Коровін Костянтин Олексійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Коровін Костянтин Олексійович
Коровин Константин Алексеевич
Portrait of Konstantin Korovin.jpg
Коровін Костянтин, портрет пензля В. Серова ,1891 р.
Ім'я при народженні Коровин Константин Алексеевич
Дата народження 23 листопада (5 грудня) 1861(1861-12-05)
Місце народження Москва
Дата смерті 11 вересня 1930(1930-09-11) (68 років)
Місце смерті Париж
Національність росіянин
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Жанр пейзаж, натюрморт,портрет
Навчання Московське училище живопису, скульптури і архітектури
Напрямок імпресіонізм
Твори пейзаж, натюрморт,портрет

Костянтин Коровін (рос. Коровин Константин Алексеевич, 23 листопада (5 грудня) 1861(18611205), Москва - 11 вересня 1939, Париж) — російський художник, колорист. Малював портрети, натюрморти, відоміший як пейзажист і театральний художник, сценограф.

Ранішні роки[ред.ред. код]

Походить з родини купця, народився в Москві. Батько (купець) мав універсітетську освіту, а його мати походила з дворян Волкових. В 14 років Костянтина віддали в Московське училище живопису, скульптури і архітектури. Навчання розпочав на архітектурному відділенні, як і Головін Олександр Якович. І як Головін, перейшов на відділення живопису. Вчителем Коровіна був Саврасов Олексій Кіндратович, автор картини « Граки прилетіли». Але колористичне обдарування Коровіна було значно більшим за обдарування Саврасова і багатьох вчителів училища.

Розчарування в Петербурзькій академії мистецтв[ред.ред. код]

Аби продовжити навчання, Коровін їде до Петербурга. В Академії художеств Коровін розчарувався занадто швидко і через три місяці покинув її. Після волі в Москві навчання в офіціозній і консервативній Академії ні в чому не підходило художнику.

Подорожі Коровіна[ред.ред. код]

Досить легкий на підйом, Коровін здійснив декілька подорожей, серед яких подорож в Іспанію, Францію, на північ Російської імперії ( разом з художником Серовим Валентином у 1888 та 1894 роках). З подорожей він привіз декілька незвичних за тематикою пейзажів і картин.

Колористичний дар[ред.ред. код]

Портрет хористки. 1887 р. Третьяковська галерея

Генерація московських художників після Саврасова, Маковського, Прянішнікова дивувала вже вчителів відсутністю приязні до соціальної тематики, критичного реалізму і значним колористичним обдаруванням. Найменше колористичні здібності виявив Серов Валентин. Але вони компенсувались тонкими гармоніями і цікавими сюжетами. В повному обсязі колористичні здібності виявили в своїх творах Левітан, Костянтин Коровін і Олександр Головін. Дуже швидко змінилася і техніка Коровіна, котрий міг працювати надзвичайно широкими пензлями без втрат для образності картини. В добу його перебування в садибі Абрамцево Савва Мамонтов лякав інших художників колористично сміливою картиною Коровіна « Портрет хористки », видаючи її за твір якогось іспанця. Особливо сильно колористичні здібності Коровіна виявилися в натюрмортах і в пейзажах.

Натюрморти[ред.ред. код]

Коровін - дизайнер інтер'єру[ред.ред. код]

Спробував свої сили Коровін і як дизайнер інтер'єру. У 1903 році в Петербурзі відбулася виставка « Сучасне мистецтво », що організував князь Сергій Щербатов, історик за фахом і художник-аматор. Разом з однодумцем В.В. фон Мекком вони залучили до участі в виставці Бакста, Грабаря, Бенуа, Врубеля, Головіна. Кожному з майстрів доручили розробити якийсь інтер'єр, декор стін і меблі. Врубель дав на виставку майоліку ( фігури та вази ), вироблену в майстернях садиби Абрамцево. Вони прикрасили парадні сходинки. Коровін розробив інтер'єр Диванної кімнати ( чи кімнати для чаювання). Художник декорував стіни текстилем жовтого кольору, на тлі якого було рясно вишите кленове листя. Текстиль Коровін розмежував простими рамами без оздоб з сіро-зеленого дуба.Кімната в цілому мала вигляд альтанки , через тонкі колони якої добре видно рясне зелене листя кленів. Вздовж стін розташував довгий, м'який диван. В якості драперії слугувало зелене сукно з вишитими синіми квітами. Для чаювання слугували невеликі столи з того ж сіро-зеленого дуба. Поряд з блідими фарбами будуара роботи Бакста Диванна кімната дивувала затишком і своєрідним рішенням. Інтер'єр Коровіна мав найбільший успіх на виставці 1903 року. Зберіглися і його фото.

Пейзажі Коровіна[ред.ред. код]

Коровін багато малював пейзажі. Його натхнення приваблювали як стримані сірі колори Фінляндії чи Середньої Росії, так і яскраві барви буржуазного курорту в Гурзуфі, Ялті, проблеми штучного освітлення в Парижі.

Родина[ред.ред. код]


Коровін довго не одружувався. А коли узяв шлюб, родина була невдалою, бо художник не був дісциплінованим і не міг обмежувати себе. Дружина хворіла на туберкульоз. Мав сина Олексія, який був інвалідом.

Вважають, що дружина художника (Анна Фідлер), була головною моделлю для твору художника Китайські паперові ліхтарики (картина).

Коровін і література.[ред.ред. код]

Сєров Валентин Олександрович, «К. Коровін на березі річки», 1905 р.


Коровін був змалку завзятим читачем і добре знав твори Пушкіна, Шекспіра, Лермонтова. Вже працюючи художником в Імператорських театрах, Коровін встигав перечитувати багатьох письменників, хоча чомусь сильно це приховував. Цікавість до сучасної літератури Коровіна підживлювало і особисте знайомство художника з Горьким, Чеховим, Мельниковим-Печерським,Буніним, Купріним та ін. Саме Коровін буде літературним редактором мемуарів Шаляпіна, чим здивував і Шаляпіна, і багатьох інших. Наприкінці життя він сам напише вже свої спогади. Їх надрукують лише в часи розвалу і зникнення СРСР, бо його як емігранта, в СРСР не друкували.

Частково зберігся і архів художника. В Росії залишилися переважно матеріали та картини до перевороту 1917 року. В роки відновлення капіталізму в Росії надійшло декілька робіт художника років еміграції. Ще 1914 р. в декораційному депо московського Малого театру, де зберігали декорації до вистав, сталася пожежа. Вона знищила твори багатьох театральних художників. Були серед них і декорації Костянтина Коровіна до вистави « Золотий півник ». Коровін відновив декорації у 1918 р. в надії на нові постановки. Вони відбулися у Франції у 1937 р., де мешкав Коровін останні роки життя і де залишились і самі декорації. У 1986 р. їх і придбав на аукціоні меценат Олександр Ляпін, що передав їх у Театральний музей імені Бахрушина.

Сценограф Коровін[ред.ред. код]

Ескіз театральної декорації Коровіна.

Ця сторінка життя художника недостатньо відома.Як театральний художник, Коровін розпочинав у Савви Мамонтова.Після цього отримав замову на роботу в московські Імператорські театри, яка проходила важко, в атмосфері протидії і спротиву.Але Коровін мав цікаві замови на декорації в Москві, Китайському театрі Царського Села, в Петербурзі, в Маріїнському театрі і працював там.Адже Приватна опера Мамонтова перестала існувати після його вимушеного банкрутства і продажу з аукціону усього майна.

Коровін,храм Танит,1909.jpg
Коровін. Садиба Лариних.jpg
Коровін, кiмната Саламбо 1909.jpg
Konstantin Korovin Bühnenbild Salambo 1910.jpg
«Храм Таніт»
К. Коровін, декорація до балету Арендса «Саламбо»,
«Садиба Лариних»
К. Коровін, декорація до опери П. Чайковського «Євген Онєгін»
«Кімната Саламбо»
К. Коровін, декорація до балету Арендса «Саламбо»
«»
К. Коровін, декорація до балету Арендса «Саламбо», 1910 р.

Еміграція[ред.ред. код]

В царській Росії художник досяг визнання і заможності. Але експансивний характер художника і його витівки створили йому авторитет людини з богеми. Мала місце і аполітичність художника. Він ніяк не міг пристосуватися до надзвичайно різких суспільних змін після 1917 року і емігрував за кордон у 1923 р. Попереду були 16 років еміграції, хвороби і злиднів, бо він не став комерсантом і не міг сам продавати свої твори. Корвін помер в Парижі сильно збіднілим.

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Головин, А. Я. Встречи и впечатления. Письма. Воспоминания о Головине. /Сост. и комм. А. Г. Мовшенсона; вступит.статья Ф. Я. Сыркиной. Л., М., 1960
  • Коган Д. Константин Коровин. М., 1964
  • Комаровская, Надежда Ивановна. О Константине Коровине. Л., 1961
  • Константин Коровин вспоминает… Составители И. С. Зильберштейн, В. А. Самков, М., «Изобразительное искусство», 1990, издание 2-е, дополненное.

Див. також[ред.ред. код]