Плагіат

Плагіа́т — привласнення авторства на чужий твір науки, літератури, мистецтва або на чуже відкриття, винахід чи раціоналізаторську пропозицію, а також використання у своїх працях чужого твору без посилання на автора.

Визначення поняття

Юридичне визначення цього терміна вперше з'явилося в українських нормативних документах лише в липні 2001 р. в новій редакції Закону України «Про авторське право і суміжні права». Водночас власне явище плагіату має багатовікову історію. Засуджували літературні крадіжки відомі поети та мислителі того часу — Ювенал, Горацій, Вергілій і Марціал. Останній уперше застосував слово «плагіатор», що латиною означало «викрадач чужих рабів», до літературних грабіжників. У XVII столітті у Франції з'явилися навіть теоретики плагіату. Зокрема, Франсуа Ла Мот ле Вайє у своїй роботі «Академія ораторів» відкрито радив маскувати власну нездатність до творчості плагіатом і навіть давав рекомендації як, непомітно замінюючи всі вислови вкраденої фрази їхніми синонімами, приховати крадіжку.

Нині єдиного, вичерпного та загальноприйнятого визначення плагіату не існує. Приміром, автори одного з найбільших англомовних ресурсів для виявлення плагіату «Turnitin» дають такі визначення цього поняття:

• вкрасти ідею або слова іншої людини і видати їх за власні;
• використати результати роботи іншої людини без вказання джерела, звідки вони були взяті;
• повністю або частково вкрасти мистецький, науковий або інший твір чи роботу та видати їх за свою;
• представити вже існуючу ідею або продукт як новий та оригінальний.

Крім того, в різних сферах і галузях діяльності плагіат може мати більш персоніфіковані відносно специфіки цієї діяльності визначення. Так, в навчальних закладах він може розглядатися як:

• офіційно не підтверджена домовленість між щонайменше двома студентами, наслідком якої є виконання однакових, або майже однакових робіт;
• фальсифікація — зміст завдань, наприклад, статистичні показники, були вигадані або невірно вказані як результат власної роботи;
• реплікація — коли студент здає однакову, або майже однакову роботу кілька раз для підняття власного академічного рейтингу;
• використання не дозволених допоміжних матеріалів під час іспитів;
• отримання недозволеної копії екзаменаційних завдань;
• спілкування з іншими студентами під час іспитів для розв'язання завдань;
• представлення себе під іменем іншого студента на іспитах.

Класифікація типів плагіату

Таким чином, плагіат в будь-якому разі розглядається як шахрайство, суть якого — у крадіжці чужої роботи або її частини і представленні її як власної. Загалом, плагіат можна поділити на три основні типи:

1. Копіювання чужої роботи (як без, так і з відома) та оприлюднення її під своїм іменем.
2. Представлення суміші власних та запозичених в інших аргументів без належного цитування джерел.
3. Перефразування чужої роботи без належно оформленого посилання на оригінального автора або видавця.

Подібну, але більш розгорнуту класифікацію пропонують автори вже згаданого ресурсу «Turnitin»:

1. Видання виконаної іншим автором роботи за свою без внесення в неї жодних змін.
2. Копіювання значної частини чужої роботи в свою без внесення в запозичене жодних змін.
3. Копіювання інформації з кількох різних джерел без внесення в неї правок. «Маскування плагіату» самостійним написанням перехідних речень між скопійованими частинами.
4. Внесення незначних правок у скопійований матеріал (переформулювання речень, зміна порядку слів в них тощо).
5. Повне запозичення текстів з інших джерел, але цілковите їх перефразування;
6. Видання власної колись вже написаної роботи за нову (переважно стосується студентів).

Найочевиднішими є перші типи. Їх найлегше виявити. Натомість перефразування чужої роботи та порушення правил цитування, що також є плагіатом, виявити значно важче. Тому цим часто зловживають.

Правила цитування

Цитування має використовуватися у всіх випадках, коли в роботі використовуються дані, взяті зі сторонніх джерел, а не отримані або створені безпосередньо автором. Порушення вказаних нижче правил і їх недотримання має розцінюватися як плагіат:

• якщо думка автора наводиться дослівно, то її слід взяти в лапки;
• якщо цитується великий уривок тексту, то він може не братися в лапки, натомість — виділяється або відбивається від решти тексту певним способом (набирається іншим кеглем, шрифтом, накресленням, відбивається від основного тексту більшими абзацними відступами тощо);
• допускається скорочення цитати, яке не веде до викривлення думки автора. Місце скорочення має бути відзначене в цитаті квадратними дужками з трикрапкою всередині;
• допускається перефразування цитати, зміна словоформ чи відмінків певних слів. В такому разі, цитата в лапки не береться, але в квадратних дужках обов'язково ставиться посилання на джерело (його порядковий номер зі списку використаної літератури, який додається до роботи);
• в списку використаної літератури завжди слід вказувати навіть ті джерела, які використовувалися під час підготовки роботи і вивчення теми, навіть якщо прямих посилань чи цитувань цих джерел в роботі нема .

Юридичне обґрунтування цього терміна вперше з'явилося в українських нормативних документах лише в липні 2001 р. в новій редакції Закону України "Про авторське право і суміжні права". Водночас власне явище плагіату має багатовікову історію. Факти існування плагіату датуються часами Стародавньої Греції та Римської імперії. Засуджували літературні крадіжки відомі поети та мислителі того часу – Ювенал, Горацій, Вергілій і Марціал. Останній уперше застосував слово "плагіатор", що латиною означало "викрадач чужих рабів", до літературних грабіжників. У XVII столітті у Франції з’явилися навіть теоретики плагіату. Зокрема, Франсуа Ла Мот ле Вайє у своїй роботі «Академія ораторів» відкрито радив маскувати власну нездатність до творчості плагіатом і навіть давав рекомендації як, непомітно замінюючи всі вислови вкраденої фрази їхніми синонімами, приховати крадіжку.

Звинувачення у плагіаті

• Марко Вовчок протягом 1870–1872-го рр. публікувала в петербурзькому місячнику «Переводы лучших иностранных писателей» переклади, зроблені найнятими нею людьми, під власним прізвищем. Пізніше одна з цих наймичок підсунула Вовчок переклад казок Андресена, який насправді просто списала зі зробленого два роки тому перекладу кількома іншими перекладачками. Казки вийшли друком, а справжні автори перекладів здійняли галас. В результаті, третейський суд з 19 літераторів визнав Вовчок винною у плагіаті. Зізнатися в тому, що насправді твори вкрала не вона, письменниця не могла. Адже тоді б з'ясувалося ще й те, що вона таємно наймала перекладачок і їхні роботи підписувала власним прізвищем .
• 2003 року письменниця Чжуан Юй заявила про те, що роман Го Цзинміна «Чи знаєш, скільки ввпало у сні пелюсток…» своїм сюжетом, мовою і відносинами персонажів багато в чому повторює її інтернет-роман «За колом і в колі» (кит. 《圈里圈外》). 2006 року суд виніс ухвалу, в якій визнав Го Цзинміна винним у порушенні авторських прав і зобов'язав до відшкодування 200 тисяч юанів.
• У 2006 році П. Кравчук заявив про те, що викладачка кафедри географії Донецького інституту соціальної освіти Бугайова Тетяна Іванівна видала під своїм іменем книгу під назвою «Тайны материков и океанов. Удивительные природные явления» (ISBN 966-338-378-X), яка є дублюванням книги його Географический калейдоскоп. Того ж року книгу переклали ще й на українську мову і Бугайова Т. І. видала другий плагіат під назвою «Рекорди географії. Таємниці планети Земля». Справа передана у Донецьку обласну прокуратуру.
• У монографії В. В. Вірченко і А. П. Коцура «Жіночі навчальні заклади у м. Києві (1861–1920 рр.)» (2007) трапляються численні текстові збіги з дисертацією К. А. Кобченко «Київські вищі жіночі курси в контексті боротьби за освіту жінок в Україні (1878–1920 рр.)» (2004) . Зокрема, збігається майже весь матеріал, присвячений історії Київських вищих жіночих курсів. В одних місцях текст К. А. Кобченко прямо переписано, в інших – переказано без посилань на першоджерело.
• 28 червня 2011 р. під час церемонії вручення дипломів у Києво-Могилянській академії секретар Ради національної безпеки та оборони Раїса Богатирьова виступила з промовою перед випускниками. Виявилося, що цілі шматки виступу української чиновниці збігаються з промовою глави корпорації Apple Стіва Джобса перед випускниками Стенфорду в 2005 році.
• В травні 2012 року професор Єльського університету Тімоті Снайдер звинуватив у плагіаті народного депутата України Вадима Колесніченко і ГО «Міжнародний антифашистський фронт»: за його словами в книзі «ОУН і УПА: дослідження „історичних міфів“» Колесніченко без дозволу Снайдера опублікував його запис в блозі самостійно кваліфікувавши його як наукову статтю. Вадим Колесніченко відкинув усі звинувачення в плагіаті, вважаючи їх «недостойними обговорення».

Джерела інформації

• Neville, Colin; Colin, Neville (2007). The complete guide to referencing and avoiding plagiarism. Maidenhead, UK: McGraw-Hill Education. ISBN 978-0-335-22089-2. 

Посилання

• Copyscape — Сайт для виявлення плагіату в Інтернеті
• Ст. 50 Закона України "Про авторське право і суміжні права"
• Русина О. «Проффессоры» на марші. Плагіат з Вікіпедії і дива перекладу з російської
• Президента Угорщини позбавили докторського ступеня за плагіат
• Викритого у плагіаті німецького міністра оштрафували на 20 тис. євро
• Лещенко С., Каплюк К. Книга Януковича – плагіат президентського масштабу
• Шевчук Д. Чатування на плагіат: польський досвід