Лобачевський Микола Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Лобачевський Микола Іванович
Nikolay Ivanovich Lobachevsky.jpeg
Народився 20 листопада (1 грудня) 1792(1792-12-01)
Нижній Новгород
Помер 12 (24) лютого 1856(1856-02-24) (63 роки)
Казань
Місце проживання Казань
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Галузь наукових інтересів математика
Заклад Казанський університет
Alma mater Казанський університет
Відомий завдяки: один з творців неевклідової геометрії

Мико́ла Іва́нович Лобаче́вський (20 листопада (1 грудня) 1792(17921201), Нижній Новгород12 (24) лютого 1856, Казань) - відомий російський математик, творець неевклідової геометрії, діяч університетської освіти та народної просвіти. Один з багатьох відомих англійських математиків Вільям Кліффорд назвав Лобачевського «Коперником геометрії».

Біографія[ред.ред. код]

М. І. Лобачевський народився в Ардатовському районі Нижегородської губернії. Його батьками були Іван Максимович Лобачевський (чиновник в геодезичному департаменті) та Прасков'я Олександрівна Лобачевська. Професор математики Нижегородського університету Дмитро Андрійович Гудков (1918-1992), спираючись на архівні та літературні джерела, обгрунтовує іншу версію походження М. І. Лобачевського, згідно з якою Микола Іванович Лобачевський і два його брати - Олександр і Олексій - були синами макарівсього землеміра і капітана Сергія Степановича Шебаршина і Прасков'ї Олександровни Лобачевської. [1] У 1800 році після смерті батька мати разом з сім'єю переїхала в Казань. Там Лобачевський закінчив гімназію (18021807), а потім (18071811) і щойно заснований Казанський імператорський університет, якому віддав 40 років життя.

Великий вплив під час навчання в університеті на Лобачевського справив Мартин Федорович Бартельс — друг і вчитель великого німецького математика Карла Фрідріха Гауса. Він взяв шефство над бідним, але обдарованим студентом. На старшому курсі в характеристику Лобачевського включили «мрійливу про себе зарозумілість, наполегливість, непокору», а також «обурливі вчинки» і навіть «ознаки безбожності».[2] Він опинився під загрозою відрахування, але заступництво Бартельса та інших викладачів допомогло відвести небезпеку.

По закінченні університету Лобачевський отримав ступінь магістра з фізики та математики з відзнакою (1811) і був залишений при університеті. У 1814 році став ад'юнктом, а через 2 роки - екстраординарним, і у 1822 році - ординарним професором. Студенти високо цінували лекції Лобачевського. Коло його обов'язків було досить широким — від читання лекцій з математики, фізики, астрономії до упорядкування бібліотеки і музею. В списку службових обов'язків було також «спостереження за благонадійністю» всіх студентів Казані.[3]

У 1819 році в Казань приїхав ревізор (М. Л. Магницький), який надав вкрай негативний висновок про стан справ в університеті. Магницького призначили попечителем; він звільнив 9 професорів, запровадив сувору цензуру лекцій і казармений режим. Бартельс поїхав в Дерпт, а Лобачевського призначили деканом фізико-математичного факультету. У ці роки він пише підручники з алгебри та геометрії; перший з них було цензуровано за використання метричної системи мір, а другий взагалі не допустили до друку.

Казанський університет у 1830-і роки

У 1826 р. Магницького було усунуто з посади попечителя за зловживання. Призначається новий попечитель (М. Н. Мусін-Пушкін). Лобачевський обирається ректором університету. Він з головою занурюється в господарські справи — реорганізація штату,будівництво механічних майстерень, лабораторій та обсерваторії, підтримка бібліотеки й мінерологічної колекції, бере участь у виданні «Казанського вісника» тощо. Багато що він робить власними руками. Читає науково-популярні лекції з фізики для населення. Одночасно він невтомно розвиває та шліфує справу свого життя - неевклідову геометрію.

У 1832 році Лобачевський одружується на Варварі Олексіївні Моісеєвій. У подружжя народилось семеро дітей. 1834: замість «Казанського вісника» починається видання «Вчених записок Казанського університету». Лобачевський був ректором Казанського університету в період з 1827 по 1846 роки, пережив епідемію холери (1830) та сильну пожежу (1842), що знищила половину Казані. Дякуючи енергії та вмілим діям ректора жертви та втрати в обох випадках були мінімальними.

Зусиллями Лобачевського Казанський університет стає першокласним, авторитетним і добре оснащеним навчальним закладом, одним з найкращих в Росії. 20 листопада 1845 року Лобачевського було вшосте затверджено на посаді ректора на наступні чотири роки. Не зважаючи на це, у 1846 році Міністерство грубо відсторонює Лобачевського від посади ректора і професорської кафедри (офіційно — внаслідок погіршення здоров'я). Формально він отримує навіть підвищення — призначений помічником попечителя, проте платні йому на цій посаді не призначили. Незабаром Лобачевського розорено, маєток його дружини було продано за борги. У 1852 році помирає старший син Лобачевського. Його здоров'я підірвано, слабшає зір. Головну працю вченого, «Пангеометрія» записують під диктовку учні сліпого вченого у 1855 році.

Поховано на Арському цвинтарі в Казані.

Пам'ять[ред.ред. код]

Пам'ятник Миколі Івановичу Лобачевському в Казані

У 1892 році в Росії і в інших країнах широко відзначили 100-річний ювілей Лобачевського. Було засновано міжнародну премію (Медаль Лобачевського, 1895),[4] в Казані відкрито пам'ятник вченому (1896).

200-річчя Лобачевського святкувалось у 1992 році. Банком Росії было випущено пам'ятну монету в серії «Видатні особистості Росії». На честь Лобачевського названо кратер на Місяці. Його ім'я носять також вулиці в Москві та Казані, наукова бібліотека Казанського університету. 20 березня 1956 року вийшов указ президіуму Верховної Ради СРСР про присвоєння Горківському (Нижегородському) університету ім'я М. І. Лобачевського.

На його честь також названо астероїд 1858 Лобачевський.

Геометрія Лобачевського[ред.ред. код]

Основна стаття: Геометрія Лобачевського

Збереглися студентські записи лекцій Лобачевського (від 1817 року), де ним робилась спроба довести п'ятий постулат Евкліда, але в рукопису підручника «Геометрія» (1823) він вже відмовився від цієї спроби. В «Оглядах викладання чистої математики» за 1822/23 і 1824/25 Лобачевський вказав на «досі непереможену» важкість проблеми паралелізму та на необхідність приймати в геометрії в якості вихідних понять, безпосередньо набуваємі з природи.

7 лютого 1826 року Лобачевський представив для друку в Записках фізико-математичного відділу твір: «Стислий виклад початків геометрії зі строгим доведенням теореми про паралельні» (на французькій мові). Але видання не відбулося. Рукопис та відгуки не збереглися, проте сам твір було включено Лобачевським в його працю «Про початки геометрії»

(18291830), надрукований в журналі «Казанский весник». Цей твір став першою в світовій літературі серйозною публікацією по неевклідовій геометрії або геометрії Лобачевського. Лобачевський вважає аксіому паралельності Евкліда довільним обмеженням. З його точки зору, ця вимога занадто жорстка, обмежуюча можливості теорії, описуючої властивості простору. В якості альтернативи він пропонує іншу аксіому: на площині через точку, що не лежить на даній прямій, проходить більше ніж одна пряма, не перетинаюча дану. Розроблена Лобачевським нова геометрія не включає в себе евклідову геометрію, проте евклідова геометрія може бути з неї отримана граничним переходом (при прямуванні кривизни простору до нуля). В самії геометрії Лобачевського кривизна від'ємна. Проте наукові ідеї Лобачевського не були зрозумілими для сучасників. Його праця «Про початки геометрії», представлена у 1832 році радою університету в Академію наук, отримала у М. В. Остроградського негативну оцінку. Серед колег його майже ніхто не підтримує, зростають нерозуміння та глузливі насмішки.

Вінцем цькування став знущальний анонімний пасквіль, з'явившийся в журналі Ф. Булгаріна «Син вітчизни» у 1834 році:

Як можна подумати, щоб пан Лобачевський, ординарний професор математики, написав з якою-небудь серйозною метою книгу, яка небагато б принесла честі і останньому шкільному вчителю? Якщо не вченість, то принаймні здоровий глузд повинен мати кожен вчитель, а в новій геометрії нерідко невистачає і цього останнього.[5]
Титульний аркуш книги Лобачевського

Але Лобачевський не здається. У 18351838 роках він публікує у «Вчених записках» статті про «уявну геометрію», а потім виходить найповніша з його праць «Нові початки геометрії з повною теорією паралельних». Не знайшовши розуміння на батьківщині, він намагається знайти однодумців за кордоном. У 1840 році Лобачевський друкує на німецькій мові «Геометричні дослідження по теорії паралельних», де мітиться чітке викладення його основних ідей. Один екземпляр отримує Гаус, «король математиків» тих часів. Як згодом з'ясувалося, Гаус і сам потайки розвивав неевклідову геометрію, проте так і не наважився опублікувати що-небудь на цю тему. Ознайомившись з результатами Лобачевського, він побічно висловив свою симпатію до ідей вченого: рекомендував обрати Лобачевського іноземним членом-кореспондентом Геттингенського королівського товариства. Захопливі відгуки про Лобачевського Гаус довірив тільки своїм щоденникам і самим близьким друзям. Це обрання відбулося у 1842 році. Проте положення Лобачевського воно не зміцнило. Йому залишалось працювати в рідному університеті ще чотири роки. Лобачевський не був єдиним дослідником у цій новій області математики. Венгерський математик Янош Бояї незалежно від Лобачевського у 1832 році опублікував свій опис неевклідової геометрії. Але і його роботи залишились неоціненими сучасниками.

Ювілейна медаль 1895 року

Лобачевський помер невизнаним. Через декілька десятиріч ситуація в науці докорінно змінилася. Більшу роль у визнанні праць Лобачевського відіграли дослідження Е. Бельтрамі (1868), Ф. Клейна (1871), А. Пуанкаре (1883) та інші. Поява моделі Клейна довела, що геометрія Лобачевського такаж несуперечлива, як і евклідова. Усвідомлення того, що у евклідової геометрії є повноцінна альтернатива, справило велике враження на науковий світ і надало імпульс іншим новаторським ідеям в математиці і фізиці.

Інші досягнення[ред.ред. код]

Лобачевський отримав ряд цінних результатів і в інших розділах математики: так, в алгебрі він розробив новий метод наближеного розв'язання рівнянь, в математичному аналізі отримав ряд тонких теорем протригонометричні ряди, уточнив поняття неперервної функції тощо. У різні роки він опублікував кілька блискучих статей з математичного аналізу, алгебри та теорії ймовірностей, а также з механіки, фізики та астрономії.

У Казанському університеті Лобачевський, поряд з математичними дисциплінами, читав лекції з астрономії, розширюючи і поглиблюючи їхній зміст. Його лекції, наприклад, були присвячені визначенню елементів орбіт, їхнім віковим змінам, теорії припливів і відливів, теорії збуреного руху комет і супутників планет. Проводив в 1811-1842 астрономічні спостереження, зокрема спостерігав комету 1811 і комету Енке у 1832. Щоденники його спостережень згоріли під час пожежі обсерваторії Казанського університету. Разом зі своїм учнем М.В.Ляпуновим брав участь в експедиції до Пензи для спостереження повного сонячного затемнення 8 липня 1842. Детально описав свої спостереження і роздуми з приводу загадкових в той час явищ протуберанців і сонячної корони. Займався також удосконаленням методів обробки астрономічних спостережень. Будучи ректором Казанського університету, сприяв розвитку астрономії в Казані. З його ініціативи при університеті в 1833-1837 була побудована нова обсерваторія, одна з найкращих на той час. Вона почала працювати в 1838, на рік раніше Пулковської.

У популярній культурі[ред.ред. код]

У 50-ті роки американський сатирик, співак і математик Том Лерер написав сатиричну пісню, присвячену Лобачевському, яка користувалася популярністю в інтелектуальних колах США. У цій пісні він представив Лобачевського як свого вчителя, який навчив його плагіату.[6][7] Варто зауважити, що Лобачевський потрапив в цю пісню в основному тому, що його прізвище було співзвучне до героя пародуємої Лерером пісні - Станіславському. В фантастичному романі Пола Андерсона «Операція „Хаос“» привид Лобачевського був викликаний героями, щоб допомогти їм з вимірами, які підпорядковуються законам неевклідової геометрії.

Див. також[ред.ред. код]

Праці[ред.ред. код]

  • М. І. Лобачевський. Повне зібрання творів в п'яти томах.
Том 1, 1946 рік.
Геометричні дослідження по теорії паралельних ліній.
Про початки геометрії.
Том 2, 1949 рік.
Геометрія. Нові початки геометрії з повною теорією паралельних.
Том 3, 1951 рік.
Уявна геометрія.
Застосування уявної геометрії до деяких інтегралів.
Пангеометрія.
Томи 4-5, 1951 рік: праці в інших областях, листи.

Виноски[ред.ред. код]

  1. Гудков Д. О. М. І. Лобачевський. Загадки біографії. Н.Новгород: Вид-во ННДУ, 1992. 242 с [ISBN 5-230-04151-X].
  2. Каган В. Ф.Лобачевський. М.; Л.: Вид-во АН СРСР, 1948, с. 58.
  3. Белл Е. Т. Творці математики, стор. 219.
  4. Див. список лауреатів.
  5. Про початки геометрії, твір пана Лобачевського // Син вітчизни. 1834 р. Стор. 407—416.
  6. Стаття в New York Times про Лобачевського
  7. Пісня, присвячена Лобачевському

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]