alexandre («Юність Александра», 1977), Les Conquêtes d'Alexandre («Завоювання Александра», 1979), Alexandre le Grand («Александр Великий», 1981).
  • Третя трилогія написана італійським археологом, істориком та письменником Валеріо Манфреді 1998 року: «Дитячий сон», «Піски Аммона» та «Кінець світу».
  • Завоювання Александра описує британський письменник Девід Геммел у дилогії: «Лев Македонський» та «Темний принц».
  • Александр Македонський став одним з персонажів роману «Таїс Афінська» Івана Єфремова, повісті «Вогні на курганах» Василя Яна.
Кінематограф
  • Іскандер — перший повноекранний фільм про Александра Великого, знятий в Індії і присвячений індійському походу македонського царя.
  • Александр Великий — фільм 1956 року, відносно невдала екранізація історії Александра. Головну роль виконав американський актор Річард Бартон.
  • Александр — фільм Олівера Стоуна 2004 року, заснований на історичних фактах. У головній ролі знявся Колін Фаррелл.
  • Александр Македонський згадується в аніме Fate/zero. Він відомий на ім'я Іскандер, слуга класу Вершник молодого мага Кейнета Ель-Меллоя Арчибальда.

Примітки

Див. також

Література

Посилання